Альманах пам’яті

АЛЬМАНАХ ПАМ’ЯТІ «НА ЩИТІ»

…ІДУТЬ ГЕРОЇ. ЧАСТО НЕПОМІТНО. ЗАПЛАЧЕ НЕБО. ПРАПОР НА ТРУНІ. НА ГРУДИ ЛЯЖЕ ВСЛІД ПЛИТА ГРАНІТНА. ВОНИ ПЕРЕМОГЛИ НА ЦІЙ ВІЙНІ… (М. Коровниченко)

Вічна слава, честь і безмежна вдячність полеглим ГЕРОЯМ України! Ваш подвиг житиме у серцях нащадків, а пам’ять про вас залишатиметься незгасною у віках.

©ВПУ № 25 м.Хмельницького

Війна – це найстрашніше, що придумали люди. Вона завжди приходить непрошеною. Заходить не стукаючи. Забирає не питаючи. За собою залишає сльози і смерть.

У цьому альманасі закарбовано світлу пам’ять про відважних воїнів – випускників та працівників Вищого професійного училища №25 м.Хмельницького, які віддали свої життя, боронячи суверенітет, територіальну цілісність та незалежність України. Їхній подвиг – це символ незламності, мужності та самопожертви в ім’я свободи рідної землі.

Святослав Банзула народився 12 червня 1990 року в місті Хмельницький, навчався в ЗОШ №20; ще зі шкільних років почав займатися тхеквондо і здобував призові місця в цьому виді спорту. Після закінчення 9 класу ЗОШ №20 вступив до ВПУ №25 м. Хмельницького та здобув професію «Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування». Після закінчення училища пішов працювати. Пізніше вступив до Вінницького політехнічного університету. У 2015 році був призваний на строкову військову службу. Після проходження служби брав участь у будівництві філії СЕ «Бортнетце», де пропрацював на посаді електромеханіка до 10 березня 2022 року. Був мобілізований до лав Збройних сил України та боронив країну в складі хмельницької окремої бригади територіальної оборони Збройних Сил України. Мав звання «Солдат». Загинув воїн 20 червня 2023 року поблизу селища Біловоди Сумської області під час виконання бойового завдання. Святославу Банзулі було лише 33 роки… В захисника залишилися дружина, син та батьки. Поховали захисника на кладовищі у мікрорайоні Гречани. Рішенням Хмельницької міської ради №33 від 15.09.2023 року за мужність у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, видатні заслуги перед українським народом та Хмельницькою міською територіальною громадою удостоєний звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» посмертно.

©ВПУ № 25 м.Хмельницького

12.06.1990 р.- 20.06.2023 р.

БАНЗУЛА СВЯТОСЛАВ

Андрій Бартун народився 10 грудня 1993 року у селі Слобідка Розсошанської громади, згодом проживав у Хмельницькому. Після школи здобув професію «Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування» у Вищому професійному училищі №25 м. Хмельницького. У мирному житті працював у Хмельницькому на «Новій пошті». Був добрим та відповідальним, веселим та життєрадісним. Ніколи не ховався за спинами інших. Вже на другий день повномасштабного російського вторгнення Андрій став на захист України. Служив у роті розвідки 14-ї бригади оперативного призначення імені Івана Богуна Національної гвардії України, мав звання «Старший солдат». Загинув воїн 21 липня 2024 року під час виконання бойового завдання у селі Роботине на Запоріжжі внаслідок ворожого артобстрілу. Андрію Бартуну було лише 30 років… У нього залишились дружина, донька та батько. Поховали Героя на Алеї Слави кладовища у мікрорайоні Ракове.

©ВПУ № 25 м.Хмельницького

10.12.1993 р. - 21.07.2024 р.

БАРТУН АНДРІЙ

Володимир Безінський народився 18 березня 1976 року у місті Хмельницькому. Закінчив Хмельницьку загальноосвітню школу №14, ВПУ №11 та Хмельницький національний університет за фахом «інженер-електронщик». У мирному житті працював у друкарні та майстром виробничого навчання і викладачем спецдисциплін у Вищому професійному училищі №25. З першого дня повномасштабної війни добровольцем вступив до лав ЗСУ. Служив у окремому стрілецькому батальйоні, потім – у хмельницькому батальйоні територіальної оборони. Був оператором дронів, старшим солдатом. За виявлену у боях з окупантами мужність був нагороджений відзнакою начальника регіонального управління Сил територіальної оборони «Захід», відзнакою Президента України «За оборону України» Загинув воїн 12 березня 2024 року під час виконання бойового завдання біля села Львове на Херсонщині. Тепер Володимиру навіки 47 років… В нього залишилися дружина, четверо дітей та батьки. Поховали Героя на Алеї Слави кладовища у мікрорайоні Ракове.

