Untitled genially

«Михайло Драй-Хмара і українська національна ідея»

10жовтня – 135 років від дня народження М. Драй-Хма́ри (1889 – 1939)

поезія

Він мав талант від Бога – бути поетом і вченим-словесником, знавцем дев’ятнадцяти мов і міг би реалізувати свій талант якнайповніше лише за сприятливих умов, але цього не сталося через штучні обставини людомористичної системи, яка перемелювала у своїх жорнах усе те, що нібито загрожувало її існуванню. Сергій Гальченко

Ламай традицій віковічну скелю, обтрушуй прах невольного життя. Хто випив келих чарівного хмелю, тому назад немає вороття.

ВІДЕО

Спогади та ушанування пам'ятіОсь так розповів про смерть поета його товариш по табору – репресований перший секретар Удмуртського обкому ВЛКСМ Михайло Добровольський (1907–1951): «Був у мене на Колимі друг незабутній, ще й тезко, — український поет, професор — знавець мов і літератур… Прізвище поет мав якесь чудернацьке з двох окремих слів, одна половина ніби як німецька, а друга – українська. Якщо ж перекласти по-російському, то буде три тучи… Одного сонячного квітневого дня 1939 р., коли було по-колимськи відносно тепло, а наша бригада поралася на дорозі, до нас наблизилося легкове авто — «емка». Конвой вишикував шеренгою бригаду із сорока доходяг. З «емки» вилізли троє із сусманського управління, притримуючи при боках маузери. Усі, як завжди тоді, «під мухою»… Підійшли. Конвой щось їм доповів… Один із трьох повільно витяг маузер із дерев'яної кобури і, підійшовши за кілька кроків до першого в'язня, – трах, до п'ятого – трах… Ми з Драєм стояли аж у четвертому десятку поряд, а з другого боку стояв київський студент Володя, з чиїм батьком Драй дружив колись у Кам'янці. Отож, коли почали нізащо розстрілювати щоп'ятого, Драй умить обрахував, що під кулю потрапить саме студент Володя… Щойно кат наблизився до чергової п'ятірки, до Володі, як Драй рвучко відштовхнув студента і став на його місце зі словами: «Не чіпай, кате, молоде життя, бери моє»… З цими словами він плюнув прибульцеві межи очі… Все відбулося блискавично… Тієї ж миті кат упритул випустив у груди Драя решту набоїв… Драй ще встиг прохрипіти «Гад!..» і, відштовхнувшись правицею від мого лівого плеча, бездиханно упав горілиць із розплющеними в небо очима…».

• На честь Михайла Драй-Хмари названа одна з вулиць Києва та Кам'янця-Подільського.
• З нагоди 125-річчя від дня народження поета за ініціативи фонду Миколи Томенка «Рідна країна» 6 листопада 2014 року на будинку по вул. Садова, 1/14, що біля Кабінету Міністрів України, урочисто відкрили меморіальну дошку Михайлові Драй-Хмарі.
• У грудні 2015 року була презентована найповніша збірка творів Михайла Драй-Хмари. Упорядником видання став літературознавець, заступник директора Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України – Сергій Гальченко. Автори передмов – Іван Дзюба та Микола Томенко.
• Окремі поезії Михайла Драй-Хмари введено до програми з української літератури середньої школи.

Ці та інші книги і статті ви можете знайти у фондах нашої бібліотеки та в електронному каталозі

1. Драй-Хмара М. Літературно-наукова спадщина / М. Драй-Хмара. — Київ : Наукова думка, 2002. — 592 с.
2. Драй-Хмара М. Твори / М. Драй-Хмара ; Нац. Академія наук України, Ін-тут л-ри ім. Т. Г. Шевченка, Українська вільна Академія наук (США). — Київ : Наукова думка, 2015. — 710 с.
3. Драй-Хмара М. Твори / М. Драй-Хмара // Українське слово : в 4-х книгах : Кн. 2. — Київ : Аконіт, 2003. — С. 49-55
4. Ільєнко І. О Гроно п'ятірне нездоланих співців / І. Ільєнко // У жорнах репресій : оповіді про українських письменників (за архівами ДПУ-НКВС) / І. О. Ільєнко . — Київ : Веселка, 1995. — С. 126-171
5. Ковалів Ю. Михайло Драй-Хмара (1889-1939) / Ю. Ковалів // Ковалів Ю. Історія української літератури : кінець XIX — поч. XXI ст. : підручник : у 10 т. — Київ : ВЦ "Академія", 2020. — Т. 7 : Випробування репресіями і війною. — С. 90-93
6. Михайло Драй-Хмара / передмова, упорядкування текстів та примітки С. Гальченка. — Харків : Фоліо, 2018.— 500 с.
7. Михайло Драй-Хмара (1889-1939) // Жулинський М. Слово і доля. — Київ : А.С.К., 2002. — С. 311-321
8. Педагог і літератор Михайло Драй-Хмара: смерть на Колимі // Марочко В. Репресовані педагоги України: жертви політичного терору (1929-1941). — Київ: Науковий світ, 2003. — С. 238-245
9. Шлапак Я. Поет із "грона п'ятірного"/ Я. Шлапак // Демократична Україна. — 2019. — 4 жовт. — С. 13

