довженко плакат

«Світовий контекст естетики Довженка»

Олександр Довженко (1895–1956): Художник, кінорежисер, художник, класик світового кінематографу. У сім’ї було 14 дітей, з яких вижили лише двоє. Якийсь час займався дипломатичною роботою, працював карикатуристом. Мріяв потрапити в Голівуд і запропонувати один свій сценарій Чарлі Чапліну (який високо цінував творчість Довженка). Його надихала природа. Був одруженийз Юлією Солнцевою (існує думка, що її приставили шпигувати за режисером). Працював у кіностудіях Одеси й Києва, потім довго жив у Москві. Найславетніша його кінокартина – «Земля». Увів в українську літературу жанр кіноповість.

1894

10 вересня 1894 р. – Народився в с. Вюнище (тепер м. Сосниці Чернігівської області) в селянській родині. Початкову освіту здобув в Сосницькій початковій школі.

1911-1917

1911-1914 рр. – Навчання в Глухівському учительському інституті. 1914 – 1917 рр. – Вчителює в Житомирському змішаному вищому початковому училищі. 1917 р. – Вчителює в Києві, вступив на економічний факультет Комерційного інституту, був головою громади інституту.

1919-1920

1919 р. – Захопившись революцією, служить у петлюрівській армії. За це його засудили до ув’язнення в концтаборах. У 1920 приєднався до КП(б)У, з якої згодом виключений.

1933-1935

Прийняв рішення виїхати до Москви і з 1933 р. працював там. 1933 р. – Переїздить до Москви, а потім на Далекий Схід. 1935 р. – Нагороджено орденом Леніна, а восени з’явився на екранах “Аероград”.

1941-1945

1941 – 1945 рр. – Новели: “Ніч перед боєм”, “Мати”, “Стій, смерть, зупинись”, “Хата”, “Тризна” та інші. 1943 р. – Кіноповість ” України в огні “. Твір був заборонений Сталіним, а Довженку не було дозволено повертатися в Україну.

1956

25 листопада 1956 р. – Довженко помер у Москві.

1921-1922

1921 р. – Працював при українському посольстві у Варшаві. 1922 р. – у Німеччині на посаді секретаря консульського відділу торгового представництва УНР.

1923

1923 р. – Повернувся до Харкова й незабаром став відомим як художник-ілюстратор “Вістей”, автор карикатур, які підписував псевдонімом “Сашко”. Належав до літературних організацій “Гарт” та “ВАПЛІТЕ”.

1926-1933

1926 – 1933 рр. – Працював на Одеській кінофабриці та Київській студії художніх фільмів. 1930 р. – Зняв картину “Земля” , яка вивела українське мистецтво на широкі міжнародні обшири й принесла митцю славу. Одружується з акторкою Юлією Солнцевою. 1932 р. – Зняв перший звуковий фільм “Іван” і був запрошений до кіностудії “Мосфільм”.

1939

1939 р. – Вийшов на екрани “Щорс” (поставлений на Київській кіностудії).

1949

1949 р. – За “ідеологічно правильний” фільм “Мічурін” митець одержав Державну премію, яка означала офіційну його реабілітацію після “України в огні”. 1949 – 1956 рр. – Викладав у Всесоюзному Державному інституті кінематографії, ставши професором цього закладу. 1956 р. – Опублікована “Зачарована Десна” (автобіографічний твір); завершена “Поема про море”. У листопаді розпочалися зйомки однойменного кінофільму.

Довженко і світ : творчість О. П. Довженка в контексті світової культури / склад. С. П. Плачинда. – Київ : Рад. письменник, 1984. - 222 с.

Корнієнко, І. С. Олександр Довженко / І. С. Корнієнко. – Київ : Наукова думка, 1978. – 107 с.

Брюховецька, Л. І. Поетична хвиля українського кіно / Л. І. Брюховецька. – Київ : Мистецтво, 1989. – 173 с. : іл.