©ВПУ № 25 м.Хмельницького

18.03.1977 р. - 12 .03.2024 р.

БЕЗІНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР

Віталій Боднарчук народився 16 травня 1991 року у місті Хмельницькому. Закінчив Хмельницьку СЗОШ №28 та Вище професійне училище №25. Працював у керівником відділу продажів та розвитку мережевих територій компанії EDS. У березні 2022 року Віталій добровольцем долучився до лав Збройних сил України. Воював із окупантами у складі 6 штурмового полку «Рейнджер» Сил спеціальних операцій на посаді заступника командира бойової машини, старший солдат. Загинув захисник 6 січня 2025 року під час виконання бойового завдання на Курщині. Віталію Боднарчуку було лише 33 роки… У нього залишились дружина, донька, мати та сестра. Поховали Героя на Алеї Слави кладовища у мікрорайоні Ракове.

©ВПУ № 25 м.Хмельницького

18.03.1977 р. - 12 .03.2024 р.

БОДНАРЧУК ВІТАЛІЙ

Володимир Васьковський народився 29 квітня 1983 року в Хмельницькому. Закінчив ЗОШ №25. У ВПУ №25 здобув професію «Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування». Закінчив історичний факультет Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. З 2003 по 2005 проходив військову службу в лавах ЗСУ. З 2014 по 2015 був мобілізований та брав участь в АТО. У січні 2022 року підписав контракт на проходження військової служби в ЗСУ, а в листопаді цього року перевівся до полку «Азов». У бригаді він служив спочатку як резервіст, а з моменту її формування за новим штатом – уже як військовослужбовець. Побувавши у бригаді на кількох посадах і маючи бажання зробити більше для вигнання окупантів з рідної землі, Володимир прийняв рішення перевестися до полку «Азов» національної гвардії України. Молодший сержант. В мирний час був екоактивістом, працював над розвитком спортивно-патріотичного руху та пластового осередку. Був одним із засновників молодіжної громадської спортивно-патріотичної організації «Тризуб імені Степана Бандери». У цивільному житті очолював обласну федерацію риболовного спорту, мав багато друзів та знайомих, вів активну громадську діяльність. Також був власником спеціалізованого магазину для риболовлі. 39-річний Володимир Васьковський загинув 20 січня 2023 року на Бахмутському напрямку під час ворожого артилерійського обстрілу. 25 січня у Хмельницькому Героя провели в останню путь. У захисника залишилася дружина та дві доньки. Нагороди: орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), «Залізний Пластовий Хрест» (посмертно). Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

©ВПУ № 25 м.Хмельницького

29.04.1983 р. - 20.01.2023 р.

ВАСЬКОВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР

Андрій Вільгуш народився 9 травня 1987 року в місті Хмельницький. Закінчив загальноосвітню школу міста Хмельницький. Здобував фах слюсаря з ремонту колісних транспортних засобів у ВПУ №25 м. Хмельницького. У 2012 році успішно закінчив Академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (місто Львів) за спеціальністю «Управління діями механізованими підрозділами». Проходив службу на різних посадах в Збройних Силах України. Вільгуш Андрій Володимирович - військовослужбовець Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, капітан. Брав участь в антитерористичній операції на сході України. Учасник оборони міста Авдіївка Донецької області. Останнім часом проходив службу в Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (місто Львів). 24 січня 2019 року капітан Вільгуш помер від серцевого нападу в місті Львів. Залишились дружина та донька. Йому був лише 31 рік … 26 січня 2019 року похований на Алеї Слави кладовища мікрорайону Ракове міста Хмельницький.

©ВПУ № 25 м.Хмельницького

09.05.1987 р. - 24.01.2019 р.

