Museum interactive image

Віртуальний музей Бориспільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №6 (ліцей "ЛІДЕР")

Школа- не комора знань, а світоч розуму. Усі діти не можуть мати однакові здібності. І найважливіше завдання школи – виховання здібностей. В. Сухомлинський

Бориспільський ліцей "ЛІДЕР

Наказ № 23737 від 1937 року про створення школи №6 на місці школи №1, яка переходить з вересня 1937 року до новозбудованого приміщення.

Щегель Василь

"Учитель — перший і головний світоч в інтелектуальному житті школяра; він пробуджує в дитини жадобу знань, повагу до науки, культури, освіти." В. О. Сухомлинський

1980 року відкрило свої двері нове, триповерхове приміщення школи.

Книга й школа — що є глибше? П. Тичина

Директори

І той, хто є творцем досвіду, чия праця стає зразком для інших вчителів,- той і повинен бути директором школи. В.Сухомлинський

Суворий вчитель, розум невблаганний, немов дитину, серце научає. Оцінки ставить. Вписує догани. Найменших помилок не вибачає. Терпляче викликає на довіру, читає надто правильні моралі: - Ти вже доросле. Мусиш знати міру. Себе в руках тримати. І так далі... Ліна Костенко

Contextualize your topic with a subtitle

2000 рік

1958 рік

1958 рік

1958 рік

1962 рік. Семінар директорів

1959рік

Нехай той, хто не може досягти бажаного, бажає досяжного. Л. да Вінчі

1963-1983

1999-2001

1963 рік 1. Щегель Василь Євгенович - с.м. 1964 рік 1. Щегель Євген Васильович - з.м. 2. Бубон Софія Антонівна - з.м. 3. Колодько Анатолій Михайлович - з.м. 4. Гальченко Ніна Прокопівна - с.м. 5. Кочергін Володимир Іванович - с.м. 1965 рік 1. Максимович Олександр Іванович - з.м. 2. Олійник Тамара Федорівна - з.м. 3. Кузьменко Валентина Володимирівна -з.м. 1966 рік - ------- 1967 рік 1. Гомов Віктор Олексійович -с.м. 1968 рік 1. Буняк Валентина Андріївна - з.м. 2. Яцюта Лідія Миколаївна - з.м. 3. Улитко Лідія Михайлівна - с.м. 4. Давиденко Анатолій Васильович - с.м. 5. Сива Валентина Кирилівна - с.м. 1969 рік - -------- 1970 рік 1. Андрущенко Надія Степанівна - з.м. 2. Ткачук Валентина Миколаївна - з.м.

1984-1992

2002-2006

2013-2018

1993-1998

2007-2012

2019-2023

2024- 2025

• всього: 368. з-240, с- 108

Наказом № 1771 від 20 грудня 2024 року МОН скасувало нагородження випускників шкіл золотими та срібними медалями. Замість медалей, випускники, які досягли високих успіхів у навчанні, отримуватимуть свідоцтво про повну загальну середню освіту з відзнакою.

Школа славна не числом, а славою своїх учнів. М. Пирогов

Клімов Олег Іванович

Сафарян Світлана Іванівна

Лук’яненко Дмитро Григорович

Швець Дмитро Володимирович

Янчевський Руслан Володимирович

Лазебник Володимир Володимирович - майстер спорту міжнародного класу. Боксер.

Ілюхіна Олександра

Деякі діти так люблять школу, що хочуть залишатися в ній все життя. Ось із них і виходять вчителі. Х. Штейнхаус

Лише сильним дано право на безсмертя. О. Довженко

Хобта Сергій

Жало Михайло

Атаманчук Андрій

Аксьонов Олександр

Пося Владислав

Свинарик Олександр

Фіщин Віктор

Мазур ВІктор

Трепіков Олексій

Нестеренко Олександр

Кирєєнко Сергій

Шуляк Ігор

Історії ж бо пишуть на столі. Ми ж пишем кров’ю на своїй землі. Ліна Костенко

Радченко Олександр

Бишовець Олександр

Пономарьов Сергій

Краснопір Сергій

Семендяєв Олексій

Війна! Порожні вулиці, сирени, укриття, Вдягає ляльку поспіхом розгублене дитя. Вломились «визволителі» злодюгами у дім. Поборемо, здолаємо! Дамо вогню усім! Ніколи не пробачимо загарбницьку орду За долі покалічені, за сльози і біду. Війна. Летять над згарищем лелеки й журавлі, І вперто лізе паросток зелений з-під землі.

Олександр Іванівський

Дмитро Рубан

Олексій ДЗАГАНІЯ

Краснопір Андрій

Олександр Косинський

Юрій Кавуненко

Рожа Роман

У нас вже підриваються на мінах. В полях по обрій брухту і броні. У нас стрічають люди на колінах своїх убитих хлопців на війні. Росли, росли — і виросли хлоп’ята. Чиїсь кохані і чиїсь сини. Щоб Україна не була розп’ята, пішли боротись, — хто ж, як не вони?! Господь їм сил подвоїв і потроїв. Здолали все, подужали заброд. Так виникає нація героїв. Так постає з населення народ. Ліна Костенко 2022 рік

Щегель Володимир

Свинарик Олександр

Семендяєв Олексій

Кирєєнко Сергій

Фіщин Віктор

Жало Михайло

Ми воїни. Не ледарі. Не лежні І наше діло праведне й святе. Бо хто за що, а ми за незалежність. Отож нам так і важко через те. Ліна Костенко

Атаманчук Андрій

Пономарьов Сергій

Пося Владислав

Шуляк Ігор

Радченко Олександр

Нестеренко Олександр

Трепіков Олексій

Аксьонов Олександр

Мазур ВІктор

Краснопір Сергій

Хобта Сергій

... Україна є нездобутнім бастіоном героїв і борців. Є.Коновалець

Потапенко Олексій

Вовченко Олексій

Кирєєнко Сергій

Попович Денис

Поліщук В'чеслав

Мельник Руслан

Теплюк Владислав

Гончар Олександр

Твердохліб Михайло

Аль-Шхадат Геннадій

Козакевич Олександр

Яровий Володимир

«Жінки зазвичай приходять першими у важкі для країни часи» Даля Грибаускайте, президентка Литовської Республіки

Марина Добровольська

Людмила Кулицька

Тетяна Найман

Олена Цуканова

Ірина Литовка

Вікторія Любець

Випускниці - захисниці

Для того щоб виховати справжніх чоловіків, потрібно виховувати справжніх жінок. Ліна Костенко

Глущенко Олександра

Момонт Валерія

Деркач Софія

Щегель Анастасія

Вчителі, які пройшли шляхами другої світової війни

• Воробей Микола Васильович

• Гриценко Марія Ониківна
• Паціра Василь Федорович

Волохонський Анатолій Прокопович

Салівон Іван Купріянович

Кічинський Микола Михайлович

Прядко Олександр Єгорович

Дружба - це найміцніші узи, які пов'язують світ. В. Вільсон.