Соболев, Р. Александр Довженко / Р. Соболев. – Москва : Искусство, 1980. – 304 с. : ил. – (Жизнь в искусстве).

Золотоверхова, І. Довженко-художник / І. Золотоверхова, Г. Коновалов. – Київ : Мистецтво, 1968. – 183 с.

Шудря, Микола. Геній найщирішої проби : Нариси. Розвідки. Рецензії. Інтерв'ю. Публікаці / М. Шудря . - К. : Юніверс, 2005. - 382 с.

Сім’я, в якій народився Олександр Довженко, – найяскравіша ілюстрація тяжкого становища українського села кінця 19 – початку 20 століття. Грамотним був лише дід Сашка, батько, мати, бабуся і прабабуся – ні. “Батько ніколи не пробачив дідові своєї темряви”, – писав Довженко у своїй Автобіографії. Там же згадує, що, який би епізод дитинства не згадав, в уяві з’являються лише “плач і похорон”. З 14-и дітей у сім’ї вижили тільки він і сестра Поліна. Четверо братів – Іван, Сергій, Лаврентій, Василь – від якоїсь хвороби померли в один день. І це при тому, що сім’я була не найбіднішою, – просто життя в селі було надзвичайно важким.

У 1930-у році Олександр Петрович поїхав представляти фільм Земля у Європі і, виявляється, мріяв прорватися до Голлівуду. Ось що він писав у листі Сергію Ейзенштейну: “Можете ви разом з товаришами, або з Чапліним, або ще з ким-небудь виписати мене – страшно подумати – в Голлівуд хоча би на один місяць, надіславши мені візу. Я не знаю мови, але я все побачу, Сергію Михайловичу. Мені дуже хотілося би запропонувати Чапліну один мій сценарій. Якби він йому і не підійшов, він міг би знайти в ньому для себе кілька цікавих речей. У нас в цей час ставити його не можна”. Є свідчення, що Чарлі Чаплін високо цінував творчість українського режисера і в одній зі своїх промов сказав, що “слов’янство поки що дало світові кінематографії одного творця – мислителя та поета, Олександра Довженка”.

Живучи більшу частину свідомого життя в Москві, Олександр Довженко неймовірно сумував за Україною. “Я помру в Москві, так і не побачивши України, – писав він у щоденнику в 1945-у році. – Перед смертю попрошу Сталіна, аби перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю в Києві десь над Дніпром на горі”. У 1950-х художнику вдалося побувати в Україні – але тільки в Каховці, і врешті-решт саме туга за батьківщиною і добила його. Незадовго до смерті в 1956-у році він написав у президію Ради письменників України: “Вже не треба нічого – ні кіностудії, ні роботи, допоможіть тільки переїхати в Україну. Велика квартира мені не потрібна. Тільки треба, щоб з одного хоча би вікна можна було дивитися вдалину. Щоб було видно Дніпро, і Десну десь під обрієм, і рідні чернігівські землі, що так наполегливо почали з’являтися мені уві сні”. Відповіді не було. Поховали Довженка на Новодівочому цвинтарі у Москві.

89-хвилинна німа чорно-біла стрічка розповідає про період колективізації, тоді щойно оголошеної. Довженко у властивій йому манері підійшов до теми з філософським розмахом: режисер та сценарист перетворив образ землі на метафору національного космосу, центр і сенс існування українського селянина. У цьому гармонійному космосі землероби ведуть щасливе позачасове життя, спокій якого порушує поява трактору. У фільмі Довженко показав розірвання органічного і містичного зв'язку з землею, яке спричинює колективізація.

1939 року Олександр Довженко зняв епічний військовий фільм під назвою “Щорс”. Існує версія, що фільм замовив Довженкові особисто Сталін. Так чи інакше, “Щорс” – це один із найцікавіших фільмів Довженка і його неможливо сприймати як просту пропагандистську роботу. Фільм було створено в мінливій та параноїдальній атмосфері передвоєнного СРСР. Але Довженку вдалося порушити одну з ключових історичних тем ХХ століття, що напередодні війни між СРСР і нацистською Німеччиною була, здавалося, аж ніяк не на часі. Щорс у Довженка – персонаж, який ставить питання про всесвітню революцію.

