Імунітет

Імунна система. Імунітет

Імунітет

лат. immunitas — «вільний», «захищений» — сукупність захисних механізмів, які допомагають організму боротися з чужорідними чинниками: бактеріями, вірусами, найпростішими, гельмінтами, їхніми токсинами, різноманітними хімічними речовинами тощо

Імунна система

Сукупність органів, тканин, клітин, які забезпечують захист організму від чужорідних агентів; система організму, яка контролює сталість клітинного і гуморального складу організму.

• центральна (червоний кістковий мозок і тимус);
• периферійна (лімфатичні вузли, селезінка, мигдалики, апендикс).

Основні клітини імунної системи - лейкоцити

Захисні функції лейкоцитів переконливо довів російський біолог І. І. Мечников. Він встановив, що лейкоцити, завдяки здатності до амебоїдного руху, поглинають хвороботворні мікроорганізми і перетравлюють їх. Це явище відбувається за механізмом фагоцитозу (від грецьк. phagos – пожирати).

Інші імунні клітини – Т-лімфоцити

Т-лімфоцити - розвиваються у тимусі (вилочковій залозі), відповідають за знищення тільки певного виду мікроорганізмів або залишків антигенів.

• клітинний

Клітинний імунітет (англ. Cell-mediated immunity) — такий тип імунної відповіді, в якому не беруть участь ні антитіла, ні система комплементу. В процесі клітинного імунітету активуються макрофаги, натуральні кілери, антиген-специфічні цитотоксичні Т-лімфоцити, і у відповідь на антиген виділяються цитокіни.

• гуморальний

Гуморальний імунітет забезпечується специфічними макромолекулами, які функціонують у внутрішніх рідинах організму. У плазмі крові містяться спеціальні білки, які здатні знешкоджувати мікроорганізми та отруйні продукти їх життєдіяльності, які надходять у рідини організму.

• природний вроджений імунітет

У випадку природного вродженого імунітету антитіла присутні у організмі від народження.

• штучний пасивний імунітет

Штучний пасивний імунітет. Досягається введенням готових антитіл або, рідше, сенсибілізованих лімфоцитів. В таких ситуаціях імунна система реагує пасивно, не беручи участь у своєчасному розвитку відповідних імунних реакцій. Готові антитіла отримують імунізацією тварин (коней, корів) або людей-донорів. Препарати представлені чужорідним білком, і їх введення нерідко супроводжується розвитком несприятливих побічних реакцій. З цієї причини подібні препарати застосовують тільки з лікувальною метою і не використовують для планової імунопрофілактики. З метою екстреної профілактики застосовують правцевий антитоксин, та інші.

• штучний активний імунітет

Штучний активний імунітет - розвивається після імунізації ослабленими або убитими мікроорганізмами. В обох випадках організм активно бере участь в створенні захисту, відповідаючи розвитком імунної відповіді і формуванням клітин пам'яті. Як правило, активно придбаний захист встановлюється через декілька тижнів після імунізації, зберігається роками, десятиліттями або довічно; у спадок не передається.

• природний набутий імунітет

Набутий природний імунітет може виникнути після перенесення деяких захворювань. Так, наприклад, людина, яка перенесла кір, вітряну віспу, коклюш, як правило, повторно не хворіє. Імунна система “запам’ятовує” мікроорганізм-збудник і протидіє наступному інфікуванню.

Порушення роботи імунної системи

• імунодефіцитний стан.

Імунодефіцитний стан може бути наслідком радіоактивного опромінення, особливо при ураженні червоного кісткового мозку. В умовах радіоактивного забруднення середовища такий стан призводить до зростання частоти і чисельності різноманітних інфекційних захворювань, зниження здатності організму протистояти гострим респіраторним вірусним інфекціям тощо. Важкою формою імунодефіциту є захворювання на СНІД (синдром набутого імунодефіциту), яке викликається внаслідок ураження вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). Цей вірус руйнує один з типів лейкоцитів, що призводить до зниження функції імунної системи. Вважається, що протягом 10 років після інфікування людина може померти. Причиною смерті є загострення або неадекватне протікання інфекційних захворювань. ВІЛ передається через кров і деякі рідини організму, а зараження може відбутися при переливанні крові і деяких кров’яних препаратів, при користуванні нестерилізованим інструментарієм у лікарнях і перукарнях, при статевих зносинах тощо. Нажаль, ліків від цього страшного захворювання ще немає.

