«Ти несись, мій спів з мольбою»
«Широта інтересів, довголітня і сумлінна робота в галузі української літератури дає право залічити Александрова до ряду тих діячів нашої культури, яких тепло і вдячно згадуватимуть нащадки». І. Єрофеїв
200 років від дня народження Володимира Степановича Александрова
Александров Володимир Степанович народився 2 липня 1825 р. у с. Бугаївка Ізюмського повіту Харківської губернії (нині Ізюмський район Харківської області) в сім’ї священика і поета Степана Васильовича Александрова, в якій панував культ поезії, музики, любові до рідного краю. Навчався у Куп’янському повітовому духовному училищі; потім у Харківському колегіумі (семінарії), де писав вірші, робив віршовані переклади з латинської мови.
Михайло Лободовський: «У щоденному житті це була людина щиро проста, добросерда, людям помічна, відгучна на все добре, люблена усіма, хто знав покійного, а знали його й геть далеко! Він мав собі думки ліберального наладу, але не любив червоновидих химерій. Ще з мальства мого я знав його вродливим, чорнявим студентом, співаючим українські пісні під гітару. Цієї розваги не цуравсь він і на старості».
Відмовившись від майбутньої кар’єри священика, Володимир Степанович поступив на медичний факультет Харківського університету, який закінчив у 1853 р. Був призначений військовим лікарем у Варшаву. У 34 роки удостоївся звання доктора медицини, але коштів на придбання приватної практики не було, тому подався на військову службу. Служив лікарем у Варшаві, Полтаві, Керчі, дослужився до генерала. У 1859 р. В.С. Александров повернувся до України. Працював лікарем уланського полку та старшим ординатором військового госпіталю у м. Чугуїв. З 1867 р. – міський лікар у Харкові. З 1870 р. – член Харківського медичного товариства.
Володимир Степанович Александров відомий як поет, перекладач, фольклорист.
Перші його вірші «Думка» і «Плач матері» були опубліковані у 1861 р. в журналі «Основа». Він здійснював переклади і переспіви з німецької (Г. Гейне), польської (А.Міцкевич), латинської (студентські пісні) мов. Його переклад із німецької поезії Людвига Рельштаба «Ти несись, мій спів з мольбою» став популярним романсом.
Ти несись, мій спів, з мольбою,
В небо відлітай.
І на тихую розмову
Вийди, мила в гай.
А в гаю гримить, стихає
Пісня солов’я,
Тож він милу викликає,
Молить, як і я.
Іван Єрофеїв: «Спочатку п’єса була написана для дітей, отже вона вподобалась багатьом знайомим, і письменник надрукував її, одержавши дозвіл поставити її на сцені. В п’єсу вставлено чимало народних пісень, які поклала на музику старша дочка автора, що добре грала».
Александров написав і опублікував тексти оперет «За Німан іду» та «Не ходи, Грицю, на вечорниці», які Михайло Старицький переробив на драматичні твори, та які з великим успіхом йшли на сценах театрів. Володимир Степанович здійснив віршований переказ біблійних легенд («Притча про Христа сіяча», «Стародавня легенда про ченця, що жив аж триста літ» та ін.); писав вірші для дітей («Ходить гарбуз по городу»); оброблював старовинні казки («Коза-Дереза», «Івашечко», «Чижикове весілля»).
Окремі вірші поета стали популярними піснями («Я бачив, як вітер березку зломив», «Ти несись, мій спів, з мольбою», «Пісня про гарбуз» тощо).
Я бачив, як вітер берізку зломив, Коріння порушив, гілля потрощив, А листя не зв’яло і свіже було, Аж поки за гору вже сонце зайшло. Я бачив, як серну підстрелив стрілець, Звалилася, бідна, прийшов їй кінець, Боротися з смертю було їй не в міч, Одначе боролась, поки зайшла ніч. Я бачив – метелик поранений млів, Крильце перебите на сонечку грів – Ще трошки пожити на думці було, І, може, пожив би, так сонце зайшло. На світі у кожного сонце своє; Любенько живеться, як сонечко є, А згасне те сонце – і жити шкода, На світі без сонця усе пропада, Зі мною розсталась дружина моя – Зостався на світі без сонечка я, Одначе на себе я смерть не зову, А з серцем розбитим живу та й живу...