Авдіївська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №6

13.01.2019 рік

відео зустрічі

У нас же так, якщо говориш українською, то вже й націоналіст. Ліна Костенко

"Віддай людині крихітку себе, за це душа наповнюється світлом» Ліна Костенко

посилання на відео заходів

"ШКІЛЬНА" газета Бориспільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №6

Вовк Олександр Миколайович - 1984-1996 рр. Розпочав свою трудову діяльність 1965 року на Дніпропетровщині. Звідси був призваний до лав Радянської армії. З 1969 по 1974 рік навчався в Київському державному педагогічному інституті ім.М.Горького на історичному факультеті. З 1974 по 1984 рік був на партійній роботі. 1984-го року був призначений на посаду директора середньої школи №6 м. Борисполя. З 1996 по 1998 рік – директор середньої школи №3 цього міста. З 1998 по 2004 рік – заступник директора з навчально-виховної роботи вечірньої школи м. Бориспіль. 2004-2007 роки – начальник відділу освіти Бориспільської райдержадміністрації.

На Донеччині загинув наш відважний захисник, справжній патріот, випускник Бориспільської загальноосвітньої школи №6 (нині Бориспільський ліцей «Лідер») та ДПТНЗ «Бориспільський професійний ліцей», солдат, номер обслуги гранатометного відділення гранатометного взводу стрілецького батальйону 46-річний Володимир ЩЕГЕЛЬ. Володимир Анатолійович Щегель народився 26 травня 1978 року у м. Бориспіль. Після закінчення Бориспільської загальноосвітньої школи №6 (нині Бориспільський ліцей «Лідер») здобув професійно-технічну освіту у ДПТНЗ «Бориспільський професійний ліцей» (столяр-плиточник), пройшов строкову військову службу. Добрий, щирий, відповідальний, працьовитий, спокійний, турботливий – таким назавжди запам’ятають Володимира рідні, близькі, колеги, друзі. Люблячий син та брат, вірний чоловік, справжній друг та надійний колега. А ще – ТАТО з великої літери для своїх двох донечок, яких безмежно любив та проводив багато часу, організував спільні поїздки, екскурсії. Був готовий останню сорочку з себе зняти, аби все віддати родині, яка для нього була сенсом життя. Володимир дуже багато читав, мав ґрунтовні знання з історії і часто захоплював навколишніх цікавими фактами та подіями. За 25 років спільного життя у шлюбі жодного разу не підвищував голос на рідних, своїми руками побудував будинок, купили авто та у любові й злагоді виховували донечок. Дружина згадує, що Володимир дуже любив троянди і висаджував їх на клумбі. А ще одного разу посеред двору посадив велике дерево магнолії, аби дружина могла нею милуватися щоразу, як буде на кухні. Безмежно любив собак, особливо вівчарок. З дитинства був працьовитим, не цурався жодної роботи. Упродовж всього життя працював у різних сферах (зокрема, ТОВ «Нова лінія» та «Kuehne + Nagel»), де зарекомендував себе як сумлінний, надійний, відповідальний працівник. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення росії на територію вільної, незалежної України Володимиру спочатку відмовили та надали статус «обмежено придатний» у зв’язку з проблемами зі здоров’ям. Та коли прийшов час стати на захист України – у травні 2024 року приєднався до лав ЗСУ. Після проходження бойового злагодження разом з побратимами вирушив на Донеччину виганяти російських окупантів, де відбувся його перший бій, який став і останнім… 23 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині життя нашого захисника обірвалося… Спочатку такий страшний статус «зниклий безвісти», а сьогодні наш Герой повернувся до рідного міста… На щиті…

Олександр народився та виріс у Борисполі, та весь свій вільний час у дитинстві проводив у селі Гельмязів на Черкащині, куди часто приїжджав до бабусі та дідуся. Випускник Бориспільської загальноосвітньої школи № 6 (нині Бориспільський ліцей «Лідер»). Після школи вступив до Київського інституту митної справи, по закінченню якого працював у Службі безпеки ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль». «Це щирий, добрий, спокійний, доброзичливий, життєлюб та світла людина, яка без вагань завжди приходила на допомогу», – згадують друзі. На початку війни Олександр добровільно записався до лав територіальної оборони, а вже восени – став на захист цілісності, свободи та незалежності Батьківщини. 02 лютого 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу н.п. Залізнянське Донецької області життя молодшого сержанта Олександра Свинарика обірвалося. Аби бути ближчими до батьків, незадовго до війни Олександр разом з дружиною та дітьми переїхав до села дитинства. Тож саме на Черкащині поховано Героя

В кінці 50-х рр. Були виділені кошти на будівництво нової двоповерхової школи з фізичними і хімічними лабораторіями, з великим спортзалом, з новими зручними майстернями, великими світлими кабінетами. Школа будувалась на очах в учнів. І ось 1960 року учні одержали нове приміщення школи, яка стала називатись «Бориспільська середня загальноосвітня трудова політехнічна школа з виробничим навчанням». Тепер, закінчуючи школу, учні мали змогу отримати якусь спеціальність /автослюсар-для хлопців, і швея - для дівчат. Отримані професії давали можливість учням влаштуватися на роботу, або застосувати ці вміння на користь своєї родини.

