(

Безсмертні Шевченкові Твори

(185 років від опублікування поеми "Іван Підкова" та виходу збірки поезій "Кобзар", 180 роковини від написання вірша"Заповіт",поеми "Кавказ" та "Наймичка")

2021

Великий Кобзар України

Більш ніж за півтора століття після смерті поета накопичений величезний інформаційний матеріал про його життя і творчість. Видані цікаві спогади сучасників: художників, літераторів, громадських діячів, істориків, етнографів, акторів, представників духовенства, рідних і близьких поета, і навіть звичайних селян. У цих спогадах по крихтах відтворюється живий і неповторний образ Тараса Григоровича, його чуйна і зворушлива душа, погляди й світогляд. Тарас Шевченко — це не минуле, Тарас Шевченко — це сьогодення, він важливий і для тих, хто живе тепер, і для молодих, хто тільки починає своє життя, і для старших, і для всіх тих, хто хоч якось асоціює себе з Україною.

«Минула довга сотня літ, А він – Із мармуру й граніту Знов сходить в люди, Будить світ І переможно йде по світу!» Т. Масенко

Т. Г. Шевченко для багатьох поколінь українців означає так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами, в нас. Та це лише ілюзія. Шевченко як явище велике й вічне — невичерпний і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з буттям рідної держави продовжується нею, вбираючи в себе нові дні й новий досвід народу, відгукуючись на нові болі та думи, стаючи до нових скрижалей долі. Він росте й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. Ми на вічному шляху до Шевченка...Тарас Григорович для українського народу не лише геніальний поет. Він — його сумління, совість, бунтівний розум, його ніжне щире серце, сповнене великою любов'ю і безмежним стражданням. Творчість Шевченка стала духовною основою формування сучасної української нації, тому що для українців всіх наступних поколінь Великий Кобзар став могутнім джерелом національної свідомості, символом України...

This

185 років "КОБЗАРЮ"

"Кобзар" (185 років від виходу збірки)

До «Кобзаря» увійшли 8 поезій: «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч» та «Думи мої, думи, лихо мені з вами». Книга мала зручний формат і була видрукувана на якісному папері тиражем 1000 примірників. Кількість сторінок різнилася від 106 до 116-ти. Це пов’язано з тим, що в друкарні в деяких примірниках відновили вилучений цензором текст. На початку книгу прикрашав офорт за малюнком Василя Штернберга «Кобзар із поводирем». Книга швидко розійшлася, згідно газетних оголошень, продавалася по карбованцю сріблом за примірник, виторг Петра Мартоса склав приблизно 400 карбованців сріблом. «Багато праці коштувало мені умовити Шевченка», – згадував Мартос. Натомість Михайло Лазаревський наводив слова поета: «Шевченко розповідав мені, що перше видання вийшло майже проти його волі й що при розрахунках із видавцем він одержав непомірно малу вигоду». Після виходу збірки Тараса Шевченка почали називати Кобзарем. Арешт і заслання поета в 1847-му спричинили заборону й вилучення «Кобзаря» з книгосховищ, через що видання стало рідкісним ще в ті часи. Сьогодні у світі збереглося лише кілька примірників тієї книги. Друге видання побачило світ у 1844-му, третє – в 1860-му. Вони доповнювалися новими творами, відтак «Кобзар» став головною книгою Тараса Шевченка.

26 КВІТНЯ 1840 РОКУ У ПЕТЕРБУРЗІ ВИЙШЛО ПЕРШЕ ВИДАННЯ «КОБЗАРЯ» ТАРАСА ШЕВЧЕНКА. ВИДАННЯ ПОБАЧИЛО СВІТ ЗА СПРИЯННЯ ВІДОМОГО ПИСЬМЕННИКА ЄВГЕНА ГРЕБІНКИ. «КОБЗАР» НАДРУКУВАЛО ПРИВАТНЕ ВИДАВНИЦТВО ФІШЕРА В САНКТ-ПЕТЕРБУРЗІ КОШТОМ ПОЛТАВСЬКОГО ЗЕМЛЕВЛАСНИКА ПЕТРА МАРТОСА. Останній приписував собі славу відкриття Шевченка-поета, оповідаючи, як замовив молодому і талановитому художнику свій портрет. І одного разу, коли Тарас Шевченко на хвилинку відлучився, знудьгований поміщик підняв із підлоги аркуш паперу з віршами. Прочитане вразило. Тарас Шевченко дістав із-під ліжка коробку, в якій зберігав свої твори, а Петро Мартос негайно відніс їх до Євгена Гребінки. Насправді Шевченко ще в 1838-му віддав Євгену Гребінці п’ять своїх поезій для публікації в альманасі «Ластівка» (його видали лише в 1841-му), і той перебував у захваті від творчості Тараса.