ВІЛЬГУШ АНДРІЙ

«На щиті» у рідне село Велика Кужелева (Дунаєвецька ТГ, Кам’янець-Подільського району) повернувся воїн, патріот Василь ГАЛАЧИНСЬКИЙ. Він народився 12 січня 1996 року. З 2014 року навчався у ВПУ №25 м.Хмельницького за спеціальністю «Діловодство». Воїн захищав країну в час проведення АТО та, підписавши контракт, продовжував виконувати свій військовий обов’язок під час повномасштабного вторгнення ворога. Герой загинув 23 березня 2025 року, залишаючись вірним військовій присязі. Він віддав своє життя біля населеного пункту Нововодяне Сватівського району Луганської області, захищаючи територіальну цілісність і державний суверенітет України. Шлях Василя обірвався на 29 році життя. За ним ніколи не заплачуть батьки, бо їх уже немає… У Героя залишились дві доньки, брат та дідусь. Вічна слава Захиснику України.

©ВПУ № 25 м.Хмельницького

12.01.1996 р. - 23.03.2025 р.

ГАЛАЧИНСЬКИЙ ВАСИЛЬ

Іван Іванович Гасюк народився 21 червня 1988 року в селі Путила Чернівецької області. Проживав у Хмельницькому. Навчався в Хмельницькій ЗОШ №13; у ВПУ №25 здобув професію «Слюсар з ремонту колісних транспортних засобів». Займався спортом, особливо полюбляв бокс. До мобілізації працював зварювальником у приватній фірмі. Сам виховував єдину доньку. Був відповідальним, комунікабельним та доброзичливим, справжнім батьком. Попри те, що мав проблеми зі здоров’ям та не мав військового досвіду, все ж навесні 2023 року пішов боронити країну. На фронті доєднався до лав десантно-штурмових військ. Служив сапером у окремій аеромобільній бригаді, солдат. Іван загинув під час виконання бойового завдання 5 вересня 2023 року на бахмутському напрямку, поблизу селища Хромове Донецької області, внаслідок мінометного обстрілу. Івану Гасюку навік 35 років…У нього залишилась донька та брат. Поховали Героя на Алеї Слави кладовища у мікрорайоні Ракове. Звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» присвоєно рішенням позачергової тридцять третьої сесії Хмельницької міської ради №33 від 15.09.2023 року за мужність у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України в період військової агресії російської федерації проти України, видатні заслуги перед українським народом та Хмельницькою міською територіальною громадою, посмертно.

©ВПУ № 25 м.Хмельницького

21.06.1988 р. - 05.09.2023 р.

ГАСЮК ІВАН

Микола Гасюк народився 8 травня 1985 року в селі Копачівка Деражнянської міської громади. Закінчив середню школу, навчався у ВПУ №25 м. Хмельницького на спеціальності «Комерційна діяльність». Герой був стрільцем-санітаром 1-го механізованого відділення 1-го механізованого взводу 2-ї механізованих роти. Попрощалися із захисником Миколою Миколайовичем Гасюком 8 березня 2024 року у селі Копачівка Деражнянського району. Миколі назавжди 38 років … Поховали захисника України на кладовищі в його рідному селі Копачівка.

©ВПУ № 25 м.Хмельницького

08.05.1985 р. - 08.02.2024 р.

ГАСЮК МИКОЛА

Вадим Гоцуляк народився 8 січня 2001 року в селі Юхимівці Хмельницького району Хмельницької області. В школу ходив в смт Наркевичі. У вересні 2016 року поступив у ВПУ №25 м. Хмельницького, здобув фах електромонтера з ремонту обладнання та устаткування. Після закінчення училища (2019 р.) пішов працювати на завод. У липні 2020 року підписав контракт про військову службу у Збройних силах України. Служив у 14-й окремій механізованій бригаді імені князя Романа. Отримав звання старшого солдата. Був командиром бойової машини. Брав участь в ООС на Донбасі. Вадим хотів бути військовим та повʼязати себе із цією сферою. Він мав велике бажання в майбутньому бути офіцером та торувати шлях саме у військовій сфері. Коли запитували за сімʼю та плани на майбутнє, то він говорив: «спочатку карʼєра військового, далі будинок, а далі сімʼя». Наказом президента України був нагороджений орденом за мужність третього ступеня (посмертно). Нагороджений Бригадним Хрестом князя Романа. Загинув 20 березня 2022 року у Миколаївській області, село Снігурівка від смертельного поранення голови. Вадиму було 21 рік. Всі рідні пам’ятають та люблять Вадима. Він назавжди в наших серцях.

©ВПУ № 25 м.Хмельницького

01.08.2001р. - 20.03.2022 р.