АНДРІЙ КРАСНОПІР У них був надзвичайний емоційний зв’язок і тепер вони знову разом – у Небесному легіоні… Навіки 29… Ще не висохли сльози болю та непоправної втрати нашого Героя Сергія Краснопіра, якого наша громада провела в останню путь у березні цього року, як страшна звістка знову постукала у двері родини – у страшній дорожньо-транспортній пригоді обірвалося життя нашого Героя, відважного захисника, справжнього патріота, випускника Бориспільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №6 (нині Бориспільський ліцей «Лідер»), ветерана війни-учасника бойових дій, сержанта, оператора БПЛА спецпідрозділу Головного управління розвідки Міністерства оборони України «Артан» 29-річного Андрія КРАСНОПІРА з Борисполя Андрій Сергійович Краснопір народився 26 квітня 1995 року у багатодітній родині. Щирий, добрий, емоційний, відповідальний, надійна підтримка і опора для найрідніших, вірний друг та мудрий порадник – таким наш Герой назавжди залишиться у пам’яті для тих, хто його знав особисто. Мужній, відважний з одного боку і чуттєвий та творчий з іншого – у певний період свого життя писав авторські пісні. Андрій мав надзвичайний емоційний зв’язок зі старшим братом Сергієм, з яким пліч-о-пліч жили, працювали, ділилися найпотаємнішим та розмірковували про плани на майбутнє. Ніби жили одне життя на двох… Коли розпочалося повномасштабне вторгнення росії на територію вільної, мирної України рішення стати на захист України першим прийняв саме Сергій, а Андрій без вагань його підтримав. Відтак 24 лютого 2022 року брати приєдналися до місцевої територіальної оборони. Коли ж небезпека від Київщини відступила, влітку 2022 року стали невід’ємною частиною спецпідрозділу Головного управління розвідки Міністерства оборони України «Артан». Не маючи за плечима досвіду участі у бойових діях, вони зростали професійно і у складі спецпідрозділу брали участь у важливих для оборони України та її цілісності військових операціях. Острів Зміїний, Запорізький, Харківський, Сумський, Донецький напрямки… І це ще далеко не вся географія героїчних боїв за Україну, у яких відважно брав участь Андрій Краснопір з побратимами… Як згадує сестра, смерть старшого брата Сергія стала сильним ударом для Андрія. Він так і казав рідним: «Без Сергія я довго не проживу… Я без нього не вмію жити.»… Без сумніву, він бачив пекло на рідній землі. Тисячі разів рятувався від ворожої зброї, яка неначе хижий птах полює на здобич… Та життя нашого захисника обірвалося тут, у рідному місті. 27 жовтня 2024 року у м. Бориспіль трапилась смертельна ДТП, у якій і загинув Андрій Краснопір… Тепер навіки 29… У червні 2024 року Андрій Краснопір був нагороджений медаллю «За вірність українському народу І ступеня» та медаллю «За сприяння в обороні Бориспільщини». У скорботі схиляємо голови, поділяючи біль непоправної втрати разом із рідними та вшановуючи світлу пам’ять гідного сина України... Нехай душа загиблого знайде вічний спокій, а Господь прийме, де праведні спочивають! Наші щирі співчуття родині, рідним, близьким у цю важку хвилину!

До революції 1917 р. територія, на якій розташована ЗОШ І-ІП ст. № 6, належала заможнім селянам Кулькову, Яцюті та Гайовенку. В будинках, які їм належали розмістились правління колгоспу та дитячий садок, а з 1937 року – школа.

Виконуючи бойове завдання із захисту територіальної цілісності Батьківщини, на Луганщині загинув мужній воїн-захисник, справжній патріот, солдат, стрілець 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 3 стрілецької роти Михайло ТВЕРДОХЛІБ з Борисполя. У квітні Михайло добровільно пішов до військкомату та приєднався до лав Збройних Сил України. Наприкінці травня був поранений. Та навіть і це не зупинило – після лікування у військових госпіталях та курсу реабілітації 13 листопада солдат Михайло Твердохліб повернувся на передову до своїх побратимів допомагати виганяти окупантів з рідної землі. 27 листопада 2022 року, отримавши смертельні поранення несумісні з життям, Михайло Твердохліб відійшов у небуття…

Заступник командира 3-ої протитанкової артилерійської батареї з морально-психологічного забезпечення, лейтенант Олександр Козакевич героїчно загинув 6 квітня 2022 року на Харківщині. Похований на сільському кладовищі с. Перегуди (Сеньківський старостинський округ).. 6 вересня 2022 року Указом Президента України № 627/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Олефіренко Анатолій Петрович - 1996- 2010 рр. З 1967 по 1972 рік навчався у Львівському Державному університеті ім.. І.Франка. Отримав кваліфікацію „Вчитель біології та хімії”. В загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів працює вчителем біології з 1974 року. А в 1996 році призначений на посаду директора цієї школи. За період роботи запроваджено допрофільне навчання учнів середніх класів: філологічний, економічний та художньо-естетичний напрямки. Старші класи закладу переведено на профільне навчання. Школа розпочала співробітництво з такими вищими закладами: Київським університетом ринкових відносин і підприємництва; Міжрегіональною Академією управління персоналом; Національним авіаційним університетом. Результатом сумлінної співпраці МАУП та Бориспільської ЗОШ І-ІІІ ст. №6 став кабінет, обладнаний комп”ютерною та мультимедійною технікою з меблями. 2007-2008 навчального року реконструйовано актову залу та обидва спортивні зали приміщення. Школа на чолі з Олефіренком Анатолієм Петровичем, підтримуючи традиції попередніх керівників, посідає перші місця по рейтингу загальноосвітніх закладів.