Михайло Опанасович Драй-Хмара народився 28 вересня (10 жовтня) 1889 року в селі Малі Канівці на Полтавщині (тепер – Чорнобаївський район Черкаської області) в заможній козацькій родині. Мати померла рано, коли Михайлику не було і 5 років. Сестра поета – Марія Колодуб, згадувала: «Тоді в селі була епідемія тифу, тож чимало людей хворіло. Хоча мати мала багато праці вдома – велике господарство, четверо дітей, вона все ж знаходила час, щоб спекти пироги й рознести їх бідним хворим. Там заразилася й померла». Батько дав синові гарну освіту. Початкову школу Михайло закінчив у Золотоноші, а у 1902 році – вступив до Черкаської гімназії. Закінчивши там 4 класи, він поза конкурсом, як стипендіат, вступив до знаменитої колегії Павла Ґалагана в Києві, де навчався протягом 1906–1910 років. Цей навчальний заклад відповідав чотирьом старшим класам гімназії, і викладали у ньому найкращі педагоги Києва. У 1910 році Драй-Хмара став студентом історико-філологічного факультету Київського університету. У 1913 році його відправили у наукове відрядження за кордон для вивчення фондів бібліотек та архівів Львова, Загреба, Будапешта, Белграда та Бухареста. У 1915 році – він закінчив навчання в університеті і залишився на кафедрі слов'янознавства для підготовки до професорського звання. Коли у зв'язку з війною Київський університет евакуювали у м. саратов, Михайла відрядили в петроградський університет. Саме там розпочалася «українізація» поета, яка спочатку проявилася у зміні прізвища: з Михайла Драй він став Драй-Хмарою – у прізвищі Драй йому вчувалося щось з німецької мови. У м. петрограді він брав участь в об'єднанні студентів-українців, відвідував лекції з української історії, які читав українською мовою брат Михайла Грушевського – Олександр Грушевський. Своїй дружині зізнався, що в російському північному місті він відчув себе українцем, і що ступивши на цей шлях, швидше помре, ніж зійде з нього. Ця обіцянка виявилася фатальною. У травні 1917 року Драй-Хмара повернувся до Києва, щоб взяти активну участь у національному відродженні свого народу. Коли у 1918 році в Кам'янці-Подільському створювався український університет, 29-річний учений прийняв запрошення його ректора Івана Огієнка і з 15 липня 1918 року – обіймав посаду приват-доцента на кафедрі слов'янської філології. В університеті Михайло Панасович читав слов'янознавство, церковнослов'янську мову, історію польської, сербської, чеської мов і літератур, низку інших курсів. Літографія університету в 1920 році видала його підручник «Слов'янознавство». Коли у лютому 1921 року університет «перекроїли» на інститут народної освіти, Михайло Панасович залишився там працювати, аж поки не потрапив під більшовицьку чистку професорсько-викладацького складу. У 1923 році вчений повернувся до Києва і до 1929 р. викладав українську мову та літературу у столичних вузах, а з 1930 по 1933 рік – працював у Науково-дослідному інституті мовознавства.