ГОЦУЛЯК ВАДИМ

Роман Грабник народився 30 серпня 2001 року в селі Стара Пісочна Городоцької міської ТГ Хмельницького району Хмельницької області. Навчався у ВПУ №25 м. Хмельницького за фахом електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування. Роман пройшов спеціальне навчання саперній справі в Румунії. Служив в інженерно-саперному відділенні, на посаді сапера. Загинув 08 вересня 2024 року на Харківському напрямку під час виконання бойового завдання. Похований 14 вересня 2024 року на кладовищі в селі Стара Пісочна. Йому назавжди 23...

©ВПУ № 25 м.Хмельницького

30.08.2001р. - 08.09.2024 р.

ГРАБНИК РОМАН

Роман Гурський народився 25 лютого 1999 року в с. Гречинці Летичівського району Хмельницької області. Після закінчення місцевої школи вступив до ВПУ №25 м.Хмельницького, де здобув професію «Оператор комп'ютерного набору». З 30 травня 2019 року був призваний на строкову службу до Державної прикордонної служби України. Демобілізувавшись, працював експедитором на продуктовій базі. 9 березня 2023 року був призваний по мобілізації та став на захист Батьківщини. Військовослужбовець 10 гірсько-штурмової бригади «Едельвейс», служив у кулеметному взводі водієм кулеметного відділення. Роман Гурський воював на Бахмутському напрямку, був неодноразово поранений (в червні 2023 року та в травні 2024 року), але знову ставав у стрій, щоби разом із побратимами боронити рідну землю від клятого ворога. Нагороджений медаллю Міноборони «За жертву крові в боях за волю України» та нагрудним знаком «Ветеран війни - учасник бойових дій». Загинув воїн 10 вересня 2024 року, внаслідок важкого поранення під час виконання бойового завдання через обстріл противником зі ствольної артилерії в районі н.п. Пазено, Бахмутського району, Донецької області. Війна забрала у рідних любого сина, коханого чоловіка, дорогого брата, щирого друга, побратима... Роману Гурському навіки 25... Поховали Героя у селі Гречинці Летичівської територіальної громади.

©ВПУ № 25 м.Хмельницького

25.02.1999 р. - 10.09.2024 р.

ГУРСЬКИЙ РОМАН

Олександр Комарніцький народився 7 березня 1985 року у місті Хмельницькому. Закінчив СЗОШ № 7. Після школи навчався у ВПУ №25 за спеціальністю «Дизайн». Закінчив Хмельницький національний університет за фахом «Комп’ютерна інженерія». У 2003 році проходив строкову службу у місті Києві в Національній гвардії. З 2008 по 2022 рік працював дизайнером у ТОВ «Сіріус Екстружен». 26 лютого 2022 року Олександр добровольцем пішов на фронт, не міг залишатись дома. Служив у окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді. Далі був білоруський кордон. Чотири рази міняли місце дислокації. І, нарешті, важкий і нестерпний Херсонський напрямок. Загинув воїн 26 жовтня 2022 року поблизу населеного пункту Нова Кам'янка Херсонської області. Олександру навіки 37 років…У нього залишилися, дружина, син, донька, батьки та брат. Поховали Героя на Алеї Слави кладовища у мікрорайоні Ракове. Рішенням Хмельницької міської ради №33 від 15.09.2023 року за мужність у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, видатні заслуги перед українським народом та Хмельницькою міською територіальною громадою удостоєний звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» посмертно. За військову звитягу нагороджений орденом «За мужність» III ступеня посмертно.

©ВПУ № 25 м.Хмельницького

07.03.1985 р. - 26.10.2022 р.

КОМАРНІЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР

Дмитро Крамар народився в селі Нафтулівці Хмельницького району. Ще зі шкільних років мріяв стати військовим. Відтак, по закінченню у 2017-у році ВПУ№25 м. Хмельницького (слюсар з ремонту колісних транспортних засобів), уже наступного року підписав свій перший контракт з 8 полком спецпризначення ССО імені Князя Ізяслава Мстиславича. За час проходження служби у цій частині – завдяки своїм професійним знанням та якостям – Дмитро пройшов шлях від розвідника групи спеціального призначення до заступника її командира. У спілкуванні боєць був простим та щирим. Часто – мовчазним. Але завжди залишався людиною дії. У Хмельницькому його знали як одного із засновників націоналістичної формації «Фенікс». Дмитро Крамар неодноразово брав участь у боях на території Донецької та Луганської областей. Пройшов чимало гарячих точок російсько-української війни. Завдяки його мужності та героїзму вдалося знищити значну кількість окупантів і ворожої техніки. 6 травня 2023 року, близько 8-ої ранку, у Бахмуті під час бою з передовими загонами ПВК «Вагнер» молодший сержант Дмитро Крамар отримав уламкове поранення шиї. Під час евакуації до стабілізаційного пункту у Часів Яр помер від поранення. Хмельничанин загинув за місяць до свого 24-річчя. Без батька залишилася маленька донечка. Героя поховали на Алеї Слави хмельницького кладовища у мікрорайоні Ракове. Нагороди, відзнаки, вшанування пам’яті: - звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (29.09.2023, посмертно); - орден «За мужність» ІІІ ступеня (20.04.2022); - медаль «За оборону України» (05.08.2022); - нагрудний знак Сил спеціальних операцій ЗСУ «Іду на Ви» ІІІ ступеня; - нагрудний знак «За зразкову службу»; - нагрудний знак «Почесна відзнака командира військової частини А1788» (посмертно); - рішенням Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєне звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» (посмертно); - на фасаді ліцею у Гвардійській громаді, де навчався Дмитро Крамар, встановлено меморіальну дошку (28.11.2023, посмертно).