2019 рік 1. Бабак Олександра Сергіївна с.м. 2. Боков Олександр Дмитрович з.м. 3. Ідрічан Ксенія Олександрівна с.м. 4. Мельников Даніїл Олександрович з.м. 5. Пекалюк Каріна Геннадіївна з.м. 6. Подкур Антон Олександрович з.м. 2020 рік 1. Гаврилко Дар’я Віталіївна з.м. 2. Кириленко Ольга Олександрівна з.м. 3. Неруш Тетяна Віталіївна з.м. 4. Нишпор Ольга Ігорівна з.м. 5. Чубенко Марія Олегівна з.м. 6. Пісоцький Ігор Володимирович с.м. 2021 рік 1. Гадуп’як Анастасія Андріївна з.м. 2. Коцюр Каріна Олександрівна з.м. 3. Кривошей Світлана Володимирівна з.м. 4. Курінний Олександр Сергійович с.м. 5. Момонт Валерія Андріївна з.м. 6. Семко Аліна Сергіївна зм. 7. Сторожук Максим Сергійович з.м. 8. Яцина Юлія Сергіївна з.м. 2022 рік 1. Бардаченко Вікторія Олексіївна з.м. 2. Власенко Вікторія Сергіївна с.м. 3. Дубрава Анастасія Вадимівна з.м. 4. Кохно Дарина Юріївна з.м. 5. Лосєва Валерія Дмитрівна з.м. 6. Пархомчук Анастасія Сергіївна з.м. 7. Пономарьова Ксенія Володимирівна з.м. 8. Рубан Діана Дмитрівна с.м. 9. Фоменко Варвара Станіславівна з.м. 10. Ціхоцька Вікторія Олександрівна з.м. 2023 рік 1. Бєлих Олександра Романівна з.м. 2. Більська Ангеліна Дмитрівна с.м. 3. Деркач Софія Володимирівна з.м. 4. Жук Владислав Анатолійович з.м. 5. Іллюшин Олексій Григорович з.м. 6. Логвинова Богдана Олександрівна з.м. 7. Нудьга Олександр Євгенійович з.м. 8. Онишко Євгенія Валентинівна з.м. 9. Ткачук Анна Ігорівна з.м. 10. Ярова Катерина Володимирівна з.м.

Клімов Олег Іванович (29.07.1953, м. Ужгород Закарпатської обл.) — організатор фармацевтичної справи (кваліфікація провізора-організатора вищої категорії, вища категорія за спеціальністю «Організація й управління фармацією» (1982)), громадський діяч, ліквідатор аварії на ЧАЕС ІІ категорії, голова правління ГО «Всеукраїнська фармацевтична палата» (з 2014), член Ради Міжнародної фармацевтичної федерації (FIP) (з 2015).

Закінчив: ХФІ (1975); Харківський інститут післядипломної освіти (2002); ХМАПО з присвоєнням звання лікаря за спеціальністю «Бактеріологія» (2002)

Салівон Іван Купріянович - 1957 -1964 рр. 1939 року закінчив Переяславський педагогічний технікум зі спеціальності „Вчитель початкових класів”, а з 1949 по 1956 року навчався в Київському педагогічному інституті ім. М.Горького і здобув спеціальність „Вчитель історії”. У грудні 1939 року був призваний до лав Радянської Армії. Війна застала Івана Купріяновича на Західному фронті біля Перемишля. У квітні 1943 року був переведений до 3-го Прибалтійського фронту оперуповноваженим контррозвідки „СМЕРШ” 423 батальйону зв”язку. В Прибалтиці служив до кінця 1946 року. Нагороджений орденом Червоної Зірки і чотирма медалями. 1947-го року повернувся на рідну Бориспільську землю і присвятив педагогічній діяльності. Був директором школи в с. Гнідині, в с. Бортничі, а з 1957 року призначений директором середньої школи №6 м. Борисполя. Цю посаду обіймав до квітня 1964 року. Більше двох років очолював вечірню школу, а з 1966 по 1982 рік викладав історію учням середньої школи №3.

Лук'я́ненко Дмитро́ Григо́рович (род. 8 серпня 1955, Сухінічі, Росія) — видатний український, і відомий для окремих країн СНД, вчений-економіст, доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України лауреат Премії НАН України ім. В. М. Птухи, голова підкомісії «Міжнародна економіка» Науково-методичної комісії Міністерства освіти і науки України з економіки та підприємництва. На громадських засадах очолює домовий комітет. Ректор Державного вищого навчального закладу «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана».

ДЗАГАНІЯ Олексій Ще одне ім’я, вписане невинною кров’ю віри, мужності та любові до України, поповнило алею пам’яті Небесного батальйону… З невимовним болем і сумом повідомляємо, що обірвалося життя нашого Героя, відважного захисника, справжнього патріота, випускника Бориспільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №6 (нині Бориспільський ліцей «Лідер»), учасника бойових дій в зоні АТО/ООС, старшого сержанта, стрільця навідника-оператора 39-річного Олексія ДЗАГАНІЯ з Борисполя. Олексій Олександрович Дзаганія народився 2 листопада 1984 року в м. Бориспіль у багатодітній родині. Добрий, щирий, емоційний, надійний, працьовитий, часом непосидючий і запальний, щедрий – останнє віддасть, але ніколи не відмовить. І хоча мав багато друзів, але більшість вільного часу полюбляв проводити за улюбленою справою – автомобілі. Власноруч ремонтував старі автівки і отримував неабияке задоволення, коли вдавалося задумане. До повномасштабного вторгнення працював вантажником у багажному відділенні Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» За станом здоров’я Олексій не проходив строкову службу, але коли розпочалися бойові дії на сході України не міг залишатися осторонь. Спершу йому відмовляли, та зрештою у 2020 році підписав контракт та вирушив звільняти Луганщину від російських окупантів. У 2021 році був відправлений у запас. Та коли розпочалося повномасштабне вторгнення росії на територію вільної, мирної України Олексій без вагань прийняв рішення стати на захист України і вже 28 лютого 2022 року приєднався до лав Збройних Сил України. Разом з побратимами спочатку були на захисті рідної Київщини, а згодом – пекельні землі Донеччини… У квітні 2024 року Олексій отримав важке поранення, підірвавшись на ворожій розтяжці під час виконання бойового завдання. Довготривале лікування у госпіталі, складна операція та реабілітація… 27 жовтня 2024 року життя нашого Героя раптово обірвалося… не витримало серце… У скорботі схиляємо голови, поділяючи біль непоправної втрати разом із рідними та вшановуючи світлу пам’ять гідного сина України... Нехай душа загиблого знайде вічний спокій, а Господь прийме, де праведні спочивають! Наші щирі співчуття родині, рідним, близьким у цю важку хвилину!

