Пам'ятники Полтави

Онлайн-КвестПам'ятники полтави

Інформація про пам'ятники допоможе вам в наступних завданнях

Пам'ятник Марусі Чурай (або Пам'ятник українській пісні) — монумент у Полтаві, присвячений напівлегендарній поетесі та співачці Марусі Чурай. Пам'ятник розташований у само́му середмісті Полтави — за Полтавським академічним обласним музично-драматичним театром ім. Гоголя на Театральній площі (на вулиці Небесної Сотні). Мару́ся Чура́й (1625–1653) — напівлегендарна українська народна співачка та поетеса часів Хмельниччини, яка, за переказами, жила в Полтаві. Їй приписують авторство низки відомих у народі пісень: «Ой не ходи, Грицю», «Котилися вози з гори», «Засвіт встали козаченьки» та інші. За переказами, Маруся Чурай народилася в 1625 (за іншими версіями — в 1628 або 1629) році в сім'ї козацького сотника Гордія, одного з провідників антипольського повстання. Після смерті батька, котрий був одним зі старшин під час Повстання Острянина та в 1638 році як бунтівник спалений на багатті у Варшаві, залишилася жити з матір'ю в Полтаві. Їхній будинок стояв на березі Ворскли, неподалік Хрестовоздвиженського монастиря, що зберігся досі. В юності дівчина мала багато залицяльників, серед яких був молодий козак Іван Іскра, але своє серце вона віддала Грицеві Бобренку (за іншими версіями — Гриць Остапенко), сину хорунжого Полтавського полку, з яким згодом таємно заручилася. Зі спалахом Хмельниччини в 1648 році Гриць вирушив на війну, обіцяючи повернутися. Дівчина чекала на нього 4 роки. Проте коли Гриць повернувся до Полтави, він вже не звертав уваги на Марусю, бо покохав іншу, Ганнусю з заможної полтавської сім'ї. Зраджена дівчина не витримала втрати та вирішила отруїти себе зіллям, яке вона таємно взяла в місцевої бабусі-відьми, але яке випадково випив Гриць. Улітку 1652 року полтавський суд засудив Марусю до страти, але її амністували універсалом Богдана Хмельницького, який приніс Іван Іскра. Текст універсалу: «В розумі ніхто не губить, кого щиро любить. Отже, і карати без розуму не доводиться, а тому наказую: зарахувати голову полтавського урядника Гордія Чурая, відрубану ворогами нашими, заради чудових пісень, що вона їх складала. Надалі ж без мого наказу смертних вироків не здійснювати. Марусю Чурай з-під варти звільнити». Для покути дівчина ходила на прощу до Києва, але повернувшись у 1653 році до Полтави, померла у віці 28 років, не перенісши смерті коханого (за іншими даними — в 1652 році в Полтаві від сухот невдовзі після амністії або стала монашкою одного з українських монастирів).

Пам'ятник Івану Мазепі в Полтаві — пам'ятник українському гетьману Іванові Степановичу Мазепі, встановлений у Полтаві на Соборному майдані неподалік від Свято-Успенського собору. Іван Степа́нович Мазе́па (Коледи́нський) (20 березня [30 березня] 1639, Мазепинці або ж, за іншими даними, 29 серпня [8 вересня] 1639, Біла Церква — 21 вересня [2 жовтня] 1709 за іншими джерелами, у ніч з 21 на 22 вересня, Варниця) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній (1687–1704) і всій Наддніпрянській Україні (1704–1709). Князь Священної Римської імперії (1707—1709). Представник шляхетського роду Мазеп-Колединських герба Курч із Київщини. Після обрання гетьманом намагався відновити авторитет гетьманства в Україні. Зробив великий внесок до економічно-культурного розвитку Лівобережжя. Перебуваючи під патронатом московського царя Петра I, проводив курс на відновлення козацької держави з кордонами часів Хмельниччини. Кавалер орденів Андрія Первозваного (1700) і Білого Орла (1705). Тривалий час формально підтримував Московське царство у Північній війні зі Шведською імперією, проте 1708 року став на бік шведів. Після поразки під Полтавою був вимушений переселитись до Молдовського князівства. Іван Мазепа був людиною емоційної, пристрасної вдачі. Він мав ряд талантів та достоїнств: грав на бандурі, захоплювався мистецтвом, колекціонував зброю. Широко відомі поетичні спроби гетьмана, зокрема його «Дума», пісня про чайку-небогу, псалми і ряд інших поезій. Шедевром інтимного епістолярію є листи гетьмана до Мотрі — дочки Генерального судді Василя Кочубея. Славнозвісна «Дума» гетьмана Мазепи «Всі покою щиро прагнуть…» є дуже важливою пам'яткою української національно-політичної думки XVII—XVIII сторіччя. У своєму вірші, Мазепа майстерно зобразив всю величність своєї політичної ідеології. Більш того, вірш «Дума» є цінним документальним зображенням становища України кінця XVII століття.

