VI_Міжнародний_урок_доброти

доповнено

доповнено

нове

наші життєві історії доброти

казки, інтерактивні ігри (7-12 років)

заняття про собак-терапевтів

корисні статті, подкасти (12+)

Історія, яка змінила моє життя

Два хвостики та вісім лапок, або Наша пухнаста історія

Історія, зігріта добротою, або Коли муркотіння знаходить дім

Щастя, знайдене на стоянці

Історія Марти: подарунок долі, на який ми не чекали

Вірний товариш

Історія, яка змінила моє життя

авторка: Олена Краліч, керівниця зразкового театру мод "Class", гуртків "Арт-простір "Карамельки""

Потім поступово птахи почали звикати до звуку відкривання мого вікна. Вони відчули, що загрози від мене не має і приходили щодня, вже чекаючи і дивлячись на балкон. Це перетворилось на наш маленький ранковий ритуал. Я могла вже не ховаючись спостерігати за фазанами. Вони вже не дикі, але й не ручні — це унікальна довіра! Так тривало два роки. Поповнення. Справжня радість прийшла влітку. Одного сонячного ранку, коли я вийшла із кормом, побачила не лише своїх звичних «клієнтів», а й двох маленьких фазанчат, які слідували за своєю мамою. Це не просто годування, це подяка від дикої природи! Фазани довірили мені не лише своє життя, а й життя свого потомства. За літо дитинчата вже значно підросли. Подяка. Я щиро вдячна всім своїм знайомим, колегам за підтримку і допомогу з кормом для моїх відвідувачів. Я вважаю — це найкращий доказ того, що добрі справи мають велике значення. Ця історія — про прояв доброти, яка створила дивовижний міст між світом людей і світом природи.

Хочу розповісти історію про те, як терпіння і людяність можуть змінити стосунки з дикою природою. Початок історії. Мій будинок знаходиться поблизу річки Вірьовчина. Інколи, прямо зі свого вікна я бачила диких фазанів — вони такі величні, з яскравим пір’ям, але надзвичайно полохливі. Їхня обережність була дуже природною: поряд їздять машини, ходять люди. Але так хотілось наблизитись до фазанів ближче і спочатку це виглядало як «місія нездійснена». Підрив Каховської ГЕС. Після підриву Каховської ГЕС і затоплення прибережних районів міста, річка Вірьовчина вийшла далеко за межі своїх берегів. Очерет, в якому мешкали фазани, опинився повністю під водою. Бідолашні тваринки опинилися у вкрай важкому становищі: домівки не має, їжі не має. Від страху до довіри. В пошуках їжі фазани почали впритул підходити до будинків. Я спостерігала за ними зі свого балкону (намагалась була непоміченою). Моя перша спроба насипати зерен завершилась невдало — птахи злякались і сховались в кущах. Але згодом вони вийшли і склювали всі зернятка. Наступного дня все повторилось і так продовжувалось тижня зо два.

дивитись відео

дивитись відео

Два хвостики та вісім лапок, або Наша пухнаста історія

авторка: Анна Касатонова, акомпаніатор народного художнього колективу ансамблю танцю "Райдуга"

І на цьому наша хвостата компанія не зупинилася! Нещодавно в нас сталося емоційне поповнення – крихітна Манюня, яку ми врятували з дерева. Під час вечірньої прогулянки з Арчі ми почули голосне, відчайдушне нявкання. Піднявши голови, ми помітили маленьке кошеня на високому дереві. Воно тремтіло, ймовірно, залізло туди, злякавшись машин чи безпритульних собак. Тієї ночі врятувати її не вдалося: киця була надто налякана, а наші спроби дістати її палицею були марними. Наступного дня, завдяки допомозі небайдужих людей, ми нарешті зняли перелякану Манюню. Вона була маленькою, пухнастою, голодною та наляканою. Звісно, ми її нагодували та прихистили. Тепер наша нова кицюня почувається набагато впевненіше і вже радіє новій пухнастій компанії. Ми сподіваємося, що з часом зможемо знайти для Манюні люблячу родину, яка подарує їй постійне тепло, турботу та безліч обіймів. А поки що вона є частиною нашої родини, яка з'явилася завдяки доброті, що перемогла війну.

