Особистості в історії України. Олександр Пономарів

НАУКОВА БІБЛІОТЕКА СУМДПУ ІМЕНІ А. С. МАКАРЕНКА

ОСОБИСТОСТІ В ІСТОРІЇ УКРАЇНИ. ОЛЕКСАНДР ПОНОМАРІВ

ВІРТУАЛЬНА ВИСТАВКА

СУМИ 2025

Мовознавець Олександр Пономарів присвятив своє життя тому, щоб навчати людей говорити грамотною українською мовою. Доктор філологічних наук, популяризатор українського правопису, професор кафедри мови та стилістики Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка. Автор понад 250 праць, присвячених українській мові. Він прагнув відродити мову, яка панувала до нещадної русифікації. Протягом років вів блог на "BBC Україна", де відповідав на запитання читачів і розповідав про різні аспекти українського правопису.

Олександр Пономарів народився 17 жовтня 1935 року у "далекосхідному" українському місті Таганрозі, яке входило колись до Катеринославської губернії, але внаслідок територіальних розмежувань радянського часу опинилося в Росії. Навчаючись на російському відділенні, самотужки опанував літературну українську мову. Своє прізвище Пономарьов вважав зросійщеним, а тому і змінив його на ПОНОМАРІВ. Тривалий час після закінчення університету Олександр Данилович працював у відділі загального мовознавства Інституту мовознавства НАН України імені Олександра Потебні. З 1979 року став викладачем Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Був доцентом, професором кафедри мови та стилістики, а також професором інституту журналістики.

КНУ імені Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка – це класичний університет дослідницького типу, що засновано у 1834 році, основним завданнями якого є навчально-виховна, науково-дослідницька та інноваційна діяльність.

Закінчив філологічний факультет Київського університету (навчався в 1956-1961 роках, серед учителів – Андрій Білецький).

Інститут мовознавства імені Олександра Потебні НАН України, скорочено Інститут мовознавства або ІНМО – науково-дослідна установа в Києві, центр мовознавчих досліджень в Україні.

ІНМО імені Олександра Потебні

Тарас Кремінь називає Олександра Даниловича "генералом мовного фронту": "Він був одним із тих учених, хто відстоював те, щоб в Україні з’явився закон про українську мову. Він один із небагатьох учених, хто виступив проти закону Ківалова-Колесніченка, він один із тих, хто першим підтримав ухвалення закону про забезпечення і функціонування української мови як державної. Олександр Пономарів не просто науковець, не просто дослідник – це один із генералів українського мовного фронту. Його блискуче, прекрасне, повне величезної праці, таланту, академічної спрямованості та жертовного патріотизму життя – це великий приклад для кожного з нас і для мене особисто, як треба боронити українську мову, як захищати національні пріоритети, як будувати українське майбутнє в умовах протистояння, війни та боротьби як із зовнішнім ворогом, так і з внутрішнім".

Ще студентами Пономарів і його однокурсниця Ніна Клименко за порадою професора Андрія Білецького зробили підрядковий переклад "Кобзаря" грецькою мовою. Пізніше А. О. Білецький передав примірник групі грецьких поетів, а ті здійснили перший поетичний переклад новогрецькою мовою."Кобзар" вийшов друком в Атенах у 1964 році до 150-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Саме завдяки цьому греки познайомилися з великим українським поетом.

Вельми негативно від самого початку ставився Олександр Пономарів до ідеєї "двомовної", російсько-української України. Ідеї, яку відстоювали не тільки певні політики, а й науковці-філологи; зокрема, ще на зорі своєї наукової кар’єри він виступав антагоністом Івана Білодіда – відомого українського мовознавця, директора Інституту мовознавства, у якому Пономарів працював після закінчення вишу. За відверту проукраїнську позицію молодому науковцеві, яким на ту пору був Олександр Пономарів, запропонували звільнитися "за власним бажанням", що він і змушений був зробити. Друкувати свої просвітницькі статті з культури української мови вчений зміг лише під час перебудови, наприкінці 1980-х років.

Білодід доводив, що російська мова має бути домінантною в Україні (за Білодіда, міністра освіти УРСР у 1957-1962 роках, було зафіксовано положення про факультативність вивчення української мови в школах УРСР).

Через відданість українській справі і стійкість у мовній поведінці, Пономарів за радянської доби потрапив під таємний нагляд КДБ. Це засвідчують розсекречені нині архіви. У збірці документів і матеріалів, зібраних Василем Даниленком "Політичні протести й інакодумство в Україні. 1960-1990" (2013) документ під грифом "таємно", що стосується Олександра Даниловича, із датою 10 лютого 1975 року, підписаний начальником управління. Документ має назву "Список співробітників ідеологічних установ республіки, стосовно яких надійшли матеріали про причетність їх до антирадянських націоналістичних проявів".