Пам'ятник Ю.В. Кондратюку розташовано на Першотравневий проспекті, 16, Полтава, Полтавська область, 36000 Ю́рій Васи́льович Кондратю́к (справжнє ім'я Шаргей Олександр Гнатович; нар. 9 (21) червня 1897, Полтава, Україна — місце та дата смерті невідомі, не раніше 1942) — український учений-винахідник, один із піонерів ракетної техніки й теорії космічних польотів. Автор так званої «траси Кондратюка», якою подорожували на Місяць космічні кораблі «Аполлон». Юрій Кондратюк увійшов до історії науки і техніки як автор багатьох оригінальних ідей (і не лише для космосу), реалізованих його послідовниками в практиці розвитку ракетно-космічної галузі. Зокрема, він уперше обґрунтував економічну доцільність вертикального злету ракет, створення проміжних баз під час польотів, гальмування у верхніх шарах атмосфери, використання сонячної енергії космічними апаратами тощо. Очевидно, найбільшим його досягненням є проєкт розрахунків польоту людини на Місяць, який використали американці, реалізовуючи запуск астронавтів на природний супутник Землі. Наприкінці 1960-х років журнал «Лайф» познайомив читачів з деякими деталями підготовки американської програми «Аполлон». У Головному управлінні пілотованих польотів при Національному управлінні з аеронавтики та дослідження космосу (NASA) під час обговорення варіантів польоту на Місяць виникла суперечка між групою Вернера фон Брауна і групою Джона Хуболта, яка пропонувала вивести корабель на навколомісячну орбіту, потім відокремити й спустити на Місяць спеціальну кабіну. Цю ідею, з якою пізніше погодилися всі керівники американської програми, взяли з книги Юрія Кондратюка «Завоювання міжпланетних просторів».