Михайло Драй-Хмара почав цікавитися світовою літературою й вдосконалювати свої знання з німецької і французької мов ще навчаючись в колегії. На цей час припадають і перші спроби писати вірші, спочатку російською мовою. Як український поет Михайло Драй-Хмара заявив про себе в період перебування в Кам'янці. І дочка поета згадує, що саме в Кам’янці «батько почав по-новому думати і жити». Драй-Хмара друкував свої поезії та переклади в альманасі «Буяння», у журналі «Нова думка», в газеті «Червона правда». Перша збірка віршів Драй-Хмари «Молода весна» мала вийти у світ 1922 року в Кам'янецькій філії Державного видавництва України, але для її друку забракло паперу. Після відвідування Харкова у 1922 році, куди поет їздив для встановлення контактів зі столичними письменниками і видавництвами, оскільки на той час центр літературного життя знаходився в цьому місті, він систематично публікував свої вірші та поетичні переклади в літературних журналах «Нова громада», «Червоний шлях», «Шляхи мистецтва», «Життя й революція», «Всесвіт», «Зоря», «Глобус», «Літературний ярмарок». Першу і єдину прижиттєву збірку віршів «Проростень» поет видав 1926 року в Києві. До неї увійшли твори як кам'янецького періоду, так і пізніші шедеври. Ідейно вмотивованим та привабливим художнім засобом є насичення віршів збірки «Проростень» грою характерних українських (державницьких) кольорів – «золота» та «блакиті»: «золотокоса осінь», «синій обрій», «хай блакитніє новий день», «синьо-золоті грімниці», «мій човен у блакитному крузі, зітхає золоте весло», «сині береги й золота гондола» та багато подібного. Щирістю та задушевністю пронизані поезії, присвячені Україні. Душа поета переймається стражданнями, які припали на долю рідного народу. У вірші «Над озером рідкий туман» (1926–1927 рр.) ця тема розкривається через образи «шибениці чорної», «трупів», «гнилого горища». Справжнім «пристрасним монологом любові до України» назвав Іван Дзюба поему М. Драй-Хмари «Поворот» (1922–1927). Типове для неокласиків неприйняття радянської дійсності проявилося тут на повну силу прийомом підтексту. У пейзажній ліриці поет створює художньо-виразними засобами з ідеальним поєднанням зорових та слухових образів, грою алітерацій та інтонацій, народнопісенними ритмами справжні поетичні шедеври. Це вірші «Ой, колом сонце вгору!» (1922), «Ласкавий серпень. П'яне сонце» (1926), «Здрастуй, липню кучерявий!» (1926), «Прийшло на рано...» (1926), «Накинув вечір голубу намітку» (1927), «Лист до Оксани» (1934) та інші. Михайло Драй-Хмара знав 19 мов. Це майже всі слов'янські мови: українська, російська, білоруська, польська, кашубська, чеська, сербська, хорватська, болгарська. Знав він низку і давніх мов: старослов'янську, старогрецьку, латину, санскрит. Знав також новітні європейські мови: румунську, французьку, німецьку, італійську, фінську. Останньою мовою, яку вивчав Михайло Панасович у таборах, була англійська. У творчому доробку Драй-Хмари-перекладача твори Адама Міцкевича, Стефана Цвейга, Шарля Бодлера, Поля Верлена, Данте, Олександра Пушкіна, Теофіла Готье та інших видатних зарубіжних авторів. Вражає поетичне передбачення поета: Я вмру, а те, у що я вірю, залишиться і житиме без мене – напевно житиме!.. Зустріч харківських і київських митців. Київ, 1923 р. Зліва направо, перший ряд: Максим Рильський, Юрій Меженко, Микола Хвильовий, Майк Йогансен, Григорій Михайлов, Михайло Вериківський. Другий ряд: Наталя Романович, Михайло Могилянський, Василь Еллан-Блакитний, Сергій Пилипенко, Павло Тичина, Павло Филипович. У третьому ряду стоять: Дмитро Загул, Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Григорій Косинка, Володимир Сосюра, Тодось Осьмачка, Володимир Коряк, Михайло Івченко.

На тихім озері, де мріють верболози, давно приборкані, і влітку й восени то плюскоталися, то плавали вони, і шиї гнулися у них, як буйні лози. Коли ж дзвінкі, як скло, находили морози і плесо шерхнуло, пірнувши в білі сни, — плавці ламали враз ті крижані лани, і не страшні були для них зими погрози. О, ґроно п'ятірне нездоланих співців! Крізь бурю й сніг гримить твій переможний спів, що розбиває лід одчаю і зневіри. Дерзайте, лебеді: з неволі, з небуття веде вас у світи ясне сузір'я Ліри, де пінить океан кипучого життя. Сонет “Лебеді”