• надмірну реакцію організму
• алергія,

Алергія (від грецьк. allos – інший та ergon – дія) за механізмом прояву подібна до імунної реакції. Це неадекватна відповідь імунної системи на повторне надходження в організм сполуки (алергену), яка для більшості людей нешкідлива. Алергени для даного організму є антигенами. В залежності від походження, їх поділяють на: екзоалергени (зовнішні); ендоалергени (внутрішні). До першої групи відносять деякі харчові продукти (шоколад, цитрусові, яйця тощо), різні хімічні речовини (пральний порошок, агрохімікати тощо), лікарські препарати, пилок квітів та інші. Внутрішні алергени – це власні тканини організму, в яких відбулися певні видозміни внаслідок патологічних процесів. Такі токсичні речовини, наприклад, утворюються в тканинах, ушкоджених опіками або обмороженням.

• автоімунні захворювання;

Автоімунні захворювання (англ. Autoimmune diseases, часто також — автоімунні порушення, англ. Autoimmune disorders) — хвороби, при яких імунітет організму мобілізується не проти сторонньої сполуки, біологічного організму (вірусів, мікроорганізмів тощо) (антигену), а проти клітин, тканин власного організму. Внаслідок вироблення автоімунних антитіл, які з'єднуються із автоантигеном і комплементом, виникає запалення.

Бережіть імунітет!

ТЕСТ

Кістковий мозок (лат. medulla ossium) — м'яка тканина, що міститься у внутрішніх порожнинах кісток. У дорослої людини це основний орган, що здійснює гемопоез — процес утворення клітин крові. Маса кісткового мозку становить 4 % маси тіла, тобто близько 2,6 кг у дорослих. За структурними й функціональними особливостями його можна розділити на червоний кістковий мозок (medulla ossium rubra), що є джерелом кровотворення, і жовтий (medulla ossium flava), який є неактивною пухкою жировою тканиною.

Селезінка (лат. lien, splen, останній варіант — від дав.-гр. σπλήν) — непарний, видовженої форми периферійний орган лімфоїдного кровотворення та імунного захисту, розміщений глибоко в задній частині лівого підребер'я. У людини довжина селезінки становить 10-12 см, ширина 8-9 см, товщина 4-5 см, маса 150—200 г. Селезінка проектується на грудну клітку між 9 і 11 ребром, довга вісь її розміщена косо і здебільшого відповідає напрямку 10 ребра.

Апендикс (від лат. appendix vermiformis) — червоподібний[2] або хробакоподібний[3] відросток[4] — периферійний лімфоїдний орган, що розташований на куполі сліпої кишки людини та деяких хребетних тварин.

Лімфатичний вузол (лат. nodus lymphaticus) — орган імунної системи, що формується в місцях злиття декількох лімфатичних судин в різних областях організму (на шиї, потилиці, в паховій області) (всього налічується 15 груп лімфовузлів). Лімфатичні вузли містять лімфоцити та інші клітини імунної системи. Лімфатичні вузли є бар'єром інфекції та метастазів злоякісних утворень. Зовнішнім проявом цих процесів є збільшення лімфовузлів.

Тимус або загруднинна залоза (лат. thymus) — належить до центральних залоз імунного захисту, кровотворення, в якому відбувається диференціація Т-лімфоцитів, що потрапляють сюди з током крові з кісткового мозку.

Мигдалики (лат. tonsillae) — орган в ротоглотці, сформований лімфаденоїдною (лімфоїдною) тканиною у слизовій оболонці верхніх дихальних шляхів людини й ряду хребетних тварин[2]. Українська назва є калькою грец. αμυγδάλη («мигдаль»): за схожість формою на мигдалевий горіх. Розмовна назва піднебінних мигдаликів «гланди» походить від лат. glandula («залоза»).