Бориспіль – рідне місто Олега Глухова. Тут він народився, тут минули його дитячі та юнацькі роки. Випускник Бориспільської ЗОШ № 6 (нині ліцей «Лідер»), а згодом і Аграрної академії, він мав великі плани на майбутнє: розбудову молодої сім’ї, розбудову нової України. Спокійний, добродушний, справжній сім'янин, з прекрасним почуттям гумору і надійний друг. У мирний час полюбляв займатися спортом (брус, турнік), часто ходив на риболовлю. На жаль, його плани перекреслила жорстока війна. Олег разом із батьком Володимиром Глуховим в перші дні вторгнення росії на територію України приєдналися до лав ЗСУ. Вони хотіли оберігати рідну землю разом. Так разом і знищували ворогів із побратимами 45-ої окремої артилерійської бригади. Їхній підрозділ командири нарекли винищувачами танків. Загинув Олег 1 грудня 2022 року біля села Ковалівка Сватівського району Луганської області. Поховано Героя в м. Бориспіль на кладовищі по вулиці Бежівка. У Героя залишились батьки, сестра, дружина та 2-річний син.

Неможливо підібрати слова, аби виразити той біль, який точить серце кожного з нас, адже на щиті повернувся наш відважний захисник, справжній патріот, молодший сержант, водій-електрик відділення артилерійського взводу артилерійської батареї управління 55-річний Володимир ЯРОВИЙ. Володимир Петрович Яровий народився 3 травня 1970 року у с. Ташань Переяслав-Хмельницького району (нині Бориспільського району) Київської області. Разом з двома старшими сестрами зростав у любові та злагоді у багатодітній родині, де був наймолодшим. Після закінчення Ташанської загальноосвітньої школи здобув вищу освіту у Харківському аграрному інституті, проходив строкову військову службу. Добрий, чуйний, надійний, вірний, комунікабельний, відповідальний, з позитивним поглядом на життя - таким назавжди Володимир залишиться у пам'яті тих, хто знав його особисто. Ніколи і ні в чому не відмовляв, міг останнє віддати, але обов'язково допоможе. По життю не любив брехні та прагнув справедливості. А ще мав чудове почуття гумору, міг легко знайти спільну мову навіть з незнайомими людьми. А ще мав справді "золоті руки". Власноруч побудував будинок для власної сім'ї, адже мав хист до будівельної справи, з якою і пов'язав останні роки мирного життя. Завжди прагнув для своєї родини лише найкращого, був їхньою надійною підтримкою і опорою, робив все можливе, аби уберегти своїх найрідніших від негараздів, вирішував всі проблеми і заспокоював: "Все вирішимо. Все буде добре!". Коли розпочалося повномасштабне вторгнення росії на територію України, у перший ж день добровільно та без вагань пішов до військкомату. Спочатку був у лавах ТРО нашого міста, а згодом після проходження навчання та бойового залагодження разом з побратимами вирушив на передову: пекельна Донеччина, а згодом - Харківський напрямок. Оскільки "Петрович" (саме такий позивний отримав наш Герой) був одним з найстарших, користувався неабияким авторитетом серед побратимів. Але не лише через вік! Володимир, ніби батько, піклувався про кожного ж них, ділився досвідом, давав корисні поради, намагався щось смачне приготувати. Завжди хвилювався за кожного з них. Навіть будучи у відпустці часто запитував: "Як там мої хлопці?". І останній бій дав гідно: прагнучи повідомити своїм про ворожу групу, яка зайшла надто близько, взяв перший удар на себе та вступив у стрілецький бій. Отримавши смертельне поранення, зміг знайти сили і на останньому подиху прокричав своїм про ворога... Володимир часто дзвонив додому. І того страшного ранку теж зателефонував дружині, але так й не наважився сказати, що з досвіта тривають виснажливі бої... Бо не хотів, щоб вони хвилювалися... ? 17 серпня 2025 року на Харківщині життя нашого Героя обірвалося...

2013рік 1.Даниленко Дарина Дмитрівна з.м. 2.Конопельська Оксана Петрівна з.м. 3.Лой Анна Володимирівна з.м. 4.Сидоренко Максим Сергійович з.м. 5.Тригуб Олена Олександрівна з.м. 6.Ціхоцька Анжеліка Олександрівна з.м. 7.Яріз Леся Олександрівна з.м. 8.Кравченко Марина Андріївна з.м. 9.Кулінська Юлія Юріївна з.м. 10.Манюк Олексій Олександрович з.м. 11.Мещерякова Олександра Олександр.з.м. 2014 рік 1. Головчук Катерина Олександр.з.м. 2. Кірпа Роман Анатолійович з.м. 3. Єльяшов Семен Ігорович з.м. 4. Риндич Яна Анатоліївна з.м. 5. Синьоок Олександр Олегович з.м. 6. Грох Василь Володимир з.м. 2015 рік 1. Біба Катерина Сергіївна з.м. 2. Кориневська Тетяна Борисівна з.м. 3. Медуха Анна Сергіївна з.м. 4. Мовчан Ольга Андріївна з.м. 5. Сусла Вікторія Михайлівна з.м. 6. Хомик Антон Петрович с.м. 7. Бригунець Олександра В’ячеславівна с.м. 2016 рік 1. Ковальова Альона Олександрівна з.м. 2. Перегуда Катерина Олександрівна с.м. 3. Полівода Ірина Володимирівна з.м. 4. Шелудько Катерина Юріївна з.м. 5. Дьяченко Владислав Віталійович с.м. 6. Іржавський Валентин В’ячеславович с.м. 2017 рік 1. Марченко Наталія Олегівна з.м. 2. Муравська Анна Андріївна з.м. 3. Манюк Олена Олександрівна з.м. 4. Боровик Анастасія Романівна с.м. 5. Глущенко Олександра Юріївна с.м. 6. Пономарьова Дарина Русланівна с.м. 7. Скоробрехов Владислав Ігорович с.м. 2018 рік 1. Головаш Анастасія Василівна з.м.

