КАЗКИ ПРО ТАРАСА

КАЗКИ ПРО ТАРАСА

учнів 7 класуПервозванівського ліцею

Учитель Стась Ю.М.

Софія Дьоміна, 7 клас МАЛИЙ ТАРАС У далекому селі, серед безкраїх полів і глибоких лісів, жив хлопчик на ім’я Тарас. Він ріс допитливим, щиро цікавився всім довкола і мріяв про щось велике. Щоранку він швидко вибігав із хати, щоб спостерігати за сонцем, яке повільно підіймалося над горизонтом. Часто він тихенько пробирався до сільської школи, бо дуже хотів навчитися читати й писати. Але не завжди йому це вдавалося, бо пан суворо забороняв йому вчитися. Одного разу Тарас сумно сидів під старим дубом і малював на землі паличкою. Несподівано до нього підійшов дідусь, який працював у маєтку пана. Він лагідно всміхнувся й запитав: — Чого ти, хлопче, такий засмучений? — Хочу вчитися, а мені не дозволяють, — сумно відповів Тарас. Дідусь мудро похитав головою і тихо мовив: — Якщо ти справді хочеш знати більше, то знайдеш спосіб. Головне — ніколи не здаватися. Ті слова глибоко запали Тарасові в серце. Відтоді він потайки записував букви, уважно слухав розмови освічених людей і навіть уночі при місяці читав книги, які вдавалося знайти. Минали роки, і Тарас наполегливо працював. Він невтомно писав вірші, щиро любив рідну землю і хотів, щоб люди були вільними. Його слово звучало гордо й відважно. Так хлопчик, який колись боязко малював на землі, став великим поетом і борцем за справедливість. І його ім’я — Тарас Шевченко — назавжди залишилося в серцях українців. Тому, якщо йти до своєї мрії наполегливо, щиро та відважно, жодні перешкоди не зможуть зупинити тебе!

Валерій Мирошниченко, 7 клас ПЕРША КНИЖЕЧКА ТАРАСА Жив колись у селі Моринці хлопчик Тарас. Він завжди мріяв про великий світ, про дивовижні краї і про чудесні пригоди. Усе його захоплювало: сонце яскраво світило, птахи високо літали, а річка стрімко бігла за обрій. Одного разу, гуляючи лісом, Тарас раптом побачив старого дідуся. Той сидів на пеньку і задумливо дивився у далечінь. Хлопчик несміливо підійшов. — Добрий день, дідусю! — привітно сказав він. — Добрий день, хлопче, — лагідно відповів старий. — Чого ти тут блукаєш? — Я люблю дивитися на світ, — щиро зізнався Тарас. Дідусь загадково усміхнувся й дістав із кишені невеличку книжечку. — Ось, візьми, — мовив він. — Якщо любитимеш слово так само палко, як любиш світ, то воно поведе тебе дорогою істини. Тарас обережно взяв книжечку. Вона була старенька, але пахла мудрістю. Хлопець уважно погортав її і відчув, як у його серці розгорається незвичайний вогник. Відтоді він ще старанніше навчався читати й писати.

Софія Чорненко, 7 клас ДОЛЯ ТАРАСА Жили собі чоловік і жінка. Жінка дізналася, що знову стане матірʼю. Ішла вона по дорозі і зустріла стару бабусю: “Нелегка буде доля у твого сина,” - сказала та і зникла. Мати дуже довго плакала, нічим не могла зарадити горю, тільки молилася. Народила жінка сина і назвала Тарасиком. Хлопчик ріс як із води, все йому було цікаво. Вони жили мирно та щасливо. Але прийшла у хату біда: занедужала мати і померла, а згодом не стало й батька. Покинули рідну хату діти й розійшлися по всьому світу щастя шукати. Найважче було Тарасові, не раз був голодний і холодний, та люди поганим словом обмовляли. Згодом доля подарувала йому гусяче перо. Не встиг він і слова сказати, як опинився у високому і світлому палаці. Кругом панів багато, радо вітають Тараса. Взяв він перо до рук і заграли барвами чудові картини та поринули у світ вірші про батьківську хату, братів і сестер, земляків. З часом цар Тараса закував у кайдани і потягнулися місяці тіжкої неволі. Аж тут зʼявився Доля і вона зняла з нього важкі залізні кайдани. Тарас зробився легким, відірвався від землі і вільним птахом полинув на Ураїну.

