Література non grata»

Віртуальна Книжкова виставка

Література Non Grata*

Протягом всієї історії людства книги забороняли з різних причин — політичних, релігійних, моральних або через страх впливу на масову свідомість. Одні твори викликали обурення через їхні революційні ідеї, інші — через зображення того, що суперечило суспільним нормам чи поглядам панівної еліти. Заборони та цензура не тільки обмежували доступ до цих творів, але часто робили їх ще популярнішими, спонукаючи до дискусій і переосмислення. Ми запрошуємо вас поринути у світ літературних заборон і дізнатися, чому і за що ці книги опинилися під забороною, а також чому вони настільки важливі для нашого розуміння свободи слова і думки.

Термін "Non grata" (з лат. persona non grata – «небажана особа») використовується для позначення чогось або когось, що підлягає виключенню або забороні.

Віртуальна Книжкова виставка

Література non grata»

Віртуальна Книжкова виставка

Література non grata»

Віртуальна Книжкова виставка

Література non grata»

Віртуальна Книжкова виставка

Література non grata»

Музей заборонених книжок

До першого «Кобзаря» 1840 року ввійшли 8 поезій: «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч» та «Думи мої, думи, лихо мені з вами». Цікавий факт: цей «Кобзар» відомий у двох варіантах: на 106 та 116 сторінок. Це пов’язано з тим, що перший наклад вийшов практично не цензурований, а після шаленого розголосу, який отримав «Кобзар» своїм антиімперським спрямуванням, його було піддано більш жорсткій цензурі і всі подальші примірники були надруковані з купюрами. Після арешту Шевченка в 1847 році «Кобзар» був заборонений в Російській Імперії і вилучався як з бібліотек та книгосховищ, так і в окремих громадян, що зробило це видання рідкісним ще за життя поета. У світі збереглося лише кілька примірників «Кобзаря» 1840 року.

«Бояриня» — драматична поема Лесі Українки, у новому ракурсі представляє тему волі, поєднуючи феміністичну та національну жагу до свободи і наслідки тоталітаризму, написана впродовж трьох днів (27—29 квітня 1910) у місті Хельвані (біля Каїра, Єгипет-Міср), де письменниця лікувалася від сухот. Відчуваючи тяжку долю твору, Леся Українка думала, чи не краще підписати твір псевдонімом, про що і радилася з матір'ю в листі від 28 грудня 1912 року. Драма уперше була надрукована вже після смерті поетеси у 1914-році у київському журналі «Рідний Край» . Востаннє в Україні «Бояриню» було надруковано у 1927-му році у Харкові: після цього заборонялося друкувати твір впродовж шістдесяти років у СРСР — його не включали навіть у повні академічні зібрання творів Лесі Українки. Твір знову почали друкувати в СРСР лише за часи «перебудови» .

«Роман «Марія» Уласа Самчука був заборонений у СРСР через його відвертий опис Голодомору 1932–1933 років в Україні. Самчук був першим письменником, який художньо змалював трагедію Голодомору ще в 1934 році, коли радянська влада категорично заперечувала сам факт голоду. Радянська пропаганда приховувала злочини сталінського режиму, тому будь-які твори, що викривали геноцид, потрапляли під заборону. У романі показано, як більшовицька політика руйнує село, забирає у селян хліб, прирікаючи їх на голодну смерть. Комуністична ідеологія постає як деструктивна сила, що нищить український народ. Вперше роман легально видали в Україні лише в 1990-х роках, після здобуття незалежності.

В основу сюжету покладено реальні спогади автора про Першу світову війну. Коли Ремарку виповнилося вісімнадцять, його мобілізували до війська, а через рік перекинули на Західний фронт. Цей твір став найбільш популярним і тиражним виданням за всю історію Німеччини. Його видали накладом в 500 тис. примірників і переклали 26 мовами. Але гітлерівці вважали цей роман антипатріотичним. І у 1933 році книгу публічно спалили за нібито осквернення пам'яті німецьких солдатів.

Святе Письмо можна назвати книгою, що пережила найбільшу кількість заборон. Перша згадка про це стосується великого гоніння на християн імператора Діоклетіана у 303 році.У пореволюційній Франції, правлячий режим якої оголосив війну релігії, спробувавши замінити її «культом Розуму» і в 1793 році було видано постанову, згідно з якою усі наявні в державі Біблії слід було знищити. Комуністична і нацистська диктатури також боролися з розповсюдженням «шкідливих» християнських ідей, забороняючи Святе Письмо.