Пам'ятник М.В. Остроградському розташовано на однойменній вулиці. Миха́йло Васи́льович Острогра́дський (рос. Михаил Васильевич Остроградский, 12 (24) вересня 1801, Пашенівка, нині Козельщинського району Полтавської області — 20 грудня 1861 (1 січня 1862), Полтава, Російська імперія) — український математик, механік і фізик.Належав до козацько-старшинського роду Остроградських, що походив від бунчукового товариша Івана Остроградського, який жив у XVII ст.[7]. Михайло Остроградський вважається одним з провідних математиків середини XIX ст. У 2001 році ЮНЕСКО внесла Михайла Васильовича Остроградського до списку видатних математиків світу. Остроградський — видатний педагог, який викладав у багатьох навчальних закладах Петербурга. Ряд його праць стосується питань методики викладання математики та механіки у вищій та середній школах. З численних і різноманітних його праць з різних галузей математичних наук, що зробили його ім'я відомим у багатьох країнах, слід особливо відзначити його мемуари у галузі чистої математики, в якому виводиться загальна формула варіації кратного інтеграла (1834 p.), a також мемуари про інтегрування раціональних функцій. У галузі механіки він вдало розвинув думку Фур'є про те, що умови можливих переміщень іноді слід виражати нерівностями й вводити зв'язки, що залежать від часу (1834 p.). Оригінальним чином розв'язав питання гідромеханіки про рівновагу сферичного шару рідини. Особливо цінними виявилися його мемуари (1854 p.), що містять повну теорію ударів. У 1848 р. запропонував оригінальний висновок канонічних рівнянь, досліджував інтеграли загальних рівнянь динаміки, а також вирішив ізопериметричну задачу. Прочитані Остроградським курси небесної механіки (1829, 1830 pp.), вважає Ігор Шаров, є не тільки важливими з педагогічного погляду, але й глибоко науковими. В них йому вдалося спростити деякі методи, якими ця галузь механіки невдовзі перед цим збагатилася. Перші п'ять лекцій присвячені викладенню загальних теорій, сім наступних — застосуванню цих теорій до руху планет. Лекції закінчувалися складанням та інтегруванням рівнянь вікових нерівностей і застосуванням способу Пуассона для періодичних нерівностей. Під час свого перебування в Парижі у 1830 р. М. В. Остроградський подав ці лекції Паризькій академії наук і отримав від неї дуже схвальні відгуки Араго і Пуассона. В іншому курсі — лекціях з алгебраїчного і трансцендентного аналізу (1836, 1837 pp.) М. В. Остроградський ознайомив своїх слухачів з новими ідеями й методами у галузі алгебраїчних рівнянь, здійсненими Лагранжем, Коші, Штурмом, Гауссом, Абелем та ін. У галузі аналізу нескінченно малих М. В. Остроградський знайшов умови й спосіб для вираження алгебраїчною функцією як інтеграла раціонального дробу, так і інтеграла від функції, що містить квадратний корінь з цілого многочлена. Починаючи з 1830-х років займався зовнішньою балістикою. Вивів рівняння руху снаряда, вивчав опір повітря, дію пострілу на лафет гармати. В теорії потенціалу розв'язав деякі задачі, що стосуються притягання сфери та сфероїда. Досліджував поширення тепла у твердих тілах, одержав рівняння поширення тепла в рідинах. У галузі математичної фізики він здійснив узагальнення методу, що застосовується при інтегруванні рівнянь з частковими диференціалами. Представляє також інтерес його рішення про поширення тепла у призмі. Ім'я М.В.Остроградського носить розроблений ним засіб виділення раціональної частини невизначеного інтеграла, що дав змогу алгебраїчним шляхом подати його у вигляді суми двох додатків, причому другий додаток раціональної частини не містить. Формула Гріна — Остроградського (1828) виражає перетворення інтеграла, обчисленого за обсягом, обмеженим певною поверхнею, в інтеграл, обчислений по цій поверхні. Цю формулу він узагальнив у 1834 р. на випадок n-кратного інтеграла. Він вивів формулу перетворення подвійних інтегралів у потрійні. В 1836 р. водночас з К. Г. Я. Якобі та Е. Ш. Каталаном він розробив спосіб заміни змінних у кратних інтегралах. Незалежно від УР.Гамільтона відкрив принцип найменшої дії (принцип Гамільтона — Остроградського). Інші праці присвячені проблемам варіаційного числення, інтегруванню алгебраїчних функцій, теорії чисел, алгебрі, геометрії, теорії ймовірностей.

Біла альтанка (за СРСР офіційно Ротонда дружби народів) — оригінальна пам'ятка у формі альтанки з колонадою в місті Полтаві, споруджена вперше в 1909 році на честь 200-ліття Полтавської битви; один із символів міста. Розташована на Соборному майдані, завершує полтавське плато Іванової гори. Звідси відкривається об'ємний краєвид на долину річки Ворскли та частину міста: полтавський Поділ, ворсклянську Леваду. Полтавська Біла альтанка являє собою напівкруглу в плані колонаду з 8 колон доричного ордера на стилобаті, які несуть розвинутий антаблемент, завершений атіком. Загальна висота пам'ятки — 9 метрів. Споруда дещо нагадує підкову, зігнуту своїми краями до Успенського Собору, що розміщена на колонах. Такий «підковоподібний» зовнішній вигляд альтанки обумовлений, згідно з легендою, тим, що саме на Соборному майдані міста на другий день після Полтавської битви відбулась зустріч ремісників-полтавців з російським царем Петром І, і, начебто, місцевий коваль тут майстерно підкував царського коня, що втратив підкову під час Полтавського бою. Біла альтанка була збудована у 1909 році з нагоди 200-річчя Полтавської битви на залишках земляних валів колишнього Подільського бастіону Полтавської фортеці. У роки Німецько-радянської війни гітлерівці розібрали Альтанку, влаштувавши на її місці зенітно-артилерійський пункт. По війні, у 1954 році ідею відновлення пам'ятки втілив своїм проектом головний архітектор повоєнної Полтави Лев Вайнгорт. Офіційно пам'ятник вважався не відтвореним, а створеним подібним до того, що існував у довоєнний час, а відкрили його на честь «300-річчя возз'єднання України з Росією» (Переяславська рада). Відповідно альтанка отримала нову «радянську назву» — Ротонда Дружби (народів). На сьогодні серед більшості полтавців споруда згадується під своєю колишньою історичною назвою «Біла Альтанка». Це один з найвідоміших полтавських символів, розташований неподалік від новітньої візитівки міста — пам'ятника галушкам. У містян існує стала традиція робити зупинку біля обох пам'яток на весілля, на свята або й просто під час прогулянок. Вона на 2-му місці в списку «Семи чудес Полтави», рейтингу туристичних об'єктів, сформованого онлайн-голосуванням, за листами та анкетуванням відвідувачів музеїв Полтави.