"Заповіт" - символ боротьби за свободу (185 років від дня написання)

6 січня 1845 року Тарас Шевченко завершив свій легендарний "Заповіт" у Переяславі, у домі свого друга Андрія Козачковського. Цей вірш став справжнім символом свободи, національної гідності й віри у світле майбутнє України. Цікаві факти про "Заповіт": у перших виданнях вірш мав різні назви: «Завіщаніє», «Думка», «Остання воля». У 1868 році композитор Микола Лисенко поклав його на музику. Зараз існує понад 60 музичних інтерпретацій твору."Заповіт" перекладений більш ніж на 150 мов світу. Цей твір єднає покоління українців, нагадуючи нам про велику місію – любити свою землю і працювати для її добра. Для когось він – революційний заклик, для інших – філософське осмислення любові до Батьківщини. Першодрук повного тексту здійснено у львівському журналі «Мета» (№ 4, 1863 р.) під назвою «Завіщаніє». Досить довільні й претензійні редакторські трактування, адже заповіт це – правовий документ, зроблений у встановленій законом формі розпорядження дієздатного громадянина (заповідача) на випадок смерті про належне йому майно. А у творі «Як умру, то поховайте…» висловлювалося прохання про місце поховання та заклик у формі дієслів наказового способу – «вставайте», «кайдани порвіте», «волю окропіте». Виходячи із цього напрошується висновок, що доцільнішим було б назвати твір «Заклик», що домінантою закладено в зміст і мету поетового волевиявлення. Назва «Заповіт» відобразила більш широке значення цього слова, тобто звернення-прохання, заповідь майбутнім поколінням до визволення.

PORTUGAL

Lisbon, the city where dreams begin

"Іван Підкова" (185 років від дня опублікування поеми)

Іва́н Підко́ва — козацький гетьман, молдовський господар (1577—1578 рр.). Рідний брат молдовського господаря Іоана III Воде Лютого. За переказами, немовлям був врятований від татарів, вихований козаками (згадано в народній думі «Люлі немовляті Івоні»). Іван мав рідкісну фізичну силу, запросто ламав руками підкови, за що отримав прізвисько від запорожців Підкова, міг зупинити віз, запряжений шістьма кіньми, ухопивши його за заднє колесо, волячим рогом пробивав дубові ворота. Твір поділяється на дві частини: сучасність (дід, дивлячись на могили, згадує, як козаки мужньо виборювали волю, щасливе життя для України, не втрачали почуття гумору, впевненості в собі навіть під час небезпеки); минувшина (бурхливе море, яке начебто відчуває небезпеку, що наближається, — битва козаків з турками, будуть відбуватися військові події, і відчувається задоволення отамана від того, що запорожці готові до рішучої боротьби, за це він їм дуже вдячний). У першій частині поеми Шевченко змальовує степ, вкритий курганами, де лежать славні козаки, які боролися за незалежність. Пейзаж нагадує нащадкам про славне минуле. У другій частині бачимо чорну хмару ворогів з-за Лиману. І відважний ватажок козаків – Іван Підкова сміливо і впевнено веде козацькі чайки на бій. До перемоги. Іван Підкова – відважний, рішучий, впевнений у собі, вміє прислухатися до думки інших, цілеспрямований. Героя називають батьком, він є прикладом для козаків. Ватажок ставиться до підлеглих, як до рідних, однодумців, товаришів. Цей козарлюга змальований мужнім, відчайдушним, досвідченим, справедливим, за що побратими дуже його шанують. Отамана в поемі зображено розсудливим, мудрим керівником, що пам’ятає про свої моральні обов’язки перед рідним народом і є прикладом для січовиків. Іван Підкова – узагальнений образ національного ватажка.