Ім'я цього письменника довгий час було забуте в Україні. Його твори не читались і не друкувались бо він і його літературний доробок потрапили під багатолітню заборону «совєтів». Василь Барка - представник української діаспори у Сполучених Штатах Америки. Його роман «Жовтий князь», написаний у 1958-1961 роках, присвячений геноциду української нації — Голодомору у 1932—1933 роках став відомий в багатьох країнах світу. До українського читача твір уперше прийшов 1991 року. Роман був включений до шкільної програми з української літератури для 11 класу в 1991 році як обов'язковий для вивчення. Однак у 2011 році, за часів президентства Віктора Януковича та міністра освіти Дмитра Табачника, цей твір було вилучено з програми. На сьогодні «Жовтий князь» знову вивчається в межах шкільної програми.

Цей гігантський гуманістичний роман був заборонений через свою вульгарність і сарказм, спрямований на інститути середньовічної церкви та суспільства. Роман було включено до Індексу заборонених книг, що обмежувало його поширення. Переслідування з боку церкви зазнав і сам Рабле.

Незважаючи на те, що класичну фентезі-трилогію ніколи не було заборонено на державному рівні, згідно з даними Американської бібліотечної асоціації, вона посідає 40 місце у списку книжок, заборонених у школах та бібліотеках країни. Ревний консервативний католик Толкін був би дуже здивований, якби дізнався, що його твір звинувачують у пропаганді сатанізму та чорної магії . Дістається «Володарю перстенів» і за пропаганду паління, оскільки його головні персонажі — великі любителі посмалити люльку.

Вахтанг Кіпіані зібрав та впорядкував документи з шеститомної кримінальної справи поета, яка зберігається в державному архіві СБУ. Вибух популярності стався після рішення Дарницького райсуду від 19 жовтня 2020 року, яким автору та видавництву Vivat заборонялося видавати та поширювати книжки через згадки у ній Медведчука. Відразу після оголошення цього рішення «Справа Василя Стуса» продавалася на Yakaboo зі швидкістю 10 примірників за хвилину. Її публікація була забороненою в Україні протягом п'яти місяців (від постанови районного суду до її скасування апеляційним судом).

Твори Івана Багряного «Сад Гетсиманський» та «Тигролови» заборонялися в СРСР через їхній антирадянський зміст та критику комуністичного режиму. В СРСР ці твори не видавалися, не згадувалися в підручниках, а їхнє зберігання могло призвести до арешту. Лише в 1990-х роках вони повернулися до української літератури офіційно «Сад Гетсиманський» (1950) описує катування, допити та знущання в радянських тюрмах і таборах на основі власного досвіду Багряного, який у 1930-х роках сам пройшов через репресії. Твір викриває систему терору та змушує читача усвідомити масштаби злочинів сталінського режиму. «Тигролови» (1944) показує, що радянські «вороги народу» можуть бути сильними, розумними й незламними, а не злочинцями чи зрадниками. А головний герой, символізує нескорений український дух, що протистоїть радянській владі.

Твори Пантелеймона Куліша зазнавали цензури та заборон у різні періоди історії, особливо в Російській імперії та частково в СРСР. Основна причина заборони в Російській Імперії – український націоналізм і прагнення розвивати українську мову та культуру. У СРСР Куліша спочатку називали «буржуазним націоналістом», заборонили його п'єси «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Патетична соната». Радянські цензори доводили, що ці твори мають за основу ворожі комуністичному режиму погляди і тому його твори не перевидавалися до 1930-х років. У 1930-50-х його ім'я майже не згадували в українській літературі, бо він критикував ідеї соціалізму та мав проєвропейські погляди. Лише в 1960-х роках, під час «відлиги», почали перевидавати «Чорну раду».

За словами автора, ця сатирична алегорична повість відображає події, що призвели до російської революції 1917 року, а потім до сталінської епохи (1927—1953) в Радянському Союзі. До них належать також корупція, недалекоглядність, байдужість, неуцтво та терор. Не дивно, що цей твір став мішенню цензури в багатьох країнах. Твір залишається актуальним і сьогодні. Він нагадує нам про важливість критичного мислення, боротьби за свободу і демократію, а також про те, що історія має властивість повторюватися, якщо ми не вчимося на її уроках.

Твори Миколи Хвильового заборонялися в СРСР через їхній антирадянський зміст, критику більшовицького режиму та підтримку національного відродження України. Його гасло «Геть від Москви! Дайош Європу!» закликало до культурної незалежності, що суперечило політиці Кремля. В оповіданнях та романах він змальовував моральну кризу революції, внутрішні сумніви більшовиків та їхню жорстокість. У 1933 році, після Голодомору та репресій проти української інтелігенції, Хвильовий наклав на себе руки як акт протесту. Його твори одразу заборонили, вилучили з бібліотек, а ім'я викреслили з історії. В СРСР його не згадували понад 50 років. Сьогодні Микола Хвильовий визнаний одним із найважливіших письменників Розстріляного Відродження.