Історія появи нашого пса Арчі почалася з болю, як і багато історій 2022 року. Навесні, на початку повномасштабного вторгнення, родина Арчі була вимушена тікати з Херсона. Його залишили на піклування волонтерам у нашому місті. Перш ніж знайти свій дім у нас, цей великий та добрий пес пройшов через кілька тимчасових домівок. Для когось він здавався надто великим, хтось його просто боявся. Насправді ж, Арчі – дуже-дуже добрий і веселий улюбленець, який миттєво привертає до себе увагу. Ми прийняли Арчі ще цуценям, йому не було й року. Зараз він виріс і став ще більшим та кремезнішим. З першого погляду він іноді може здатися грізним, особливо коли захоплено грається та гавкає, але це лише ілюзія великого добряка. Наш Арчі просто обожнює дітей і радо знайомиться з новими людьми. При зустрічі він завжди чемно подає лапу – це його фірмове привітання! Але найдивовижніше те, як швидко він подружився з усіма пухнастими членами нашої родини: котами Феліксом, Персиком та кішкою Матильдою.

Історія, зігріта добротою, або Коли муркотіння знаходить дім

авторка: Фабрикова Анастасія, вихованка народного художнього колективу ансамблю танцю "Райдуга"

Що таке добро і чому важливо бути добрим? Добро — це коли людина робить щось не для вигоди, а від щирого серця. Це бажання допомогти іншому, підтримати, полегшити чиєсь життя, навіть якщо це дрібниця. Добрі вчинки не завжди великі чи помітні, але вони мають величезну силу — вони роблять світ теплішим і людянішим. Це сталося наприкінці осені, коли вже починалися перші заморозки. До нашого багатоповерхового будинку приблудилася маленька кішечка. Вона була худенька, з настороженими очима, видно було, що їй холодно й страшно Жителі будинку не залишилися байдужими. Хтось поставив біля під’їзду мисочку з водою, хтось приніс корм, а ми з сусідами зробили з картонної коробки теплий куточок, застелили його старою ковдрою, щоб кицьці було де спати. Ми не могли забрати її до себе, бо власники квартири, яку ми винаймаємо, не дозволили тримати тварин. Але кожного дня ми виходили її підгодувати спеціальним кормом, щоб вона легше пережила холод. Так минуло близько двох місяців. Кішечка звикла до людей, стала довірливою, муркотіла, коли її кликали і

давала вже себе гладити. А потім одного дня ми помітили, що її немає біля будинку. Спочатку засумували, але пізніше дізналися, що дівчинка з сусіднього будинку забрала кицю до себе. Її собачка нещодавно померла, і дівчинка дуже сумувала. Тепер у неї з’явилася нова улюблениця, а у кішечки — теплий дім і любов. Ця історія доводить, що добро — це не завжди великі вчинки. Іноді достатньо просто не пройти повз, простягнути руку допомоги — навіть маленькому створінню. Добро завжди повертається, іноді у зовсім неочікуваний спосіб.

натисніть на фото, щоб збільшити

Щастя, знайдене на стоянці

авторка: Осіпова Софія, вихованка народного художнього колективу ансамблю танцю "Райдуга"

Сім років тому наша родина побачила маленьке кошеня на стоянці. Воно було зовсім самотнє, голодне й налякане. Ми не змогли пройти повз і забрали його додому. Так у нас з’явилася наша улюблениця Інка. Вона виросла з маленької переляканої крихітки у красиву, лагідну кішку, яка тепер завжди поруч із нами. А ще в нашій сім’ї живуть два котики – Лео та Анфіса. Разом вони утворюють справжню дружню компанію. Кожен з них має свій характер: Інка – ніжна і мудра, Лео – веселий бешкетник, а Анфіса – справжня принцеса. Я вважаю, що допомагати безпритульним тваринам – це дуже важливо. Адже вони не винні, що залишилися на вулиці. Іноді ми підгодовуємо котиків біля двору, а якщо зустрічаємо когось загубленого чи покинутого, намагаємося знайти йому дім. Я – справжня кошатниця! І моя найбільша мрія – щоб усі котики мали теплий дім, люблячих господарів і більше ніколи не були самотніми.