©ВПУ № 25 м.Хмельницького

15.06.1999 р. - 06.05.2023 р.

КРАМАР ДМИТРО

Андрій Кушнір народився 16 липня 1999 року у місті Хмельницькому. Закінчив НВК№4 міста Хмельницького та ВПУ №25, де здобув професію «Слюсар з ремонту колісних транспортних засобів». Працював на «Новій пошті». У 2021 році Андрій вирушив на строкову службу до ЗСУ, а під час неї підписав контракт. Служив у Хмельницькому батальйоні Національної гвардії України, солдат. Веселий, відважний і відповідальний – таким пам'ятають Андрія його близькі і друзі. Повномасштабну війну зустрів у Києві, охороняв мости, інші важливі об’єкти. Пізніше стояв на сторожі кордону з білоруссю. Загинув воїн 31 травня 2024 року поблизу села Липці на Харківщині внаслідок ворожого мінометного обстрілу. Андрію було лише 24 роки… У нього залишилися батьки. Поховали Героя на Алеї Слави кладовища у мікрорайоні Ракове.

©ВПУ № 25 м.Хмельницького

16.07.1999 р. - 31.05.2024 р.

КУШНІР АНДРІЙ

Юрій Мельник народився 31 травня 1989 року у селі Раштівка Старокостянтинівського р-ну Хмельницької області. Ще у дошкільному віці переїхав до села Великі Мацевичі, де пішов у школу. Коли був дитиною, втратив батька, важко переживав його втрату. Після закінчення школи навчався у ВПУ№25 м. Хмельницького за спеціальністю «Комерційна діяльність». Неодноразово захищав честь училища в складі волейбольної команди на різних рівнях. Після закінчення навчального закладу здебільше працював на будівництві. З 9 січня 2023 р був мобілізований, проходив навчання у Німеччині. Був у складі 82-ї ДШВ, а згодом у 95-й ДШВ. Брав участь у визволені Кліщіївки, за що має відзнаку. Дуже пишався тим, що служить саме у ДШВ. Неодноразово рятував побратимів ризикуючи власним життям. Юрій загинув 5 листопада 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Синьківка Куп’янського району Харківської області. Нагороджений орденом за мужність 3ст. посмертно. Юрій був люблячим сином, турботливим батьком для свого сина. Йому було 34 роки…

©ВПУ № 25 м.Хмельницького

31.05.1989 р. - 05.11.2023 р.

МЕЛЬНИК ЮРІЙ

Олег Паляниця народився 23 березня 1994 року у селі Чотирбоки Шепетівського району. Після закінчення Чотирбоцької ЗОШ I-II ст. навчався у ВПУ №25 м. Хмельницького за спеціальністю «Комерційна діяльність». На фронті Олег Паляниця був водієм-електриком відділення розвідки та коригування взводу безпілотних авіаційних комплексів 1-го десантно-штурмового батальйону військової частини. Під час виконання бойового завдання, 28 грудня 2024 року, поблизу населеного пункту Погребки Суджанського району Курської області Олег Паляниця загинув. Випускник Чотирбоцької школи, мужній та відважний воїн, чудовий та турботливий син, надійний друг. Невимовна втрата для гарної родини, рідного села, України. Незважаючи на свій молодий вік, став на захист рідної землі і чесно виконував свій обов’язок на складних бойових напрямках. Ні серце, ні розум не може змиритися із такою втратою. Йому б створювати сім’ю, ростити діток і господарювати на землі, на якій він саджав багато дерев і полуниць. Вічна пам’ять і слава Герою!