Вперше повість була опублікована англійською та французькою мовами в США у квітні 1943 року. Це єдине видання, яке побачило світ за життя автора. У Франції часів окупації її нацистами, твори Сент-Екзюпері були під забороною. Це було пов'язано з тим, що автор мав антифашистські погляди, що не відповідало ідеології окупаційного режиму. Тому на батьківщині письменика повість була опублікована в 1945 році, вже після його смерті. Після закінчення війни книга повернулася до читачів і стала одним із найулюбленіших творів світової літератури.

1997 року у Великій Британії вийшов перший роман про Гаррі Поттера. Завдяки йому письменниця Джоан Роулінг здобула світову славу, а за книгами про «хлопчика, який вижив» зняли вісім кінострічок, кожна з яких заробила близько мільярда доларів. Попри шалену популярність, історія Поттера від початку сприймалася неоднозначно. Представники різних релігійних конфесій стверджували, що ці книги пропагують сатанізм, окультизм і чорну магію. Книги були заборонені в деяких школах та бібліотеках Великої Британії, США, Об’єднаних Арабських Еміратах, тому що вони «суперечать ісламським цінностям» та інших країнах.

«Декамерон» — зібрання ста новел італійського письменника Джованні Боккаччо, одна з найзнаменитіших книг раннього італійського Ренесансу. В 1559 році книга була включена до Індексу заборонених книг; згодом поширювалася з великими цензурними обмеженнями. Основні причини заборон були пов'язані з відвертістю зображення людських стосунків, критикою духовенства та за гуманістичні ідеї.

У 1931 році ця книга була заборонена в Китаї через те, що тварини в ній наділені людськими якостями. Зокрема книга заборонена в провінції Хунань, в якій проживають понад 65 мільйонів осіб. На думку агентства з цензури, книга поставила тварин і людину на один рівень розвитку, а для дитячого незміцнілого мозку наслідки таких ідей можуть виявитися руйнівними.

Якщо за життя Марка Твена «Гекльберрі Фінна» забороняли через толерантність до чорних рабів, то після смерті автора – навпаки. В книзі часто вживається слово «негр», яке за часів створення книги вважалося не більше образливим, ніж сьогодні «афроамериканець». Оскільки «Пригоди Гекльберрі Фінна» входять до списку Видатних американських романів, видавці почали шукати вихід зі слизької ситуації. В 2011 році видавничий дім NewSouth Books замінив всі слова «негр» (nigger) в романі на слова «раб» (slave). В іншій пародійній адаптації слово «негр» замінили на «хіпстер», вважаючи його сучасним символом інакшості.

Творчість Василя Стуса була заборонена в СРСР через його відкриту опозицію до радянської влади, боротьбу за права людини та національну свідомість. Він писав відкриті листи проти русифікації та переслідування української культури, протестував проти арештів інтелігенції. Його поезія відзначалася екзистенційним болем, спротивом системі та глибокою любов’ю до України. Стуса двічі засудили за «антирадянську діяльність» (1972 і 1980). Він загинув у таборі в 1985 році.

Цей твір став одним із найскандальніших творів української літератури ХХ століття. Роман зазнав жорстокої критики та був заборонений (хоча і не був офіційно вилучений із бібліотек) радянською владою з кількох причин: Критика радянської системи: Гончар зобразив, як нова влада нищила традиційну українську культуру, історію та духовні цінності. Зображення правдивого колгоспного життя. Критика сталінізму: роман торкається тем сталінських репресій, колективізації та Голодомору, що було табу в радянській літературі. Захист національних цінностей, своєї ідентичності, що суперечило політиці русифікації. Від письменника вимагали переробити роман, на що Олесь Гончар не погодився.

Сьогодні у китайському інтернеті заблоковані пости зі згадуванням імені та зображення Вінні-Пуха. Адже із 2013 року зображення наївного «Ведмедя з дуже маленькими мізками», як описує Мілн свого героя, стали порівнювати з китайським лідером Сі Цзіньпіном. Це сталося після його зустрічі з президентом США Бараком Обамою. Самого Обаму тоді порівняли з іншим героєм казки – Тигрою.

Роман "1984" Джорджа Орвелла є однією з найвідоміших антиутопій ХХ століття. Дев'ята й остання книга Орвелла, написана за його життя. Вона неодноразово ставала об'єктом цензури та заборон у різних країнах. Двомислення, новомова, поліція думок, міністерство любові, що завдає болю, вганяє у відчай і знищує інакодумців, міністерство миру, яке розпалює війни… Орвелл відкрив нам очі на те, як функціонують тоталітарні режими.