Want to make interactive content? It’s easy in Genially!

Over 30 million people build interactive content in Genially.

Check out what others have designed:

FIRE FIGHTER

Horizontal infographics

STEVE JOBS

Horizontal infographics

ONE MINUTE ON THE INTERNET

Horizontal infographics

SITTING BULL

Horizontal infographics

BEYONCÉ

Horizontal infographics

Transcript

Майстер карбованого слова

Ми тебе шукаєм по росинці В Щербанівці, серед тополин, І виходить мати у косинці Виглядає, чи не прийде син. Не приймав ти підлості нітрохи, Прогримів, немов весняний грім, І стоїть замучена епоха Над безсмертним іменем твоїм. Андрій Малишко «Григорію Косинці»

29 листопада - 125 років від дня народження Григорія Косинки

фото

ВІДЕО

Оповідання і новели, що увійшли до збірки Григорія Косинки "Місячний сміх", вирізняються лаконізмом і довершеною простотою оповіді. З перших абзаців письменник розкриває суть подій, їхнє внутрішнє напруження. Змальовуючи гостроконфліктні ситуації, соціальні, політичні, моральні колізії в українському селі, збуреному революцією і громадянською війною, не шукаючи винних і невинних, Г. Косинка намагається чесно осягнути істину — свою для кожного з героїв.

Доробок Григорія Косинки — одного з фундаторів Імпресіонізму в новій українській літературі, складає низка оповідань. Обдарований учень Василя Стефаника й Володимира Винниченка «гарно списав» події громадянської війни та пожовтневого українського села. До книжки також увійшли спогади про письменника.

Лаконічно й об'єктивно змалював Г. Косинка правду тогочасного життя, драматичні випробування людини з народу. Його позиція в оповіданні - ніби позиція стороннього спостерігача, який констатує та детально описує окремі факти дійсності, не шукаючи, хто правий, а хто винуватий. Автор ідеалізує головного героя, бо в його характері поєднались такі риси, як сліпа віра в комуністичну ідею і нерозуміння політичного моменту. Письменник художньо досліджує таку “політику“, яка призвела до трагедій, принесла страждання й сльози в українське село.

«В житах» Григорія Косинки — психологічна новела, герой якої є дезертиром у війні. Переховуючись у житах, він спрагло спостерігає гармонію природи, думає про жінку, яку кохає — бажання жити різко контрастує з жахіттями переховування, з ненавистю до війни і вбивств. Твір є обов’язковою частиною шкільної програми.

До книги увійшли дві автобіографії письменника (1923, 1925), незавершене і ненадруковане за життя оповідання «Фавст» (1923), спогади про Григорія Косинку його матері Наталії Стрілець та дружини Тамари Мороз-Стрілець, а також вибрані оперативні документи про стеження працівниками державних органів безпеки за молодим талановитим майстром слова, що розпочалося ще напочатку 1920-х років. Із донесень таємних агентів (сексотів) формувалася справа-формуляр, яка велася фактично до арешту Г. Косинки і його розстрілу у грудні 1934 року.

Григорій Косинка народився 29 листопада 1899 року в с. Щербанівка на Київщині в селянській родині. Він і ще п’ятеро дітей росли у страшних злиднях. Читати майбутнього письменника навчив дід, він же й познайомив його з творчістю Тараса Шевченка. Григорій змалечку працював в панській економії. Як не тяжко було, та батько віддав сина до школи. Після закінчення школи Григорій вирушив до Києва на заробітки, паралельно навчався на гімназійних курсах. У 20 років Косинка дебютував у літературі з оповіданням “На буряки”, яке було опубліковано на шпальтах київської газети “Боротьба”. Для роботи в літературі він свідомо відійшов від свого прізвища, бо ж для радянських цензорів воно асоціювалося з ненависними більшовикам «січовими стрільцями». Вибрав собі псевдонім Косинка, бо косинці – найгарніші квіти, які він часто бачив у дитинстві на пагорбах рідного села. В одному з біографічних начерків Григорія Косинки читаємо: «Квітка ця маловідома, а вона така ніжна й красива, скромна і разом з тим велична». У 1920-му вступив до Київського інституту народної освіти, але за два роки змушений був покинути навчання через матеріальні нестатки і сімейні негаразди, спричинені смертю батька. Зі своїми творами Косинка виступав на літературних вечорах, іноді на зібраннях Всеукраїнської Академії Наук. Перша збірка “На золотих богів” вийшла в 1922-му й отримала схвальні відгуки: “Побут б’є з них, іскриться своїми типовими рисами й дає справжній образ сьогочасного, може, неглибокий, трохи одноманітний, але свіжий, живий, яскравий”, – писав Сергій Єфремов. Нові роботи друкувалися в журналах та газетах. Але злигодні, здвалося, переслідуватимуть все життя. Знову брався і за редакційну працю, і за сценаристську, перебивався то на радіо, то на кінофабриці, і скрізь не гроші – сльози, хоча до того часу він уже був досить відомим. Напередодні нового 1924 року Косинка познайомився з Тамарою Мороз. Кохання увійшло навіки у їхні серця, вони побралися восени того ж року. Подружжя оселилося в орендованих двох кімнатах у приміщенні біля Софійського собору. В їхньому домі на Володимирській вулиці часто збиралась тогочасна інтелігенція, Косинка читав свої «свіжі» твори всім охочим слухачам. Цензура все менше і менше давала йому можливість друкуватись, та й за маленькі новели він отримував маленькі гонорари. Радянська критика звинуватила Косинку у сповідуванні «куркульської ідеології» та «націоналізмі». Нову книгу “Новели дезертира”, написану в 1924-му, не пропустили до друку. Це викликало занепокоєння не лише автора, а й інших письменників – Миколи Хвильового та Миколи Зерова. У автобіографії за 1925 рік Косинка пише: “Мрію написати колись бодай одну повість та десятків зо два оповідань, написати їх так, щоб авторові не соромно було говорити від імені української літератури, не соромно було носити почесне ім’я письменника: цього імені, на мою думку, я ще не заслужив, як і не заслужили його деякі безпардонно прославлені сучасні письменники”. Всі свої сили він спрямував на створення нової збірки – “В житах” (1926). До неї ввійшли кілька новел із неопублікованої праці, але здебільшого це були нові твори. У збірці письменник заявив про себе як талановитий майстер слова. Проза Григорія Косинки має автобіографічне підґрунтя, а провідною темою стало життя села. Його новели – це вихоплені невеличкі епізоди з життя селян. 1929 року життя та кар’єра Косинки різко змінюється. Станіслав Косіор, сталінський кат назвав його буржуазним націоналістом. Косинку друкують все менше, цензура раз по раз повертає твори прозаїку, на його адресу звучать погрози, письменника називають буржуазним куркулем. «До запаморочення люблю нашу рідну мову», – повторюватиме письменник і за цю любов поплатиться. Протягом 1929-1931 років Григорій Косинка працював редактором сценарного відділу Київської кінофабрики. Пізніше була праця на Харківській фабриці кінохроніки (редактор мови), редакторська й дикторська робота в Харківському й Київському радіокомітеті. 1923 року в журналі «Нова Україна» (що видавався у Берліні) опублікували його новелу «Анархісти». Ця публікація стала незворотною точкою у кар’єрі письменника. Вона набула гучного розголосу, і Косинку звинуватили у небезпечних зв’язках, які не повинен мати радянський митець. На початку 1930-х з’являється збірка “Серце”, яку перед самим друком завернув назад Головліт. “Цькування, мислю я, повинно мати якісь межі, а виходить, що ні, що я помиляюсь. Все-таки я держуся. Не втрачаю ґрунту під ногами, хоч його давно вже можна було б згубити, бувши на моєму місці”, – написав Григорій у квітні 1932 року. У Харкові життя інтелігенції в ті часи вважалося безпечнішим, ніж у Києві, тож у 1932 році Григорій разом із молодою дружиною Тамарою перебрався до її батьків у Харків. Аби заробити грошей, Косинка починає працювати диктором Українського радіо. Він мав чітку дикцію і зичний голос, його виступи на радіо користувались не меншою популярністю, ніж виступи наживо. Про артистизм декламації Григорія Михайловича казали: «Послухаєш Косинку – як у театрі побуваєш». Роботу на радіо він поєднував із письменницькою працею. За два роки в будинку письменника в Харкові Іван Кулик виголосив доповідь про завдання письменників. У цій дискусії брав участь і Косинка. На відміну від інших у своїй промові він із гнівом та запалом засуджував усі ті партійні замовлення, у яких письменників заставляли оспівувати режим і брали митців за горло так, що ті вже не могли не те що вільно творити – а й дихати. 4 листопада 1934 року, суботнього вечора Григорій разом із дружиною був вдома. Тамара готувалася до захисту диплома й просила чоловіка перевірити вступ, який вона написала. Та Косинка вирішив, що вже пізно й треба відпочити, щоби завтра на свіжу голову все подивитися. Його словами того вечора були: «Все в наших руках, ти згодна?» Та завтра вже не настало… Вночі за ним прийшли й заарештували. Особисті речі – щоденники, світлини, твори – конфіскували. Письменнику ледве виповнилося тридцять п’ять… Писав дружині щемливі рядки із тюрми, ще маючи дозвіл на листування і передчуваючи скору загибель: «Пробач, що так багато горя приніс тобі за короткий вік. Прости, дорога дружино, а простивши – прощай. Не тужи, кажу, сльозами горя не залити. Побажаю тобі здоров’я. Побачення не проси, не треба!” У майбутньому, після вбивства Косинки, вірна дружина присвятить все життя відновленню його чесного імені та пам’яті. 15 грудня 1934 року Григорію Косинці зачитали вирок, у якому значилося, що його засуджено до найвищої міри покарання – розстрілу. З гордо піднятою головою вислухав письменник вирок. Того ж дня в підвалах Жовтневого палацу вирок було виконано. Письменника реабілітовано 19 жовтня 1957 року посмертно з не менш цинічним формулюванням: «…приговор Военной коллегии Верховного суда СССР от 13-14 декабря 1934 года в отношении… Косынка Григория Михайловича… по вновь открывшимся обстоятельствам отменить и дело… прекратить за отсутствием состава преступления». Вперше велелюдне і фахове вшанування Григорія Косинки відбулося в Київському будинку художника тільки 1989 року, тобто через більш як пів століття після розстрілу. Дружина Григорія Косинки Тамара Мороз-Стрілець, письменниця і літературознавчиня, дожила до Незалежності України й померла 1994 року. Зустріч харківських і київських митців. Київ, 1923 р. Зліва направо, перший ряд: Максим Рильський, Юрій Меженко, Микола Хвильовий, Майк Йогансен, Григорій Михайлов, Михайло Вериківський. Другий ряд: Наталя Романович, Михайло Могилянський, Василь Еллан-Блакитний, Сергій Пилипенко, Павло Тичина, Павло Филипович. У третьому ряду стоять: Дмитро Загул, Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Григорій Косинка, Володимир Сосюра, Тодось Осьмачка, Володимир Коряк, Михайло Івченко.

Ці та інші книги за темою ви можете знайти у фодах нашої бібліотеки: 1. Григорій Косинка (Григорій Михайлович Стрілець) // Видатні постаті в історії України ХХ ст. — Київ, 2011. — С. 172-175 2. Григорій Косинка (1899-1934) / Петров В. //Діячі української культури. — Київ, 1992. — С. 36-38 3. Григорій Косинка (1899-1934) / Жулинський М. // Слово і доля. — Київ, 2002. — С. 404-411 4. Григорій Косинка: Коротка біографія ; згадки з дитячих літ // Дивосвіт "Веселки" : Антол. л-ри для дітей та юнацтва : В 3 т. — Київ, 2005. — Т.2 : Українська література. — С. 139-142 5. Іваницька Л. Косинка Григорій Михайлович / Л. Іваницька // Діячі науки і культури України : нариси життя та діяльності / за ред. А. П. Коцура. — Київ : Книги - ХХІ, 2007. — С. 206-209 6. Косинка Григорій (1899-1934) // Українські письменники : біографії, огляди творчості, літературні напрямки і течії, літературознавчий словник. — Київ, 2011. — С. 119-123 7. Косинка Григорій (Стрілець Григорій Михайлович) (1899-1934 рр.) /Попельницька О. О. // Сто великих діячів культури України. — Київ, 2010. — С. 347-350 8. Мельниченко В. Григорій Косинка: " В попелі тліє горе матері... сини в бою за волю лягли!" / В. Мельниченко // Слово Просвіти. — 2022. — 23-30 черв. (ч. 24-25). — С. 16-17 9. Мовчан Р. Оновлений погляд на Григорія Косинку, або роздуми на полях / Р. Мовчан // Слово і Час. — 2021. — № 6. — С. 110-114 10. Новела Григорія Косинки / Фащенко В. // У глибинах людського буття: Літературознавчі студії. — Одеса, 2005. — С. 354-374

  • У 1979 в с. Щербанівка Григорію Косинці встановлено пам'ятник (скульптор Г. Кальченко, архітектор А. Ігнащенко).
  • Михайло Горловий є автором пам'ятника Григорію Косинці у селі Красному.
  • У 2001 році Київською обласною державною адміністрацією було засновано Київську обласну літературну премію імені Григорія Косинки для відзначення найкращих здобутків поетів, прозаїків, драматургів і літературних критиків, які постійно проживають в Київській області. В Умані та Києві існують вулиці Григорія Косинки.

ABILITY