Holodomor

"Гіркими спогадами пам'ять ожива": до 90-річчя Голодомору

бібліографічний покажчик

старт

До 90-х роковин Голодомору

ПРЕАМБУЛА

Голодомор 1932-1933 років

Голодомор 1921-1923 років

Інтерв'ю з в.о. директорки Музею Голодомору Лесею Гасиджак

Голодомор 1946-1947 років

Радимо прочитати

Преамбула

2023 року в Україні відзначають 90-ті роковини Голодомору 1932-1933 років. Традиційно жертв Голодомору вшановуємо щороку в четверту суботу листопада. Цьогоріч ця трагічна дата припадає на 25 листопада

У час повномасштабної війни такі трагічно-пам'ятні дні набувають загальноукраїнського значення, увиразнюють травматичний досвід нації, загострюють біль хронічний, непроминальний, який передається генетично від покоління до покоління, адже росія продовжує настирно чинити геноцид проти нас - українців. І море незмірне, і краю не видно, і лампадки не гаснуть...

Вірш Леоніда Череватенка "Весна 1933-го"

Голодомор 1932-1933 років

старт

Голодомор 1932-1933 років в історії України, безсумнівно, є найрезонанснішим, про нього найчастіше згадують, коли йдеться про геноцид українського народу, більше того, саме до нього мають "прив'язку" 90-ті роковини. Насправді штучних голодів в Україні ХХ століття було три: перший припав на 1921-1923 роки, другий - на вищевказані 1932 - 1933-й, третій - на 1946-1947 роки. Поміж означених національних катастроф Голодомор 1932-1933 років - наймасштабніший (за різними даними тоді загинуло орієнтовно 4,5 млн. осіб, але з позиції сьогодення, маркованого російською агресією, можемо припустити, що число жертв перевищує оприлюднену цифру), тож цілком логічно, що саме він здобув тавро геноциду українського народу (Закон України 2006-го "Про Голодомор 1932-1933 років в Україні"). Сталінська політика, як і загалом російська в різні часові відтинки, була прямо зорієнтована на знищення українського народу та його держави, викорінення ідентичності, пам'яті, майбутнього. Навряд чи знайдеться в Україні родина, яку більше чи менше не зачепила ця трагедія, де тоталітарний режим не виламав бодай одну гілку з родового дерева... А скільки таких покремсаних дерев, обірване віття яких не піддається лічбі... Ба більше, обривалися роди, прізвища, імена, згадки про які канули в небуття... Отже, виривалися з корінням дерева, а може, й ліси... Звісно, Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років з мартирологом, що нараховує менш, ніж 1 млн. імен, вочевидь, не є вичерпною в цім питанні. І все ж, розщеплене на окремі регіони з географічною деталізацією, це знакове видання допомагає не стратити пам'яті, не знівелювати травматичного досвіду українства, акцентувати масові злочини сусіда-агресора, геноцид як програму росії проти України.

докладніше

Голодомор 1921-1923 років упродовж тривалого часу лишався втаємниченим, тоді як дві наступні штучні трагедії здобули більший чи менший інформаційний розголос. Совєтська влада настирно поширювала міт про несприятливі природні умови в Україні 1921 року: мовляв, тривала засуха зумовила неврожай. Однак насправді все було не зовсім так, а подекуди - з точністю до навпаки: погода сприятлива і врожай високий. Тож як так сталося, що впродовж вищезазначених трьох років українці не мали їжі для виживання? Обставини справді були складними: громадянська війна, засуха, щоправда, остання торкнулася півдня і сходу України, а на решті території врожай був непоганим, так що про жодні критичні загрози щодо браку зерна не йшлося. Тим часом засуха вразила територію росії, Кавказ, Казахстан... І москва як центр прийняття рішень (в особі Леніна та його свити) вирішує виправити ситуацію за рахунок України. Не дивно, правда? Примусово відібрати в українців усе до крихи - звична тактика для росіян! Штучним голодом більшовики прагнули підкорити вільнолюбний український народ, упокорити (знищити?) селян, остаточно придушити національно-визвольний рух, спроможність до опору, спрагу до власної державності. Утворення 1923 року СРСР і входження туди України на правах республіки (про мінімальні вияви свободи, далебі, не йшлося!) поклали край усім спробам національної та державної реабілітації. Україна змогла витримати і громадянську війну, й часткові засуху та неврожай, але проти російської тоталітарної машини виявилася безсилою... Захід чув про голод, але москва максимально приховувала, що він торкнувся й України - і тягла з останньої все: від зерна - до картоплі і м'яса. Досі лишається невідомою кількість жертв цього (першого) штучного голодомору. Цифри коливаються від 500 тис. до 3,5 млн. осіб. "Генеральна репетиція" до великого Голодомору 1932-1933 років - так позиціонують цю трагедію.

Дивитися

Голодомор 1946-1947 років - найближчий до нас у часі, тож досі серед нас є ті, котрі пам'ятають ті страшні часи, є свідками й учасниками... І знову їм, уже на схилі віку, доводиться переживати терор із боку росії... Ця катастрофа торкнулася передовсім півдня й центру України, а саме Миколаївщини, Херсонщини, Одещини, Дніпропетровщини, Полтавщини й навіть Буковини. Режим намагався всіляко замовчувати трагедію, наклавши табу на цю тему, проте правда просочувалася на поверхню. Цей голодомор, як і попередні, йменують радянським, а ще повоєнним, адже розпочався він по завершенню Другої світової, коли село складали переважно люди похилого віку, жінки й діти. Багато чоловіків або полягли на полі бою, або пропали безвісти. Тож основною робочою силою були саме жінки. Бракувало тракторів, коней, корів. Жінки впрягалися замість коней і орали землю. Зима 1945-1946 років удалася морозною та малосніжною, після відлиги вдарили заморозки... Далі - засуха... Врожай був невеликим, а плани здачі зерна колгоспами лишилися ті самі. москва вичавлювала з українських селян усе. Не витримували навіть тварини - й гинули. Почався голод. Ті, котрі не мали права на отримання хлібної картки, в першу чергу опинялися перед загрозою смерті. Про деруни з мерзлої картоплі, супи з кори, вочевидь, чули всі: хтось від бабусі чи дідуся, а старші - від батьків. Голодували і в селі, і в місті. Багато загиблих від голоду дітей мешкали в місті. Активізувалися крадіжки колгоспного зерна. Люди пухли від голоду, ті, котрі виживали, слабували на дистрофію. Традиційно совєти приховували істинні причини смерті, маскуючи їх діагнозами-вироками "гіпертонія", "пневмонія" чи "туберкульоз". Випадки канібалізму теж були, люди змушені були їсти домашніх улюбленців, аби вижити чи бодай врятувати дітей. Провина за численні жертви серед українського населення (а їх не менше 700 тис. осіб, поміж яких чверть - діти) цілком на росії, але тодішня влада України була бездіяльною, піклувалася про власний рятунок, тим часом до простих селян чи мешканців міст їм було байдуже.

Дивитися

Весна 1933-го ​Коли почало пригрівати, повиринали "підсніжники", і на городі нашому теж вийшла з-під снігу мертва людина. Жінка. Дивилась у небо. Мертва вода, ніби сльози, Витікала з холодних очей. ​ - І справді, - батько згадав, - було: серед ночі хтось у вікно тарабанив. Я не зважився відчинити, я боявся - то людоїди. Вона придивлялась до нас, до неба і до весни молодої, немов питалась: чому? Для чого? Завіщо?.. Леонід Череватенко, 2005