Монумент Слави — монумент на честь 100-річчя перемоги російської армії Петра I над шведськими військами Карла XII у Полтавській битві 27 червня 1709 року. Пам'ятник встановлено у 1811 році в центрі Круглої площі міста Полтава. Монумент Слави замикає перспективу восьми вулиць міста, є його ідейною і містобудівною домінантою, утворює разом із забудовою Круглої площі ансамбль доби російського класицизму. Перший монумент на честь Полтавської битви встановлено у 1769 році на території Спаської фортеці біля Полтавської церкви. Наприкінці XVII століття розібраний. Напередодні 100-річного ювілею полтавський губернський архітектор Михайло Амвросимов виконав два ескізи пам'ятника у вигляді колони, увінчаної орлом, на зразок тріумфальних колон, якими відзначалися перемоги у давньому Римі. 25 червня 1804 року на вулиці Олександрівській (тепер Соборності) було закладено фундамент майбутнього монументу. Ескізи Михайла Амвросимова надіслали на розгляд до Петербурзької академії мистецтв, де їх доручили опрацювати відомому архітектору Тома де Томону. Підписаний ним проект датовано 1805 роком, будівництво розпочато у 1806 році. У роботах взяли участь скульптори Ф. Ф. Щедрін, І. П. Мартос, І. Гордєєв; відливав деталі майстер П. Якимов. Загальна вартість монумента становила понад 150 тисяч карбованців. Після початку російської збройної агресії 2014 року, жителі міста започаткували традицію чіпляти на вершину монументу синьо-жовтий та червоно-чорний прапори.

Пам'ятник Тарасу Шевченку в Полтаві — пам'ятник великому українському поетові Тарасу Григоровичу Шевченку в місті Полтаві. Тара́с Григо́рович Шевче́нко (відомий також як Кобза́р; 25 лютого (9 березня) 1814, с. Моринці, Київська губернія, Російська імперія (нині Звенигородський район, Черкаська область, Україна) — 26 лютого (10 березня) 1861, Санкт-Петербург, Російська імперія) — український письменник, класик української літератури, мислитель, художник. Національний герой і символ України. Братчик Кирило-Мефодіївського братства. Академік Імператорської академії мистецтв (1860). Творчість Шевченка стала духовною основою формування сучасної української нації, для українців всіх наступних поколінь «Великий Кобзар» став джерелом національної свідомості та символом України. Шевченко вважається основоположником нової української літератури і родоначальником її революційно-демократичного напряму. Саме творчість Шевченка дала ті начала, які стали провідними для передових українських письменників другої половини ХІХ — початку ХХ століть. Шевченко першим в українській літературі виступив як істинно народний поет, твори якого більш змістовно відбили почуття й думки трудящих мас та їхні віковічні прагнення до свободи, на відміну від своїх літературних попередників, які в своїх творах критикували лише окремі явища тогочасного життя, як: знущання поміщиків з селян, хабарництво чиновників. У своїх творах Шевченко створив новий позитивний образ — борця та судді проти самодержавно-поміщицького ладу й борця за щастя народу. Творчість Шевченка внесла в українську літературу незнане до цього багатство тем і жанрів та прилучила її до кращих досягнень світової літератури. Шляхом Шевченка пішли найвидатніші передові українські письменники наступних часів — Марко Вовчок, Панас Мирний, Іван Франко, Павло Грабовський, Леся Українка й інші. Окрім цього, Шевченко відіграв важливу історичну роль у розвитку української літературної мови, він установив ту її структуру, яка стала основою сучасної мови — розвинув і утвердив певний склад словника і граматичний лад (у тому числі синтаксис), які стали нормою і зразком для письменників, преси, театру тощо. Поезія Шевченка дала норми української літературної мови, створені на основі народного фольклору й живої розмовної мови, яка ґрунтувалася на полтавсько-київському діалекті. Твори Шевченка перекладені багатьма мовами народів світу, його творчість мала великий вплив на розвиток культури західного та південного слов'янства. Поезія Шевченка отримала високу оцінку від російських письменників І. Тургенєва, М. Некрасова, Л. Толстого, М. Добролюбова, польського поета В. Сирокомля, болгарського поета Л. Каравелова, сербського поета В. Николіча, французьких вчених Е. Дюрана і Л. Леже, шведського вченого Л. Єнсена, чеського вченого З. Неєдли й багато інших. Твори поета знайшли свого читача не лише в більшості країн Європи, але й далеко за її межами — в США, Канаді, Індії, Китаї, Японії й багатьох інших країнах світу. Джон Ф. Кеннеді у свій час сказав: «Я радий, що можу додати свій голос до тих, що вшановують великого українського поета».