©ВПУ № 25 м.Хмельницького

23.03.1994 р. - 28.12.2024 р.

ПАЛЯНИЦЯ ОЛЕГ

Олексій Олегович Наумчук народився 24 травня 1996 року в селі Малий Чернятин Старокостянтинівської громади. Здобув професію «Оператор з обробки інформації та програмного забезпечення» у Вищому професійному училищі №25 м. Хмельницького На російсько-українській війні був старшим лейтенантом, командиром роти. 13 вересня при виконанні бойового завдання під Запоріжжям боєць отримав важке поранення голови. Декілька днів він перебував в комі та боровся за своє життя. Його стан лікарі оцінювали як дуже важкий. Помер Олексій Наумчук 20 вересня 2023 у лікарні Запоріжжя. Олексію назавжди 27 років … У нього залишились батьки та дружина.

©ВПУ № 25 м.Хмельницького

24.05.1996 р. - 20.09.2023 р.

НАУМЧУК ОЛЕКСІЙ

Роман Вікторович Омелечко народився 12 червня 1989 року в місті Хмельницький. З 1996 по 2005 рік навчався в СЗОШ № 21. Після закінчення середньої школи навчався у ВПУ №25, де здобув професію слюсаря з ремонту колісних транспортних засобів. Був призваний на військову службу до лав ЗСУ. У 2010 році підписав контракт з військовою частиною А3808, де служив до 2013 року. Після закінчення контракту працював на одній із фірм експедитором, менеджером. З початком повномасштабного вторгнення був мобілізований. Не відмовлявся, адже вважав за обов’язок захищати країну. Був військовослужбовцем 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» Збройних сил України та мав звання «старший солдат». Боронив країну на посаді старшого стрільця. Воїн пройшов Краматорськ, воював на Бахмутському напрямку, Загинув Герой 9 листопада 2022 року в селі Яковлівка Бахмутського району Донецької області. Роману Омелечку було лише 33 роки…У воїна залишилися мати, сестра. Поховали воїна на Алеї Слави кладовища мікрорайону Ракове. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Рішенням Хмельницької міської ради №33 від 15.09.2023 року за мужність у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, видатні заслуги перед українським народом та Хмельницькою міською територіальною громадою удостоєний звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» посмертно.

©ВПУ № 25 м.Хмельницького

12.06.1989 р. - 09.11.2022 р.

ОМЕЛЕЧКО РОМАН

Народився Олександр Самофалов 16 січня 1976 року в селі Пашківці Хмельницького району. Закінчивши місцеву школу, пішов навчатись в Хмельницьке ВПУ№25 за професією «Слюсар-монтажник». Після строкової служби в армії влаштувався працювати в Хмельницькому на підприємство «Будкомплект». Олександр Володимирович воював ще з 2015 року. Брав участь у зоні АТО, згодом в ООС на території Донецької та Луганської областей. «Гарячі точки»: Авдіївка, Попасна, Лисичанськ… такі надривні і виснажливі для українських воїнів. Пройшов… Мав позивний «Сідий», був сивочолий як молоко, і це був не єдиний наслідок війни… Після повернення з АТО в 2016 році пішов знову працювати на будівництво, але завжди хотів до своїх побратимів у 24 роту. Коли російська армія розв’язала активну фазу війни в Україні лютого 2022 року, Олександр на початку березня знову пішов захищати її цілісність і державність. Олександр віддав життя за Україну 8 квітня 2022-го під Мар’їнкою, рятуючи побратимів. Олександр Володимирович Самофалов указом Президента № 418 нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Має нагрудний знак «Учасник АТО». Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року Олександру Володимировичу Самофалову присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» за особисту мужність та героїзм під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України.

©ВПУ № 25 м.Хмельницького

16.01.1976 р. - 08.04.2022 р.