Історія Марти: подарунок долі, на який ми не чекали

авторки: Дар'я та Анастасія Коваленко, вихованки народного художнього колективу ансамблю танцю "Райдуга"

У березні 2022 року в нашій сім’ї з’явився новий член — французька бульдожка Марта. На той момент їй було лише чотири місяці. Це був початок повномасштабного вторгнення, і тодішні господарі Марти залишили її та ще кількох цуценят, а самі виїхали. І от в один прекрасний день брат повернувся додому вже не сам, а з цуценятком. Мама спочатку була проти, бо в нас уже була кішка, та й час був такий... Але згодом Марта стала “м:аминою собакою” і справжнім членом нашої сім’ї.

Вірний товариш

автор: Онищенко Микита, вихованець народного художнього колективу ансамблю танцю "Райдуга"

Вона обережно торкнулася заломленого вуха Соломона. "Це ні на що не впливає, просто косметичний дефект. Може, тому він і трохи сором'язливий." Я обійняв Соломона міцніше. "Він чудовий. І вушко у нього – це його унікальність. Я буду його дуже любити." Перші дні були сповнені навчання та пристосування. Соломон вивчав команди, дізнавався про нові місця для прогулянок, і поступово позбавлявся своєї сором'язливості. Я проводив з ним кожну вільну хвилину, граючись, навчаючись, і просто обнімаючи його. З часом, Соломон перетворився на справжнього члена родини. Він вірний друг, відданий захисник, і невичерпне джерело радості. Його трохи заломлене вушко стало символом нашої особливої історії, знаком того, що справжня краса – всередині. Я ніколи не шкодував про свій вибір. Я знав, що Соломон – ідеальний собака для мене, і його унікальне вушко лише робить його ще більш особливим. Він є доказом того, що любов не знає дефектів, а справжня дружба – безцінна.

Моя історія почалась з того, що я мріяв про собаку з дитинства. Після довгих років життя в міській квартирі, я нарешті переїхав в заміський будинок з великим двором. Ми з батьками довго обирали і нарешті знайшли міський собачий розплідник. І от одного сонячного дня, я стояв перед великою, обгородженою територією розплідника. моє серце билося в грудях з хвилюванням та трохи з тривогою. Сьогодні я забирав свого нового друга – німецьку вівчарку. Але у цієї вівчарки була одна особливість. У нього було трохи заломлене вушко. Не хвороба, не травма, а просто невелика вроджена вада. Інші покупці не звертали на нього уваги, шукаючи ідеальних, симетричних цуценят для виставок. Мені ж, навпаки, я вважав що це додавало йому чарівності. Соломон вискочив з-за спини жінки, власниці розплідника. Його грайливі стрибки розганяли опале листя, а хвіст вертівся як пропелер. "Він дуже грайливий," – сказала жінка, усміхаючись. "Він здоровий, розумний і дуже любить увагу. Тільки ось вушко... Бачите?"

дивитись відео

слухати вірш

дивитись відео

наша розробка

грати

грати

грати

Стаття "Раціон під контролем: як годувати котів і собак"

Подкаст "Чого нас вчать домашні тварини?"

Стаття "Як опікуватися «всиновленими» дорослими тваринами"

Подкаст "Що потрібно знати про вакцинацію та стерилізацію котів і собак"

Стаття "Дикі родичі собак обрали ходьбу стежками, а котів — дослідження нових шляхів"

Стаття "Як кіт із собакою. Чи справді коти не вміють дружити?"

У світі, сповненому шуму та тривог, існують терапевти, які не потребують слів, щоб зцілити душу. Вони не виписують рецептів, але їхня присутність здатна повернути посмішку тим, хто, здавалося, забув, як це робити. Це — собаки-терапевти з англійської благодійної організації "Pets As Therapy". Разом зі своїми відданими власниками-волонтерами вони щодня заходять у лікарняні палати, дитячі заклади та будинки для літніх людей, несучи з собою щось безцінне — безумовну любов, спокій та те живе тепло, що здатне розтопити кригу самотності й болю. Досвід такого волонтерства має і наша керівниця гуртків «ЕКОLand» Наталя Костіна. Саме про це і є урок її доброти :)

переглянути заняття