Па́м'ятник Іва́ну Котляре́вському в Полта́ві — перший в історії пам'ятник українському письменнику, поету, драматургу і громадському діячеві, засновнику сучасної української літератури Івану Петровичу Котляревському (1769—1838) в обласному центрі України місті Полтаві, де він народився і прожив більшість життя, в тому числі і на схилі років. Іва́н Петрович Котляревський (29 серпня (9 вересня) 1769, Полтава — 29 жовтня (10 листопада) 1838, Полтава) — український письменник, військовий, класик нової української літератури, громадський діяч. Підтримував зв'язки з декабристами. Його поема «Енеїда» (1798) стала великим твором загальнонаціонального значення нової української літератури, написаним народною мовою. Котляревський зробив найвагоміший внесок у становлення сучасної української літературної мови. В умовах занепаду всіх різновидів староукраїнської писемної мови, поема «Енеїда», п'єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», написані на основі живого усного мовлення народу, започаткували новий етап формування літературної мови. Цікава доля літературних творів Котляревського. Ще в семінарії «римач»-початківець писав вірші «малоросійською» мовою до окремого альманаху «Полтавська муха», який пізніше називали сатиричним журналом. Проте широкому колу читачів Іван Петрович відомий передусім завдяки своїй «Енеїді». «Енеїда»Докладніше: Енеїда (Котляревський)Котляревський — автор «Енеїди» (1798 рік, у трьох частинах; 1842 року — повне посмертне видання, підготовлене особисто І.Котляревським) — першого твору нової української літератури, написаного народною мовою. Взявши за основу сюжетну канву однойменної поеми Вергілія, Котляревський в традиціях давнього українського бурлеску створив свій оригінальний художній твір. У поемі автор відтворив різні сторони життя українського суспільства у другій половині XVIII століття. Національне забарвлення і співчуття до долі простого народу зумовили великий успіх «Енеїди» серед сучасників. За мотивами поеми були створені опери «Еней на мандрівці» (композитор Ярослав Лопатинський) та «Енеїда» (композитор Микола Лисенко, лібрето Миколи Садовського). «Пісня на Новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну»У 1804 році написав «Пісню на Новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну» (вперше опублікована Яковом Головацьким у журналі «Пчела» в 1849 році). Попри дещо «сервілістичний» (за визначенням Бориса Грінченка) сюжет (оспівування царського урядовця), твір позначений яскравим народним гумором, а також має окремі елементи соціальної сатири (критика «панів-людоїдів», що «зо злої волі не дають орати нив», тощо). ДраматургіяУ 1819 році Котляревський написав для Полтавського театру п'єсу «Наталка Полтавка» (вперше надрукована в 1838 році Ізмаїлом Срезневським в «Украинском сборнике») і водевіль «Москаль-чарівник» (надрукований 1841 року), які стали основою започаткування нової української драматургії. Микола Лисенко, використавши доробок своїх попередників (Анатолія Барсицького, Алоїза Єдлічки) створив оперу «Наталка-Полтавка».

А тепер час відповісти на декілька запитать по преглянутим пам'ятникам

Кому присвячено цей пам'ятник?

Івану Котляревському

Михайлу Остроградському

Неправильно

Ким саме є Ю.В. Кондратюк?

Математик

Учений-винахідник

Неправильно

На честь чиєї перемоги встановлено Монумент слави?

Петра I

Карла XII

Неправильно

Кому присвячено цей пам'ятник?

Тарасу Шевченко

Івану Котляревському

Неправильно

Виконуйте завдання та збирайте букви, вони вам знадобляться

виріши кросворд

знайди відповідності

виділи слова

дай правильну відповідь

Вітаємо!Ви пройшли квест!