САМОФАЛОВ ОЛЕКСАНДР

Микола Семенюк народився 20 грудня 1996 року у селі Шибена. Закінчив 9 класів Шибенської ЗОШ І-ІІІ ступенів. Однокласники та вчителі згадують про нього як дуже доброго, дружелюбного хлопця. Незабаром здобув професійну освіту в ВПУ № 25 м. Хмельницького за фахом оператора комп'ютерного набору. У 2017 році відслужив строкову службу, їздив на заробітки за кордон. З початку повномасштабної війни проживав у селі Шибена Теофіпольської селищної громади Хмельницького району. У квітні 2022 року Микола Семенюк добровольцем долучився до лав Збройних сил України у складі 36-го окремого стрілецького батальйону. Микола загинув під час виконання бойового завдання, 13 травня 2024 року, біля населеного пункту Кам’янка на Харківському напрямку. Не стало сина, брата, чоловіка, батька. Незмірне горе в матері Миколи Семенюка Оксани Богданівни, батька В’ячеслава Пилиповича, сестрички Маргарити, менших братиків Олександра та Сергія. За бажанням матері Микола Семенюк похований на кладовище села Святці. Його життя запинилося на 28 році життя …

©ВПУ № 25 м.Хмельницького

20.12.1996 р. - 13.05.2024 р.

СЕМЕНЮК МИКОЛА

Народився Денис Скибіцький 29 січня 1997 року в селі Міцівці (Дунаєвецька ТГ) Кам’янець-Подільського району. Навчався у ВПУ №25 м. Хмельницького на електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування. Ворог безжально обірвав життя жителя села Міцівці – Скибіцького Дениса, який мужньо виконуючи свій військовий обов’язок, за нашу з вами свободу та незалежність. Загинув 22 червня 2023 року, звільняючи від окупантів Запоріжжя поблизу населеного пункту Левадне. Йому назавжди 26 років… З честю виконував свій обов'язок і віддав найдорожче — своє життя.

©ВПУ № 25 м.Хмельницького

29.01.1997 р. - 22.06.2023 р.

СКИБІЦЬКИЙ ДЕНИС

Віктор Фльорко народився 15 січня 2003 року у селі Глибівка Новоушицького району Хмельницької області. Ріс у багатодітній родині. Після закінчення школи навчався у ВПУ №25 м. Хмельницького на слюсаря з ремонту колісних транспортних засобів. Працював у місті Хмельницькому на підприємстві з виробництва меблів. В листопаді 2021 року проходив строкову військову службу у місті Запоріжжя. А у травні 2023 року добровольцем пішов служити до війська за контрактом. Став на захист держави у складі бригади Національної гвардії України «Кара Даг». Він був відважним солдатом, виконував найвідповідальніші завдання. Його поважали побратими, довіряв командир. Всі знали - Віктор відповідальний та надійний воїн. Його серце зупинилось внаслідок мінометного обстрілу противником 2 лютого 2024 року біля населеного пункту Мала Токмачка Пологівського району Запорізької області. Віктор обороняв позицію до кінця. Не покинув, відбивав атаки ворога. Захиснику був лише 21 рік… У нього залишилися батьки, три сестри, брат та наречена. Поховали Героя на Алеї Слави кладовища у мікрорайоні Ракове.

©ВПУ № 25 м.Хмельницького

15.01.2003 р. - 02.02.2024 р.

ФЛЬОРКО ВІКТОР

Микола Миколайович народився 24 вересня 1974 року у Хмельницькому, в родині військових Миколи та Галини Фурманів. Після закінчення НВК №2 пішов служити до ЗСУ. У ВПУ №25 м. Хмельницького здобув фах фрезерувальника. Із 1995 по 2008 рік служив в органах внутрішніх справ: спочатку – міліціонером відділення міліції Держслужби охорони при Хмельницькому райвідділі, потім – в окремій роті міліції особливого призначення. Отримав звання старшого прапорщика. У 2017 році правоохоронець прийшов на службу у батальйон патрульної служби поліції особливого призначення «Миротворець» ГУНП. У складі цього підрозділу брав участь у бойових діях на території Донеччини та Луганщини. Під час повномасштабного вторгнення рф в Україну Микола Миколайович служив у Боярці за місцем дислокації підрозділу. Згодом він виконував бойові завдання у Гостомелі, пройшов Бучу. До травня 2022 року служив у складі батальйону на блокпості «Оболонь», після – воював на території Донецької області у складі Об’єднаних сил оперативно-стратегічного угруповання військ «Хортиця». У нього позивний був «Дядя Коля». …19 липня 22-го, Слов’янськ, артобстріл. А ще на передодні приїхав до товариша, привіз побратимам продукти, 20 літрів пального і попросив друга завести його додому. «Через два дні ротація – поїдемо разом!»,- дивувався друг. «Забереш мене додому! - і спокійно дивився на літачок в небі… Дав настанову рідним: «Бережіть себе!» - і пішов… Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» за особисту мужність та героїзм під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України.