"КАВКАЗ" - ГІМН ВОЛІ (180 років від написання поеми)

«Кавказ» був написаний Т. Шевченком у Переяславі в 1845 pоці. Твір присвячено другові поета, Якову де Бальмену, який загинув під час загарбницької війни росії за приєднання Кавказу. Російський царат здавна зазіхав на цей «прекрасний, але дикий край». Уже Петро І розумів, яке значення мало б завоювання Каспійського моря і прилеглих до нього земель для воєнної та економічної могутності росії. Активні воєнні дії за підкорення всього Кавказу ненаситній росії розпочалися 1817 році й тривали майже півстоліття (до 1864). Російська армія була неоднорідною: крім строкових солдатів у неї влилося багато кримінальних злочинців, усіляких авантюристів, хижих шукачів легкої наживи. Убивати, грабувати, руйнувати, нищити — стало їхньою професією, органічною потребою, засобом наживи. Для офіцерства різних рангів ця війна була доброю нагодою одержувати чини, ордени, монарші милості, багатства. Кавказька війна була дуже жорстокою. За наказом командування, озвірілі солдати руйнували аули, грабували майно тубільців, випалювали ліси, витоптували ниви й городи, вирубували сади й виноградники. Особливо жорстоко розправлялися з «непокірним» місцевим населенням. Чоловіків, старих людей убивали, а жінок, дітей, юнаків і дівчат продавали в рабство. Наприклад, тільки генерал Вельямінов за один лише 1823 рік продав у рабство ногайцям близько двох тисяч полонених кавказців по 150–250 карбованців за кожного. Він же утвердив звичай відрубувати голови горцям, за що платив солдатам по десять карбованців за одну, а черепи відправляли до петербурга в Академію наук. Довгі десятиліття горці відчайдушно захищали свій край, але встояти перед численним і добре озброєним ворогом не мали змоги. Нечисленні поселення, які не чинили опору завойовникам (так звані мирні), були пограбовані також, а їхні мешканці перетворені в напіврабів і серед них убито чимало. На «звільнених» землях царі селили «надійних людей»: росіян, «героїв» та інвалідів цієї війни, усіляких злочинців і приблуд. Найплодючіші землі дарувалися російським дворянам.

A city full of stories that hide in narrow and colorful streets.

Жіноча доля виткана словами

(180 років від написання поеми "Наймичка")

Назвавши поему «Наймичка» «безсмертним твором поетичним», Франко відзначає, що вона «належить до найбільших тріумфів правдивої штуки і мусить уважатися за найкращий доказ геніальності Шевченка». Сюжет цього твору схожий із сюжетами народних пісень і балад. У поемі «Наймичка» розповідається про жінку-покритку, яка народила сина поза шлюбом. У пролозі в формі народної пісні йде сповідь розчарованої, ошуканої жінки, яка не знає, як далі жити, що станеться з нею і дитиною? Тепер вимушена вона покинути свої рідні місця, щоб сховатися від сорому і знущань. У 1 - 4 частинах описано життя дитини і матері. Жінка підкидає дитину під ворота двох старих бездітних хуторян Насті і Трохима. Ідилічно змальоване їх подружнє життя: вони зростали разом, побрались, важкою працею заробили собі статок. Але велика печаль спіткала обох — не мали вони дітей. Тому великою радістю для старих став їх прийомний син Марко. Через деякий час у домі з’являється молодиця, яка проситься у найми, бо ж тепер багато клопотів, у домі дитина. Важливим моментом у сюжеті повісті є готовність Ганни служити за будь-яку плату. Але Трохим твердо знає, що важка праця коштує хороших грошей. Наймичка несамовито працювала, день і ніч не відходила від Марка, робила важко і самовіддано, спокутувала свій гріх. І тільки вночі дозволяла собі плакати. Наприкінці твору наймичка зізналася Маркові, що вона його мати. Зізнання матері стає кульмінацією поеми. Жінка вважає, що все життя «каралася», тобто себе карала за свій гріх, а перед смертю можна сказати, що вона справжня матір Марка. Дуже зрадів Марко, бо любив Ганну все життя. Але своїм пізнім зізнанням Ганна позбавила себе можливості відчути синовнє визнання і любов.