«Мічурін» — перший кольоровий фільм Олександра Довженка. Величний поетичний задум Довженка «Життя у цвіту» (1946—1947) кінематографічні чиновники безжально спотворили в канонічний історико-біографічний опус: фільм про життя та діяльність великого перетворювача природи, одного із засновників матеріалістичного напрямку в біологічній науці, російського вченого-біолога І. В. Мічуріна. Відкинувши пропозиції американців працювати за кордоном, Мічурін продовжує свої досліди в Росії, попри те, що його ідеї не сприймає царський уряд, церква та ідеалістична наука. Мічуріна підтримують видатні науковці країни. Після Жовтневої революції маленький мічурінський садок у місті Козлові (батьківщині біолога) стає великим державним розсадником. Але попри все, фільм викликав щирий захват у сучасників. Остап Вишня написав: «„Мічурін“ — це справжнє кіномистецтво».

Цю кіноповість про невимовні страждання українців від фашистів у роки другої світової війни та сумні "здобутки" довоєнного більшовицького панування письменник почав писати на початку війни. Швидко написав, зняв фільм, сподіваючись визнання та вдячності. Але сталося навпаки: і кінофільм, і повість були осуджені і заборонені. Фільм взагалі не вийшов на екрани (досі єдиний примірник його знаходиться в архівах московського держфільмофонду), а повість уперше опублікували вже після смерті письменника.

Про його життя – творче й особисте – багато чуток та легенд. Його архіви й досі не повернуто в Україну, а, наприклад, його щоденники закриті за наполяганням дружини. Людина – епоха, талановитий митець світового рівня – було б дуже цікаво почитати, що він думав, про що мріяв, що йому боліло. Проте очевидно одне – в душі його завжди центральне місце займала Україна.

За своє творче життя О. Довженко поставив 14 ігрових і документальних фільмів, написав 15 літературних сценаріїв і кіноповістей, дві п'єси, автобіографічну повість, понад 20 оповідань і новел, ряд публіцистичних статей і теоретичних праць, присвячених питанням кіномистецтва. Його кінопоеми «Звенигора» (1928) та «Арсенал» (1929), кіноповість «Земля» (1930) були визнані світовою кінокритикою шедеврами кінематографа, а Довженко - першим поетом кіно. Вражаючими документами доби є «Щоденники», а шедевром його творчості - «Зачарована Десна».

Кожен твір письменника пронизаний почуттям патріотизму, змістом якого є любов до своєї Батьківщини, відданість і гордість за народ. Основною рисою стилю Олександра Петровича являється яскравість образів, які роблять твори емоційними і естетично оформленими: «З тих він митців, які, осягаючи поглядом життя народів і людство в цілому, не гублять у ньому окрему особистість, понад усе ставлять самоцінність і вершинну красу людини» (Олесь Гончар). Художні образи героїв живі, яскраві, самобутні.

«Малювання було моєю пристрастю з дитинства. Я і зараз переконаний, що отримай я правильне виховання і освіту, я був би більше сильним художником у живопису, ніж у кіно», — ділився Олександр Довженко, якого світ знає насамперед як видатного кіномитця, письменника, мислителя. А ще він був не менш талановитим педагогом і художником. Творчу кар’єру Олександр Петрович починав як художник, причому – як художник-карикатурист. Ще з Берліна він надсилав свої малюнки в гумористично-сатиричний журнал українських комуністів у США Молот. Потім, після повернення в Харків, у 1923-1926-у роках масово малював політичні карикатури для місцевої преси. Вони були пропагандистсько-тенденційними і “спливли” вже після смерті режисера. Також він створив чимало шаржів на своїх сучасників.

довженко плакат

More creations to inspire you

Transcript