Мазура Віра Іванівна - з 2010 - 1992 року прийшла працювати в Бориспільську середню школу №6 вчителем української мови та літератури. З 1982 по 1984 рік навчалася в Переяслав-Хмельницькому педагогічному училищі на відділенні початкових класів. Після закінчення працювала вчителем початкових класів у с.Дениси Переяслав-Хмельницького району. З 1985 року навчалась в Київському державному інституті іноземних мов на факультеті німецької мови до 1989 року. 1989 року перевелась на філологічний факультет за спеціальністю українська мова і література. Займала посаду заступника директора з навчально-виховної роботи. 1 липня 2010 року призначена на посаду директора школи.

11 січня 1950 р., згідно наказу обласного управління освіти, шкільні приміщення по вулиці Вокзальній дістали назву: «Семирічна школа № 6». Першим директором новоорганізованої школи став Прядко Олександр Єгорович. Завучем- Попівська Галина Никифорівна.

Щегель Анастасія, військова, старший солдат на вузлі зв’язку у військовій частині міста. По закінченні школи Настя навчалася в Педагогічному університеті імені Григорія Сковороди на факультеті психології. Але бажання стати військовою перемогло. - Як і на хлопцях, так і на дівчатах, однаково лежить відповідальність за свою державу, за її захист, за суверенітет та територіальну цілісність, – пояснює Настя. – Кожна людина має право обирати шлях в житті, професію. На мою думку, дівчата можуть виконувати завдання на рівні з хлопцями у захисті своєї Батьківщини. Коли людина бере у руки зброю, вміє правильно з нею поводитися, то вона стає вже не просто людиною, а воїном, захисником своєї країни. А дівчині бути військовою, на мій погляд, – престижно та відповідально.

Додому на щиті повернувся наш Герой, відважний захисник, справжній патріот, випускник Бориспільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №6 (нині Бориспільський ліцей «Лідер»), солдат, стрілець-зенітник зенітного ракетного відділення зенітного ракетного взводу стрілецького батальйону 43-річний Юрій КАВУНЕНКО. Юрій Анатолійович Кавуненко народився 08 квітня 1981 року у м. Бориспіль у багатодітній родині, де був наймолодшим. Після закінчення Бориспільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №6 (нині Бориспільський ліцей «Лідер») відразу розпочав трудову діяльність. Зростав дуже доброю, товариською дитиною, любив допомагати старшим і одноліткам. У школі, де навчався наш Герой, згадують, що Юрій користувався авторитетом серед однокласників, відзначався дружнім ставленням, людяністю, щедрістю й щирістю до дітей у школі й за межами закладу освіти. У навчанні ж був дисциплінованим, відповідальним і сумлінним учнем. «Він мав золоті руки. Інколи ініціював і ніколи не відмовляв на прохання полагодити шкільні меблі, спортивний інвентар чи відремонтувати взуття друзів, зіпсоване під час запальної гри на стадіоні чи в дворі», – розповідають освітяни. Був справжнім помічником і для родини. Під час канікул допомагав мамі прибирати на території залізничної станції. Тож не дивно, що після завершення навчання сам став працівником залізниці. Впродовж тривалого часу жив і працював у столиці. У вересні 2024 року був призваний на військову службу Дарницьким РТЦК та СП. Після проходження навчання разом з побратимами вирушив на передову – допомагати стримувати ворога на Донецькому напрямку. 31 січня 2025 року від отриманих важких мінно-вибухових поранень під час виконання бойового завдання на Донеччині життя нашого Героя обірвалося...

мама Ланіна Едуарда, Найман Тетяна Володимирівна, полковник, служить заступником командира військової частини Державної прикордонної служби України. Пані Тетяна закінчила Національну академію державної прикордонної служби України в м. Хмельницький, з дитинства мріяла про військову професію. До повномасштабної війни в її обов’язки входило організувати підготовку персоналу для здійснення пропуску громадян через кордон, огляд вантажів авіаційних і залізничних шляхівУкраїни. Після 24 лютого очолила зведений загін у секторі оборони Києва.

Олексій Вовченко У час війни — водій обслуги 40-ї бригади тактичної авіації, у складі зведеного загону «Дика качка». 13 квітня 2015 року під час одного з обстрілів терористами українських позицій (опорний пункт «Зеніт») поблизу Авдіївки уламок снаряду 120-мм міни влучив у ящики з набоями в бліндажі. Упізнаний за експертизою ДНК. В серпні 2015-го похований у Дибинцях. Без Олексія лишилися мама, дружина, сини 2000 р.н. та 2012 р.н.

Руслан Володимирович Янчевський -доцент, Національний університет біоресурсів і природокористування України. ПРОФЕСІЙНА ТА НАУКОВА КВАЛІФІКАЦІЯ 1. Освіта: Повна вища. У червні 2000 р. закінчив Національний аграрний університет України і здобув повну вищу освіту за спеціальністю «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльністі» (червоний диплом); 2. Науковий ступінь (ступені): к. екон. н. (08.00.03 – економіка та управління національним господарством), 2007. Тема кандидатської дисертації: «Регулювання демпінгового імпорту агропродовольчої продукції в умовах вступу України до СОТ». 3. Вчене звання: доцент: в 2013 р. отримав вчене звання доцента кафедри державного управління.

Литовка Ірина Миколаївна - мама Литовки Кароліни. Пані Ірина на військовій службі з 2004 року. «Мрія дитинства - стати військовою, бо військовими бути круто (захисники, форма і т.д.). Брала участь в АТО, ООС та в обороні міста Києва після 24 лютого 2022. Посади займала різні: перша –радіотелеграфіст. На даний час старший помічник начальника навчальної частини одного з інститутів в Національному університеті оборони України», так про себе розповіла Ірина Миколаївна. В родині і тато офіцер, і старша донька курсантка – династія військових.