©ВПУ № 25 м.Хмельницького

24.09.1974 р. - 19.07.2022 р.

ФУРМАН МИКОЛА

В'ячеслав Хитрий народився 03 вересня 1995 року в селі Андрійківці Хмельницького району. У 2010 році закінчив 9 класів та вступив у ВПУ №25 на «Електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування». 2015 р. поступив у Могилів-Подільський ВНАУ на зочне відділення на технолога зерновиробництва. В цьому ж 2015 році призвався на військову службу в Окремий президентський полк в батальйон почесної варти. Мав звання старший солдат. Після повернення з армії працював в с. Скібнево на підприємстві ТОВ «Хмельницьк-Млин». Був старшим зміни, бригадиром з виготовлення житнього борошна. 15 лютого 2020 р. Слава одружився з прекрасною дівчиною Анною. 03 липня 2020 року у них народилася чудова донечка Улянка. 2021 р. змінив роботу і пішов працював у Хмельницькобленерго на посаду електромонтера. Напередодні повномасштабного вторгнення, 23 лютого2022 року, отримав повістку, та без жодних вагань пішов на захист нашого спокою, на захист України. Спочатку В’ячеслав служив у військкоматі, потім навчався військовій професії у місті Мукачеві на оператора БПЛА (військове застосування БПЛА). Після закінчення навчання був направлений на схід України. Служив у 128 бригаді 3 взвод (розвідка). 23 жовтня 2023 р. отримав відзнаку Міністра оброни України за поранення медаль «За жертву крові в боях за волю України». 20 січня 2023 року у нього народився син Дмитро, якого Славко дуже чекав. В’ячеслав за довгий час війни отримував багато контузій, лікувався у госпіталях, але попри все повертався у стрій. 5 квітня 2024 року нашого Героя України ХИТРОГО В’ЯЧЕСЛАВА ВОЛОДИМИРОВИЧА вбив дрон камікадзе. Йому було лише 28 років. Лише 28 … Свого сина він бачив тільки три рази. Донечка Улянка, якій на той час було 3 рочки, та син Дмитрик 1,2 роки залишилися без татка. Дружина Аня в 22 роки залишилася без чоловіка.

©ВПУ № 25 м.Хмельницького

03.09.1995 р. - 05.04.2024 р.

ХИТРИЙ В'ЯЧЕСЛАВ

Андрій Шкринда народився 13 грудня 1978 року в селі Божиківці Хмельницького району. Закінчив СЗОШ № 25.У ВПУ №25 м. Хмельницького здобув професію електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування. Відслужив строкову службу на посаді стрільця. А у 2008 році закінчив ХНУ за спеціальністю «Фінанси». Андрій захищав Україну ще з 2014 року. Пішов добровольцем. Згодом повернувся до цивільного життя. Був фаховим електриком. Коли почалося повномасштабне російське вторгнення, перебував за кордоном. Маючи можливість не повертатися, він все одно приїхав та мобілізувався. Військовослужбовець 74 окремого розвідувального батальйону Сухопутних військ Збройних сил України. Воїну було 43 роки. Загинув Герой 12 серпня 2022 року біля села Рівнопіль у Донецькій області під час виконання бойового завдання Нагороди: нагрудний знак «Ветеран війни. Учасник бойових дій», відзнака Президента України «За участь в Антитерористичній операції». Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

©ВПУ № 25 м.Хмельницького

13.12.1978 р. - 12.08.2022 р.

ШКРИНДА АНДРІЙ

Народився 13 грудня 1995 року в м. Шепетівка Хмельницької області. 2016 року завершив навчання у Вищому професійному училищі №25 м. Хмельницького та отримав диплом кваліфікованого робітника, здобувши професію «Оператор з обробки інформації та програмного забезпечення» У 2019 році закінчив Хмельницький інститут соціальних технологій Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» за спеціальністю «Документознавство та інформаційна діяльність». Служив номером обслуги другого протитанкового відділення взводу вогневої підтримки першої десантно-штурмової роти першого десантно-штурмового батальйону військової частини. Гарний, розумний, закоханий, він так любив життя, усміхнений, сильний, завжди готовий до виклику... 15 січня 2024 року Андрій Шиманюк загинув в Харківській області, мужньо виконавши військовий обов'язок в бою за Україну. Захисника поховали 7 лютого на Алеї слави м. Шепетівки.

©ВПУ № 25 м.Хмельницького

13.12.1995 р. - 15.01.2024 р.

ШИМАНЮК АНДРІЙ