Дмитро Дворовий, 7 клас ЧАРІВНА КОБЗА Колись давно в одному маленькому селі жив хлопчик на ім'я Тарас. Він любив малювати і вигадувати чудові історії, але найбільше йому подобалося слухати пісні, які співали кобзарі. Одного разу, гуляючи полем, він натрапив на старого дідуся з кобзою. — Доброго дня, дідусю! — привітався Тарас. — Доброго дня, хлопче, — відповів дідусь. — Бачу, ти добра дитина, і серце твоє повне мрій. Ось, тримай цю кобзу. Вона допоможе тобі бачити світ таким, яким його бачать справжні митці. Тарас узяв у руки кобзу. Раптом навколо нього закружляв вітер, і він опинився в іншому світі. Перед ним були золоті лани, величні козаки, які боролися за волю, і люди, що співали пісень про Україну. — Що це за місце? — запитав Тарас. — Це твоя душа, хлопче, — відповів голос. — Якщо ти любитимеш свою землю, берегтимеш її пісні та слова, твої вірші змінять світ! І справді, коли Тарас виріс, він став великим поетом. Його вірші відкрили людям очі на красу рідної землі. А що ж той старий дідусь? Може, він був справжнім чарівником, який допоміг народитися великому поетові.

Ярослав Агішев, 7 клас ДИТИНСТВО ТАРАСА Дуже давно в одному мальовничому українському селі Моринці жив хлопчик Тарасик. Він із дитинства був сповнений цікавості та мрій. Любив слухати розповіді діда Івана, дивитися на зірки, уявляти далекі світи. Одного разу, після важкої роботи на полі, він побачив, як сонце сховалося за обрій, розфарбовуючи небо в золоті й багряний кольори. «Я хочу це намалювати!» — сказав хлопчик, вирішивши навчитися малювати. Але ось що: немає ні фарби, ні пензликів. Тож Тарас вийняв із печі вуглинку й почав малювати дідове обличчя на білих стінах хати. «О, це все!» - вигукнула мати, але, побачивши картину, тільки зітхнула. Так народилася мрія Тараса – малювати і писати про свій народ. Хоча доля не раз випробовувала його, він не здавався і залишив світові безсмертні вірші та картини.

Руслана Малашенко, 7 клас ЧАРІВНИЙ ОЛІВЕЦЬ Жив-був у далекому селі хлопчик на ім’я Тарас. Він був сиротою, пас ягнят і мріяв про дивовижний світ, де люди не знали панщини та жили вільно. Одного разу, коли Тарас блукав степом, він побачив старого діда, що малював пейзажі на шматку полотна. — Хлопче, чого ти такий зажурений? — запитав дід. — Мрію малювати і вірші складати, але хто ж мене навчить? — відповів Тарас. Дідусь усміхнувся та дістав чарівний олівець: — Цей олівець відкриє тобі дорогу до знань, але мусиш пам’ятати: найголовніша сила — в твоєму серці. Тарас узяв олівець і відчув, як у ньому прокидається дивовижний талант. Його руки самі почали малювати картини, а в голові складалися чудові вірші. Минали роки. Тарас виріс, став великим поетом, і його слово будило серця людей, як весняний вітер будить природу. Але він ніколи не забув діда й його науку: головна сила — у вільному серці та добрих справах. І з того часу ім’я Тараса Шевченка стало символом волі для всіх українців.

Єгор Кошелєв, 7 клас ВІД КРІПАКА ДО СЛАВЕТНОГО КОБЗАРЯ Жив-був хлопчик Тарас у далекому українському селі. Був він сиротою, та ще й кріпаком. Спочатку померла мама, а потім і тато. Та не простий це був хлопчик, а дуже допитливий. Одного дня, коли Тарас пас овець, він знайшов стару кніжку під деревом. Розгорнув її, а там казки і вірші! Він так захопився читанням, що навіть не помітив, як сонце зайшло. "Як би я хотів навчитися так писати!" - мріяв хлопчик. У його селі не було школи, і учитись було важко. Але Тарас не здавався. Він крейдою і вуглинками малював на хатах, писав на дошках і читав будь-які книжки, які знаходив. Одного разу його талант побачив добрий пан і відправив хлопця до Петербурга вчитись. Там Тарас став великим художником і поетом. Його вірші про рідну Україну розлетілися по всьому світу, вони давали людям надію і силу. Так хлопчик-кріпак із бідного села став великим Кобзарем, чиє слово й досі звучить у серцях людей.