У бою за Україну на Донеччині загинув наш земляк 21-річний Роман РОЖА — солдат, кулеметник стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти. Роман народився 14 січня 2003 року у Борисполі. Закінчив місцеву школу та Київське вище професійне училище деревообробки, здобувши фах кухаря-кондитера. Активно займався спортом, професійно грав у футбол за ФК «Борисфен», мав багато друзів, був добрим, щирим, справедливим і завжди готовим допомогти. Рідні згадують, що Роман цікавився військовою справою, але ніхто і подумати не міг, що у свої 21 рік візьме до рук зброю. У лютому 2024 році наш Герой добровільно пішов до військкомату та приєднався до лав Збройних сил України. Ні секунди не вагався у правильності рішення, бо не бачив для себе іншого шляху, як зі зброєю в руках йти й боронити державу і кожного з нас. Роман ретельно проходив бойовий вишкіл у Великобританії, а потім на передовій разом з побратимами із честю виконував всі військові завдання, які йому ставили командири. Не ховався за спинами інших, не нарікав на труднощі. Робив усе, щоб наблизити нашу Перемогу. «Яким він був у Київському вищому професійному училищі деревообробки? Звичайним хлопцем, відповідальним, працелюбним, старанним. Всього неповних три роки він був моїм учнем, але я пам’ятаю його ввічливим і комунікабельним, з загостреним почуттям справедливості, не по роках дуже серйозним», — розповідає про свого колишнього учня класний керівник, майстер виробничого навчання. Добрий, турботливий, чуйний, комунікабельний, мав м’який характер та велике добре серце, ніколи і нікому не відмовляв у допомозі. Мав багато друзів, які з теплом діляться спогадами про нашого Героя: «Привітний, доброзичливий хлопчина, завжди на позитиві, допомагав як тільки була якась потреба або можливість. Стажувалися разом на одній роботі. Він ніколи нічого не боявся, завжди рішучий, людина-вертоліт» «За час, скільки я його знаю, Рома відповідальний, прямолінійний, відвертий, мав лідерські якості, гуманний, людяний у своїх діях, дуже любив тварин. Йому можна було довіряти» Роман загинув 4 травня 2024 року, потрапивши під ворожий мінометний обстріл на Донеччині. І сьогодні він повернувся до рідного дому на щиті.

Сергій Пономарьов, 42-річний випускник Бориспільської загальноосвітньої школи №6 (нині Бориспільський ліцей «Лідер») солдат, командир десантно-штурмового відділення десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти десантно-штурмового батальйону. Добрий, веселий, пунктуальний, доброзичливий, ерудований, надзвичайно скрупульозний Сергій мав дуже багато друзів і ніколи не відмовляв у допомозі всім, хто її потребував. У мирному житті мав золоті руки, захоплювався будівельною справою. Почав будувати власний будинок, куди мріяв переїхати разом з родиною. Та не судилося … всі мрії та плани на майбутнє нещадно обірвала війна… З перших днів повномасштабного вторгнення росії на територію незалежної, вільної України Сергій разом з братом прийшли до волонтерського центру «Перемога» і пліч-о-пліч з іншими небайдужими містянами розвозили гуманітарну допомогу, брали участь в облаштуванні блокпостів та іншій підготовці міста до захисту від російського окупанта, який був вже поряд. А коли загроза від рідного міста відступила – не міг довго залишатися осторонь і вже у січні 2023 року вступив до лав Збройних Сил України. Та до останнього подиху мужньо, сміливо, рішуче виконував військовий обов’язок із захисту суверенітету і територіальної цілісності України. Разом з побратимами пройшли кваліфіковане військове навчання у Великій Британії і Німеччині, а після повернення України опанував нові знання у школі сержантів. Адже як у мирному житті постійно прагнув до самовдосконалення. Надзвичайно хвилювався за своїх побратимів та важко сприймав загибель кожного з них… 24 вересня 2023 року життя відважного захисника обірвалося…

Волохонський Анатолій Прокопович -1964-1966 рр. У грудні 1943 року Анатолія Прокоповича призвали до лав Радянської армії. Він брав участь у звільненні міста Борисполя від німецько-фашистських загарбників, а потім і на Далекому Сході в розгромі Японської армії. 1951-го року закінчив службу в лавах Радянської армії та вступив до Київського педагогічного інституту ім. М.Горького. Після навчання в інституті був направлений працювати в Коростишевський технікум керівником навчальної практики. Але 1957-го року повернувся до Борисполя. Спочатку працював директором Старинської школи, а з квітня 1964 по 1966 рік очолював Бориспільську школу №6. За станом здоров”я залишив цю посаду і продовжив працювати в цій же школі вчителем історії до 1986 року.

Сафарян Світлана Іванівна Доцент кафедри методики мов і літератури, кандидат педагогічних наук. Закінчила Черкаський державний педагогічний інститут та Київський міжрегіональний інститут удосконалення вчителів імені Б.Д.Грінченка. Захистила дисертацію з теорії методики навчання зарубіжної літератури.

Краснопір Сергій Сергійович 1994 року народження. "11 березня 2024 року у бою за Україну загинув боєць спецпідрозділу Головного управління розвідки Міністерства оборони України "Артан" 29-річний Сергій Краснопір із Борисполя", – йдеться в повідомленні. За два роки війни захисник України у складі спецпідрозділу разом з побратимами брав участь у важливих для оборони України та її цілісності воєнних операціях. "Служба у спецпідрозділі ГУР МОУ "Артан" – це його гордість та одне з найбільших досягнень, яким він дуже пишався. Операції, в яких він брав участь, будуть описані в підручниках та методичках з військової справи! Обов'язково прийде той час, коли ми з гордістю зможемо розповісти наступним поколінням про подвиги наших Героїв", – розповіла його сестра. На жаль, 11 березня 2024 року під час виконання спецзавдання життя Героя обірвалося. Поховають воїна у Борисполі.

Пішов з життя наш відважний захисник, випускник Бориспільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №6 (нині Бориспільський ліцей «Лідер») і ДПТНЗ «Бориспільський професійний ліцей» 41-річний Олександр КОСИНСЬКИЙ. Олександр Сергійович Косинський народився 8 серпня 1983 року у м. Бориспіль. Після закінчення Бориспільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №6 (нині Бориспільський ліцей «Лідер») вступив до ДПТНЗ «Бориспільський професійний ліцей», де опанував професію зварювальника. І опанував майстерно: тож не лише вдома все доводив до ладу, а й на роботі його вмілі руки високо цінувалися. Впродовж своєї трудової діяльності працював у житлово-експлуатаційній конторі Борисполя та КП ТМ «Бориспільтепломережа». У перший ж день повномасштабного вторгнення росії на територію вільної України, 24 лютого 2022 року, Олександр добровільно пішов до військкомату та приєднався до лав ЗСУ. Разом з побратимами мужньо виганяв окупанів на Донецькому напрямку. Під час виконання одного з бойових завдань був поранений. Та навіть і це не зупинило, бо після проходження лікування, відразу повернувся на передову. Наш захисник безмежно любив тварин... То і на передовій, на пекельній землі Донеччини, завжди знаходив час для чотирилапих друзів. У його великому доброму серці вистачало місця для всіх... Відповідальний, добрий, працьовитий, принциповий Олександр був гідним прикладом для своїх синів, які попри свій юний вік теж добровільно стали на захист України... Як і батько, за покликом серця взяли зброю до рук, аби вигнати окупантів з рідної землі... 12 березня 2025 року серце нашого захисника зупинилось...