Політичні протести й інакодумство в Україні (1960–1990) [Текст]: документи і матеріали / упор. В. М. Даниленко; ред. кол.: В. Баран, Д. Бурім, В. Даниленко, Я. Калакура (відп. ред.), О. Маврін, Н. Миронець. ; НАН України, Інститут української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського. – Київ : Смолоскип, 2013. – 736 с.

У списку присутнє й прізвище Олександра Даниловича Пономаріва з такою характеристикою: "Допускає серед свого оточення ідейно шкідливі судження. По роботі характеризується позитивно". Те, що мовознавець вважався в КДБ "неблагонадійним" і перебував під таємним наглядом, засвідчує і той факт, що упродовж усіх 15 років праці в Інституті мовознавства і навіть після успішного захисту кандидатської дисертації він працював на посаді молодшого наукового співробітника, так і не дочекавшись підвищення, на яке давно заслуговував, а звільнивши з Інституту в 1976 році, його позбавили можливості займатися науковою й педагогічною працею.

Письменник Андрій Кокотюха вважає професора Пономаріва улюбленим викладачем: "Узагалі Олександр Данилович був дуже позитивним чоловіком. Він брав участь абсолютно в усіх студентських заходах. Я в силу своїх поверхових акторських здібностей на студентських "капусниках" пародіював Пономарева, як і інших викладачів. Він часто просив ще раз його спародіювати, йому дуже подобалось. Його часто запрошували коментувати українську мову в медіа, і було кілька випадків, коли я, колишній студент, і він, знаний професор, опинялись в одній студії та говорили на ту саму тему – хтось із точки зору професора, а хтось із точки зору практика, носія мови. Я не певен, що зараз є авторитетніший за Олександра Даниловича знавець саме "живої" української мови".

Специфіка функціонування української мови в журналістських текстах знайшла відображення в докторській дисертації О. Д. Пономаріва "Проблеми нормативності української мови в засобах масової інформації" (1991). Свою любов до мови, знання й здібності Олександр Пономарів зміг вповні реалізувати вже за доби незалежності, а власне, ще раніше – уже в часи горбачовської перебудови, коли він став одним із найактивніших учасників руху за утвердження української мови як державної. Окрім вивчення української мови, професор Пономарів також активно боровся за її впровадження та визнання.

Його ставлення до української мови було не лише як позиція мовознавця, а як громадянська, світоглядна, яку він палко захищав. Багато зусиль Олександр Пономарів доклав до пропагування проєкту нової редакції правопису української мови на засадах ортографічного кодексу 1928 року. Зокрема, Пономарів був членом Правописної комісії, яка впродовж 15 років готувала новий правопис української мови, затверджений у 2019-му році, та відстоював закон про мову.

З перебудовою пов'язані перші легальні виступи свідомих українців за незалежність і створення організацій, що пропагували ідею незалежної держави. Продуктивну діяльність у науковій, педагогічній журналістській, перекладацькій сферах в усі ці роки він поєднував з активною громадською діяльністю, зокрема на посаді заступника голови Всеукраїнського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка. Олександр Пономарів був членом Національної спілки письменників України і Національної спілки журналістів України, входив до складу редколегій фахового часопису "Дивослово" й газети "Слово Просвіти".

Кілька поколінь українців зростало на мовностилістичних порадах Олександра Пономаріва в радіожурналі "Слово", які лунали в дев’яностих і двотисячних роках на хвилях Українського радіо. До найширшого загалу були звернуті сотні виступів професора на телебаченні, радіо, у друкованих виданнях та Інтернеті, присвячені місцю й ролі української мови в житті суспільства, дотриманню норм сучасної української літературної мови, очищенню її від намулу русифікації.

Багато років О. Пономарів був:

• відповідальним редактором газети "Київський університет";

• головним редактором "Записок наукового історико-філологічного товариства Андрія Білецького".

Понад 10 років мовознавець вів блог з питань культури мови на "BBC News" Україна.