Нічого кращого немає, Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим. Т. Г. Шевченко

Шевченко і сучасність

Його поезії відкрили українцям двері у незнаний досі світ, дали зрозуміти, що їхня мова незгірша за інші, а навіть навпаки: такої мелодійної, задушевної мови треба ще пошукати. Багато років пройшло після смерті Тараса Шевченка, але його поезії забути неможливо. Вірші Кобзаря завжди на слуху. Вони підтримували українців під час багатьох війн, бідування, під час пошестей і голоду. Вони ставали наче добрими порадниками у скруті, бо написані з такою щирістю, що душа бринить від щастя чи від туги. Багато з них стали піснями, і тепер вже ніхто не може їх відрізнити від народних пісень. Здається, що словами Шевченка говорить сам український народ: Думи мої, думи мої! Лихо мені з вами! Нащо стали на папері Сумними рядами?.. Так, ім'я цієї людини не забуто. Чи міг коли-небудь його батько, неграмотний кріпак, припустити, що колись його син стане такою знаменитістю? Що навіть через багато років, століть його ім'я будуть вимовляти з повагою та любов'ю? Як писав Іван Франко, "найкращий, найцінніший дар доля дала йому аж по смерті — невмирущу славу і вічно нову насолоду, яку дають його твори мільйонам людських сердець".

Пісні на слова Шевченка

ІРИНА БІЛИК

СКРЯБІН

Шпилясті Кобзарі

Ці та інші книги за темою ви можете знайти в електронному каталозі та фондах нашої бібліотеки

1. Безотосний М. Т. Національна ідея, заповідана Шевченком / М. Т. Безотосний. — Полтава : [б. в.], 2013. — 38 с. 2. Вічний як народ : сторінки до бІографіі Т. Г. Шевченка. — Київ : Либідь, 2008. — 272 с. 3. Клочек Г. Д. Поезія Тараса Шевченка: сучасна інтерпретація : посіб. для вчителя / Г. Д. Клочек. — Київ : Освіта, 2008. — 234 с. 4. Нечитайло І. Я. Мар'янська осінь Тараса: поема / І. Я. Нечитайло. — Полтава : Дивосвіт, 2013. —88 с. 5. Останнім шляхом Кобзаря / упорядник М. Л. Новицький. — Київ : Український літопис, 1994. — 280 с. 6. Русанівський В. М. У слові — вічність : мова творів Т. Г. Шевченка / В. М. Русанівський. — Київ : Наукова думка, 2002. — 240 с. 7. Стороха Є. В. Полтава у долі і творчості Тараса Шевченка / Є. В. Стороха. — Полтава : ФОП Говоров С. В., 2014.— 60 с. 8. Творчість Тараса Шевченка на уроках та виховних заходах / укладач О. В. Маленко. — Харків : Основа, 2014. — 160 с. — (Б-ка журналу "Вивчаємо українську мову та літературу" ; вип. 1). 9. Шарий Г. І. Тарасові стежки: поеми / Г. І. Шарий. — Полтава : Рік, 2014. — 56 с. 10. Т. Шевченко: невідомі сторінки життя / упорядник Л. Цуріка. — Київ : АВІАЗ, 2013. — 72 с. 11. "Шевченкова свіча століттями горить..." : Т. Шевченко для молоді: бібліогр. покажчик / Міністерство культури України, Державна бібліотека України для юнацтва ; укл. : О. Круківська, Н. Гуцул. — Київ : [б. в.], 2013. — 80 с. 12. Shevchenko T. Kobzar = [Шевченко Т. Кобзар] / T. Shevchenko. — Kyiv : Mystetstvo Publishers, 2013. — 336 pp. : тв. — [англ. мовою].