Зінаїда Пахолок: «Сюжет твору Александрова не оригінальний, а запозичений з українського фольклору. Поет усвідомлював своєрідність написаного, даючи підзаголовок “Рослинний епос по народній темі”. Вибір епосу як літературного віршованого жанру засвідчив використання народного переказу про події, що нібито відбувалися у минулому і залишилися у свідомості етносу. Не оминув цієї обставини І. Франко, звернувши увагу на “довшу, гумористичну поему на тлі народної пісні”».
Збирав Александров етнографічний матеріал, опрацьовував фольклорні мелодії, зокрема уклав «Український кишеньковий календар за 1887 рік», «Народний пісенник із найкращих українських пісень», тим самим відіграв значну роль не тільки в популяризації українського фольклору, але і в розвитку національного мистецтва.
Лариса Батраченко: «Безперечним є те, що збірники пісень В. Александрова видані в складних умовах цензурних утисків і відіграли значну роль в історії української фольклористики, сприяли розвиткові пісенної народної культури».
Після виходу у відставку у 1888 р. Володимир Степанович мешкав у Харкові, на Великій Сумській вулиці, 68. Він мав прекрасну бібліотеку (у Харкові у його бібліотеці займався самоосвітою художник Сергій Васильківський); прекрасно декламував, знав напам’ять безліч народних пісень, добре їх співав, акомпануючи собі на бандурі. Непересічна особистість В. Александрова, його багатогранна діяльність приваблювали до нього увагу харків’ян. Його будинок був своєрідним маленьким культурним центром, який відвідували семінаристи, студенти, вчителі, творча інтелігенція. Серед гостей були К. Білеловський, Б. Грінченко, М. Лисенко та ін.
Борис Грінченко: «Він віддавав свою силу не тій роботі, за яку міг сподіватися хвали або ласки від тих, чию ласку й хвалу звичайно вважають за важливу. Ні, він мав громадянську мужність віддавати її такій праці, що нею гордовано, для такої ідеї, що її здебільшого зневажено. Але то була праця для Вкраїни... І результатом цього всього був такий його вплив на громаду, що навіть в ті часи, коли, здавалося, зовсім уже замовкало вкраїнське слово, – все ж д-р Александрів зоставався єдиним і непохитним репрезентантом вкраїнської ідеї в Харкові».
У 1887–1892 рр. В.С. Александров брав участь у виданні альманаху «Складка», в якому друкувалися твори відомих поетів і молодих авторів. Також він був укладачем історичної збірки «Гетьманщина», в якій подана колекція портретів гетьманів України від Б. Хмельницького до К. Розумовського з біографіями; підготував лібрето опери П. Щуровського «Богдан Хмельницький».
Помер Володимир Степанович Александров 10 січня 1894 р. у Харкові у віці 68 років. Був похований на міському кладовищі. Перепохований у 1970-ті роки на Меморіальному кладовищі № 13. Гранітна стела на могилі встановлена після перепоховання.
В пам’ять про поета К. Білиловський, Б. Грінченко та ін. видали альманах «Складка на спомин Володимира Степановича Александрова» (1896).
Використані джерела:
Календар знаменних і пам’ятних дат Харківщини на 2025 рік : рек. бібліогр. покажч. / Департамент культури і туризму Харків. обл. військ. адмін. ; Харків. обл. універс. наук. б-ка. – Харків : ХОУНБ, 2024. – 91 с. - URL: https://drive.google.com/file/d/1D6fCeZbSjSdXiXawzOo7rC0y4aU8e65a/view ВОЛОДИМИР АЛЕКСАНДРОВ. «Непохитний репрезентант української ідеї в Харкові» : [цифровий ресурс ХДНБ ім. В. Короленка] // URL: https://sites.google.com/view/volodymyr-aleksandrov-200/Holovna-storinka?authuser=0 Усенко П.Г. Александров Володимир Степанович / П.Г. Усенко // Енциклопедія історії України. – Текст. і фотодані. – URL: http://www.history.org.ua/?termin=Aleksandrov_V.
Матеріал підготувала Конопля Л.М. РЦІ "Харківщина" ХОУНБ
Александров Володимир Степанович
РЦІ ХОУНБ
Created on June 1, 2025
Start designing with a free template
Discover more than 1500 professional designs like these:
View
Terrazzo Presentation
View
Visual Presentation
View
Relaxing Presentation
View
Modern Presentation
View
Colorful Presentation
View
Modular Structure Presentation
View
Chromatic Presentation
Explore all templates
Transcript
«Ти несись, мій спів з мольбою»
«Широта інтересів, довголітня і сумлінна робота в галузі української літератури дає право залічити Александрова до ряду тих діячів нашої культури, яких тепло і вдячно згадуватимуть нащадки». І. Єрофеїв
200 років від дня народження Володимира Степановича Александрова
Александров Володимир Степанович народився 2 липня 1825 р. у с. Бугаївка Ізюмського повіту Харківської губернії (нині Ізюмський район Харківської області) в сім’ї священика і поета Степана Васильовича Александрова, в якій панував культ поезії, музики, любові до рідного краю. Навчався у Куп’янському повітовому духовному училищі; потім у Харківському колегіумі (семінарії), де писав вірші, робив віршовані переклади з латинської мови.
Михайло Лободовський: «У щоденному житті це була людина щиро проста, добросерда, людям помічна, відгучна на все добре, люблена усіма, хто знав покійного, а знали його й геть далеко! Він мав собі думки ліберального наладу, але не любив червоновидих химерій. Ще з мальства мого я знав його вродливим, чорнявим студентом, співаючим українські пісні під гітару. Цієї розваги не цуравсь він і на старості».
Відмовившись від майбутньої кар’єри священика, Володимир Степанович поступив на медичний факультет Харківського університету, який закінчив у 1853 р. Був призначений військовим лікарем у Варшаву. У 34 роки удостоївся звання доктора медицини, але коштів на придбання приватної практики не було, тому подався на військову службу. Служив лікарем у Варшаві, Полтаві, Керчі, дослужився до генерала. У 1859 р. В.С. Александров повернувся до України. Працював лікарем уланського полку та старшим ординатором військового госпіталю у м. Чугуїв. З 1867 р. – міський лікар у Харкові. З 1870 р. – член Харківського медичного товариства.
Володимир Степанович Александров відомий як поет, перекладач, фольклорист.
Перші його вірші «Думка» і «Плач матері» були опубліковані у 1861 р. в журналі «Основа». Він здійснював переклади і переспіви з німецької (Г. Гейне), польської (А.Міцкевич), латинської (студентські пісні) мов. Його переклад із німецької поезії Людвига Рельштаба «Ти несись, мій спів з мольбою» став популярним романсом.
Ти несись, мій спів, з мольбою, В небо відлітай. І на тихую розмову Вийди, мила в гай. А в гаю гримить, стихає Пісня солов’я, Тож він милу викликає, Молить, як і я.
Іван Єрофеїв: «Спочатку п’єса була написана для дітей, отже вона вподобалась багатьом знайомим, і письменник надрукував її, одержавши дозвіл поставити її на сцені. В п’єсу вставлено чимало народних пісень, які поклала на музику старша дочка автора, що добре грала».
Александров написав і опублікував тексти оперет «За Німан іду» та «Не ходи, Грицю, на вечорниці», які Михайло Старицький переробив на драматичні твори, та які з великим успіхом йшли на сценах театрів. Володимир Степанович здійснив віршований переказ біблійних легенд («Притча про Христа сіяча», «Стародавня легенда про ченця, що жив аж триста літ» та ін.); писав вірші для дітей («Ходить гарбуз по городу»); оброблював старовинні казки («Коза-Дереза», «Івашечко», «Чижикове весілля»).
Окремі вірші поета стали популярними піснями («Я бачив, як вітер березку зломив», «Ти несись, мій спів, з мольбою», «Пісня про гарбуз» тощо).
Я бачив, як вітер берізку зломив, Коріння порушив, гілля потрощив, А листя не зв’яло і свіже було, Аж поки за гору вже сонце зайшло. Я бачив, як серну підстрелив стрілець, Звалилася, бідна, прийшов їй кінець, Боротися з смертю було їй не в міч, Одначе боролась, поки зайшла ніч. Я бачив – метелик поранений млів, Крильце перебите на сонечку грів – Ще трошки пожити на думці було, І, може, пожив би, так сонце зайшло. На світі у кожного сонце своє; Любенько живеться, як сонечко є, А згасне те сонце – і жити шкода, На світі без сонця усе пропада, Зі мною розсталась дружина моя – Зостався на світі без сонечка я, Одначе на себе я смерть не зову, А з серцем розбитим живу та й живу...
Зінаїда Пахолок: «Сюжет твору Александрова не оригінальний, а запозичений з українського фольклору. Поет усвідомлював своєрідність написаного, даючи підзаголовок “Рослинний епос по народній темі”. Вибір епосу як літературного віршованого жанру засвідчив використання народного переказу про події, що нібито відбувалися у минулому і залишилися у свідомості етносу. Не оминув цієї обставини І. Франко, звернувши увагу на “довшу, гумористичну поему на тлі народної пісні”».
Збирав Александров етнографічний матеріал, опрацьовував фольклорні мелодії, зокрема уклав «Український кишеньковий календар за 1887 рік», «Народний пісенник із найкращих українських пісень», тим самим відіграв значну роль не тільки в популяризації українського фольклору, але і в розвитку національного мистецтва.
Лариса Батраченко: «Безперечним є те, що збірники пісень В. Александрова видані в складних умовах цензурних утисків і відіграли значну роль в історії української фольклористики, сприяли розвиткові пісенної народної культури».
Після виходу у відставку у 1888 р. Володимир Степанович мешкав у Харкові, на Великій Сумській вулиці, 68. Він мав прекрасну бібліотеку (у Харкові у його бібліотеці займався самоосвітою художник Сергій Васильківський); прекрасно декламував, знав напам’ять безліч народних пісень, добре їх співав, акомпануючи собі на бандурі. Непересічна особистість В. Александрова, його багатогранна діяльність приваблювали до нього увагу харків’ян. Його будинок був своєрідним маленьким культурним центром, який відвідували семінаристи, студенти, вчителі, творча інтелігенція. Серед гостей були К. Білеловський, Б. Грінченко, М. Лисенко та ін.
Борис Грінченко: «Він віддавав свою силу не тій роботі, за яку міг сподіватися хвали або ласки від тих, чию ласку й хвалу звичайно вважають за важливу. Ні, він мав громадянську мужність віддавати її такій праці, що нею гордовано, для такої ідеї, що її здебільшого зневажено. Але то була праця для Вкраїни... І результатом цього всього був такий його вплив на громаду, що навіть в ті часи, коли, здавалося, зовсім уже замовкало вкраїнське слово, – все ж д-р Александрів зоставався єдиним і непохитним репрезентантом вкраїнської ідеї в Харкові».
У 1887–1892 рр. В.С. Александров брав участь у виданні альманаху «Складка», в якому друкувалися твори відомих поетів і молодих авторів. Також він був укладачем історичної збірки «Гетьманщина», в якій подана колекція портретів гетьманів України від Б. Хмельницького до К. Розумовського з біографіями; підготував лібрето опери П. Щуровського «Богдан Хмельницький».
Помер Володимир Степанович Александров 10 січня 1894 р. у Харкові у віці 68 років. Був похований на міському кладовищі. Перепохований у 1970-ті роки на Меморіальному кладовищі № 13. Гранітна стела на могилі встановлена після перепоховання.
В пам’ять про поета К. Білиловський, Б. Грінченко та ін. видали альманах «Складка на спомин Володимира Степановича Александрова» (1896).
Використані джерела:
Календар знаменних і пам’ятних дат Харківщини на 2025 рік : рек. бібліогр. покажч. / Департамент культури і туризму Харків. обл. військ. адмін. ; Харків. обл. універс. наук. б-ка. – Харків : ХОУНБ, 2024. – 91 с. - URL: https://drive.google.com/file/d/1D6fCeZbSjSdXiXawzOo7rC0y4aU8e65a/view ВОЛОДИМИР АЛЕКСАНДРОВ. «Непохитний репрезентант української ідеї в Харкові» : [цифровий ресурс ХДНБ ім. В. Короленка] // URL: https://sites.google.com/view/volodymyr-aleksandrov-200/Holovna-storinka?authuser=0 Усенко П.Г. Александров Володимир Степанович / П.Г. Усенко // Енциклопедія історії України. – Текст. і фотодані. – URL: http://www.history.org.ua/?termin=Aleksandrov_V.
Матеріал підготувала Конопля Л.М. РЦІ "Харківщина" ХОУНБ