Олександр Пономарів – автор понад 250 наукових, науково-популярних і науково-публіцистичних праць, які присвячені проблемам історії, стилістики, культури та статусу української мови, нормативності мови ЗМК, українсько-грецьких мовно-літературних зв’язків, теорії й практики перекладу.Найважливіші наукові праці професора Олександра Пономарева, де він був автором чи співавтором:

• фундаментальний "Етимологічний словник української мови" в 7-ми томах;
• книжки "Про лексичні й фразеологічні паралелізми в новогрецькій та українській мовах" (1965);
• "Коментарі. Словник імен та назв до перекладу "Іліади" Гомера" (1973);
• "Норми літературної мови в засобах масової інформації" (1983);
• "Словник античної міфології" (1985, 2-ге вид. 1989);

• "Словник античної мітології" (2006);
• "Стилістика сучасної української мови" (1992, 2-ге вид. 1993, 3-тє вид. 2000);
• "Сучасна українська мова" (1997, 2001, 2005);
• "Фонеми г та ґ. Словник і коментар" (1997);

• "Культура слова. Мовностилістичні поради" (1999, 2001);
• "Лексика грецького походження в українській мові" (2005);
• "Сучасна українська мова: Підручник" (1997, 2001, 2005);
• "Новогрецько-український словник" (2005) та ще багато інших.

"Етимологічний словник для будь-якої лінгвістичної традиції, для будь-якої філологічної школи та, зрештою, для будь-якої розвиненої мови – це верховина розвитку мовознавства. Якщо науковці створили етимологічний словник певної мови, це означає, що згадана мова дуже глибоко досліджена. Науковці з багатьох країн дійшли висновку, що "Етимологічний словник української мови" в семи томах належить до кола найліпших праць такого типу".

У 1997 році О. Пономарів був відзначений званням "Заслужений журналіст України", в 2013 році – званням "Почесний професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка". Нагороджений високими державними відзнаками й нагородами:

• Почесна грамота Верховної Ради України (1997);
• Орден "За заслуги" ІІІ ступеня (2008);
• Премія імені Івана Франка (2002);
• Премія імені Бориса Грінченка (2004);

• Відзнака Української православної церкви Київського патріархату – орден Святого рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня (2005).

Use this side of the card to provide more information about a topic. Focus on one concept. Make learning and communication more efficient.

Use this side of the card to provide more information about a topic. Focus on one concept. Make learning and communication more efficient.

Use this side of the card to provide more information about a topic. Focus on one concept. Make learning and communication more efficient.

Заслужений журналіст України – державна нагорода України – почесне звання України.

Премія імені Івана Франка НАН України за видатні роботи в галузі філології, етнології та мистецтвознавства

Медаль "Будівничий України" Всеукраїнського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка

Орден святого рівноапостольного князя Володимира ІІІ ступеня

Орден "За заслуги" ІІІ ступеня

В одному з інтерв’ю Олександр Пономарів зауважував: "То нерозумні політики та ще менш розумні журналісти поширюють чутку, що є дві України: російськомовна та українськомовна. Це брехня. Уся Україна українськомовна, тільки в одних регіонах її менше придушували в імперській Росії та в Радянському Союзі, а в других більше. Значна частина нашої території зросійщена, але там живуть українці: дві третини російськомовного населення – то зросійщені українці…".

Матеріал підготувала завідувачка сектором Коломієць Л. Д.

Андрій Олександрович Білецький

30.07.1911-10.04.1995 - український мовознавець, поліглот. Доктор філологічних наук (1952). Професор (1953). Почесний член Грецької академії наук, Кіпрської академії наук, а також Кіпрського та Грецького археологічних товариств.

Видавництво "Смолоскип" засноване 1967 року в місті Балтимор, США, і назване іменем Василя Симоненка. Після здобуття Україною незалежності перенесло свою діяльність в Україну. У США "Смолоскип" видавав дисидентську і правозахисну літературу, твори українських письменників, репресованих сталінським режимом. В Україні "Смолоскип" видає дебютні книжки наймолодших авторів, ставлячи собі за мету створювати і розширювати середовище української творчої молоді.

"Ще дуже часто кажуть, що от у нас є російськомовні патріоти України. Я знаю, що є такі. Але якщо хто справжній патріот України, то повинен вивчити українську мову. Вдома розмовляй якою хочеш, але в публічному житті – українською. І тут у нас є багато авторитетів. Для мене авторитети – Микола Міхновський та Євген Маланюк. От, наприклад, Маланюк так пише про Освальда Бурґгардта, котрий був етнічний німець: він ніколи не поривав ні з середовищем своїх батьків, ні зі своєю мовою, але всі його твори, й оригінальні, і перекладні, писані тільки добірною мовою українською за змістом і за формою", – О. Пономарів

"На жаль, у новій редакції "Українського правопису" не досягнуто всього, що я хотів, але те, чого досягнуто, я підтримую, бо ці зміни хоч частково повертають нашому правописові його національне обличчя", – О. Пономарів