Олена Пшенична - лауреатка літературної премії імені Олеся Гончара у 2025 році
за роман «Там, де заходить сонце»
ЦМБ ім. М.Л. Кропивницького м. Миколаїв, 2025
Пшенична, О. Там, де заходить сонце / Олена Пшенична. – Київ : Лабораторія, 2024. – 240 с. Ми живі, поки ми віримо
Вірі Тихій – 72. Вона – колишня вчителька української мови, яка навіть уявити не могла, що опиниться у Будинку для літніх людей, куди її привезе єдиний і такий коханий син…
Але влітку 2022-го року Віра Петрівна залишається сама: син Толя день і ніч волонтерить, а невістка з дітьми вимушено евакуюються за кордон. Можливо, з хворим серцем й небезпекою навколо дійсно краще перебути поки тут – під наглядом медиків, у компанії «однолітків»?
Та замість відкритих, гостинних стареньких жінка зустрічає у Будинку зранених, колючих стариганів, що з дня у день просто спостерігають, як їхні життя, неначе сонце, закочуються за обрій.
Що приховують ці самотні старечі серця? І які труднощі здатне витримати материнське серце?
«Там, де заходить сонце» – книга-пластир на кожне зранене серце та водночас надзвичайно чесна оповідь про життя на його заході.
Олена Пшенична - лауреатка літературної премії імені Олеся Гончара у 2025 році
Центральна бібліотек
Created on April 4, 2025
Start designing with a free template
Discover more than 1500 professional designs like these:
View
Practical Interactive Image
View
Akihabara Square Interactive Image
View
Akihabara Interactive Image
View
Essential Interactive Image
View
Interactive Team Image
View
Image with Audio
View
Image with interactive hotspots
Explore all templates
Transcript
Олена Пшенична - лауреатка літературної премії імені Олеся Гончара у 2025 році
за роман «Там, де заходить сонце»
ЦМБ ім. М.Л. Кропивницького м. Миколаїв, 2025
Пшенична, О. Там, де заходить сонце / Олена Пшенична. – Київ : Лабораторія, 2024. – 240 с. Ми живі, поки ми віримо Вірі Тихій – 72. Вона – колишня вчителька української мови, яка навіть уявити не могла, що опиниться у Будинку для літніх людей, куди її привезе єдиний і такий коханий син… Але влітку 2022-го року Віра Петрівна залишається сама: син Толя день і ніч волонтерить, а невістка з дітьми вимушено евакуюються за кордон. Можливо, з хворим серцем й небезпекою навколо дійсно краще перебути поки тут – під наглядом медиків, у компанії «однолітків»? Та замість відкритих, гостинних стареньких жінка зустрічає у Будинку зранених, колючих стариганів, що з дня у день просто спостерігають, як їхні життя, неначе сонце, закочуються за обрій. Що приховують ці самотні старечі серця? І які труднощі здатне витримати материнське серце? «Там, де заходить сонце» – книга-пластир на кожне зранене серце та водночас надзвичайно чесна оповідь про життя на його заході.