Віктор Мазур народився в Борисполі Київської області. Тут минали його дитинство, юність, роки змужніння. Був випускником Бориспільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 6 (нині Бориспільський ліцей «Лідер»). Закінчив Національний авіаційний університет. Працював авіаційним техніком у ТOВ «МАУтехнік». Захоплювався риболовлею, полюванням, безмежно любив тварин. А ще був справжнім господарем. Здавалося б, не було того, чого Віктор не міг би змайструвати своїми руками: працював з деревом, був вправним зварювальником. Таким було мирне життя нашого Героя, яке так нещадно обірвала жорстока війна. З перших днів повномасштабного вторгнення записався до територіальної оборони міста, а вже в липні приєднався до лав ЗСУ. Загинув під час виконання бойового завдання 18 березня 2023 року поблизу н. п. Іванівське Бахмутського району Донецької області. Поховано Героя на Алеї почесних поховань Рогозівського кладовища. Вдома його чекали: мама, дружина та донечка Єлизавета.

В ніч з 23 на 24 серпня 2021 року в Донецькій області внаслідок смертельного кульового поранення, завданого російським снайпером, загинув молодший сержант, військовослужбовець 131-го окремого розвідувального батальйону Олександр Васильович Аксьонов. Куля поцілила його на позиціях під Мар’їнкою в область шиї, під час встановлення камер відеоспостереження на ВОП. Медики надали невідкладну медичну допомогу пораненому. Його терміново відправили до лікарні. На превеликий жаль, врятувати життя захисника України не вдалося. Пішов служити у 2018 році. На Донбасі був прикомандирований до 28-ої окремої механізованої бригади. Похований на Рогозівському кладовищі міста Борисполя. Залишилась мати. Як згадує командир: «Він був воїном від бога, надійним товаришем. Ніколи не підводив, ані в бою, ані у відпустці. Це непоправна втрата для нашого взводу».

Діти і вчителі двох українських шкіл зі сходу і центру України, які спілкувалися через волонтерів із 2015-го року, зустрілися вперше. 13 січня Бориспільська міська школа № 6 гостинно приймала дружню делегацію із шостої Авдіївської школи. 28 дітей і 8 дорослих із Донеччини два дні провели на екскурсіях у Києві, потім завітали до школи №6 у Борисполі, яка чотири роки передавала в Авдіївку найнеобхідніше. Зустріч відбулася завдяки місцевим волонтерам: Андрію Горленку та Віктору Копану, які багато років їздять на схід. Долучилися й багато інших благодійників серед яких Ігор Шалімов, Анатолій Федорчук, Віктор та Ігор Калина, Юрій Чайка, Анатолій Пасічний, Юрій Наконечний, Володимир Безхлібний, Анатолій Степанюк, В’ячеслав Бабич. Організовану поїздку, яку підтримала і профінансувала авіакомпанія Міжнародні Авіалінії України, затьмарила звістка про збиття українського літака в Ірані. Тому екскурсію аеропортом скоротили, гості вшанували пам'ять загиблих. У підсумку подія стала важливою для двох шкіл двох міст з різних регіонів України. Вона довела, що ми єдині у прагненні миру і безпеки для країни та наших родин, у прагненні щасливого майбутнього для своїх дітей. Насамкінець гості й господарі свята защедрували на щастя, на здоров’я, на мир і довгі літа.

1993 рік 1. Дідух Олена Анатоліївна - з.м. 2. Самойлик Наталія Василівна - с.м. 3. Боровко Святослав Миколайович - з.м. 4. Винник Світлана Павлівна - з.м. 5. Піць Тетяна Володимирівна - з.м. 6. Пилипчук Альона Олександрівна - з.м. 7. Цибуля Володимир Васильович - с.м. 8. Власенко Роман Васильович - с.м. 9. Цуканов Сергій Вікторович - с.м. 10. Юр Юлія Петрівна - з.м. 1994 рік 1. Борисенко Олена Анатоліївна - з.м. 2. Зарецька Оксана Миколаївна - з.м. 3. Макаренко Ілона Іванівна - з.м 4. Чорнойван Олена Миколаївна - з.м. 5. Дем’яненко Володимир Анатолійович-з.м. 6. Ковалів Інна Василівна - з.м. 1995 рік 1.Мірошниченко Євген Володимирович - з.м. 2. Цілик Людмила Анатоліївна - з.м. 3. Батютенко Андрій Васильович - з.м. 4. Лящук Олексій Вячеславович - з.м. 5. Дзень Єгор Григорович - з.м. 6. Наумовська Оксана Миколаївна - с.м. 7. Литвинчук Таїсія Петрівна - с.м. 1996 рік 1. Зуй Інна Сергіївна з.м. 2. Цілик Людмила Анатоліївна з.м. 3. Гута Світлана Іванівна с.м. 4. Шульга Алла Миколаївна с.м. 5. Аврашко Наталія Володимирівна з.м. 6. Боровко Всеволод Миколайович з.м. 7. Кіптенко Микола Вікторович з.м. 8. Коваленко Олександр Сергійович з.м. 9. Костюк Сергій Олександрович с.м. 10. Кузьменко Леся Григорівна з.м. 11. Назаренко Альона Вікторівна с.м. 1997 рік 1. Мисак Людмила Петрівна з.м. 2. Йова Ольга Олексіївна з.м. 3. Єрмак Наталія Миколаївна з.м. 4. Уманець Катерина Миколаївна з.м. 5. