Тіні забутих предків
999378244
Created on March 18, 2024
Over 30 million people build interactive content in Genially.
Check out what others have designed:
FACTS IN THE TIME OF COVID-19
Presentation
FOOD 1
Presentation
TANGRAM PRESENTATION
Presentation
COUNTRIES LESSON 5 GROUP 7/8
Presentation
STAGE2- LEVEL1-MISSION 2: ANIMATION
Presentation
LIBRARIES LIBRARIANS
Presentation
WORLD WILDLIFE DAY
Presentation
Transcript
До 60 - річчя екранізації повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»
Кіно, яке потрібно дивитися , а не тільки говорити про нього
4 вересня 1965 року, коли фільм "Тіні забутих предків"з’явився на великому екрані київського кінотеатру «Україна», назавжди змінило історію українського кіно: ні раніше, ні пізніше Поезія в кіно і Політика поточного часу ніколи не вступали в такий запеклий поєдинок, ніколи більше так не резонували в просторі країни та одного екранного твору...
Це був вибух насанкціонованої свободи в радянському українському кіно
Не політичний, а поетичний шедевр Параджанова миттєво потрапив в той вечір у інші координати. Не тільки мистецтва кіно, а координати відродження національного духу, громадянської непокори, спроби спротиву проти свавілля КДБ та утисків українських інтелектуалів...
Фільм "Тіні забутих предків", як магічний кристал, повсякчас відкриває свої нові грані. І не тільки у сенсі геніально витканих на полотні екрану українських етновізій (камера Юрія Іллєнка дійсно магічна, а мізансцени Параджанова вражають навіть через півстоліття). Після чергового нічного телесеансу і виникло декілька суб’єктивних думок.
Міжнародне визнання до Параджанова прийшло після екранізації повісті Коцюбинського «Тіні забутих предків»
Сергій Параджанов, малоуспішний на той час режисер Довженкової кіностудії, запрошує Юрія Іллєнка зняти фільм «Тіні забутих предків». На одній з московських вулиць оператор та його дружина зустрічаються з режисером, реакція якого виявилась абсолютно несподіваною: «Це ж Марічка!» — зненацька вигукує він, угледівши Кадочникову. Одверто кажучи, досі незрозуміло, яким чином можна було пізнати у московській красуні, котра чудово грала характерні ролі й була плоть від плоті мегаполіса, гуцульську дівчину, зліплену з інших піднебесних речовин...
Коли закінчився показ "Тіней забутих предків" у кінотеатрі "Negaro", зал дружно встав, помовчав хвилину, а потім вибухнув оваціями... Навіть далека від карпатських реалій публіка відчула всю глибину кіномагії, коли образи просвічують крізь образи, а євангельська символіка перемішана з давньою, язичницькою. За підсумками фестивалю стрічку нагородили "Південним хрестом", а також призом Міжнародної федерації кінопреси (ФІПРЕССІ; FIPRESCI) – за "колір, світло і спецефекти".
Фільм «Тіні забутих предків» отримав 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них — 24 гран-прі) у 21 країні. Параджанову надсилали свої вітання Фелліні, Антоніоні, Куросава, а польський режисер Анджей Вайда став перед Параджановим на коліна й поцілував руку, дякуючи за шедевр.
Це була справді знакова подія: один із перших в СССР післясталінської доби і перший в УРСР публічний протест проти політичних репресій.
«1965 рік. Кінотеатр «Україна». Прем’єра фільму «Тіні забутих предків». Іван Дзюба повідомляє про арешти української творчої інтелігенції. Що здійнялося в залі! А на естраді! Ґебешники кричать: «Провокація!» Ввімкнули гучномовці, щоб заглушити Дзюбу. І тут у двох проходах з’являються Василь Стус і Славко Чорновіл і закликають глядачів на знак протесту встати. Встала купка людей. Я оглянувся – може 50-60 людей стояли. Зал був набитий – 800 місць… Але факт відкритого протесту відбувся». Роман Корогодський, культуролог, архівіст, учасник тих подій і мемуарист (стаття «Лідер», журнал «Сучасність», №4, 2003).
Література й кіно – два види мистецтва, що постійно взаємодіють одне з одним. Коцюбинський був улюбленим письменником Параджанова, тож йому вдалося спіймати тематичну й ідейну тональність повісті та відтворити її у власній стилістиці. Зрештою, кіномитець не збирався зупинятися на екранізації «Тіней забутих предків», а навіть написав сценарій ще одного твору – новели «Intermezzo».
Як це знімав Сергій Параджанов і писав Михайло Коцюбинський
Повість притягує митців, які знаходять щоразу нові пограничні сенси. Одним із перших перетлумачив повість у звукову поетику Віталій Кирейко в балеті 1960 року. Втім однойменна кінострічка Сергія Параджанова із музикою Мирослава Скорика, що вийшла 1964 року, закарбувала в історії українського мистецтва унікальний взірець художньо-естетичної роботи
Бути вільним… Відчути силу предків… Жити вічно: «Тіні забутих предків»
Яка є причина, чому треба передивитися або подивитися "Тіні забутих предків" саме зараз? Тоді, коли Україна перебуває в стані війни, коли вона захищається, коли виборює власну свободу, життя і права людей?
Цей фільм знаходиться на перетині багатьох процесів української культури.
Як реставрували "Тіні забутих предків"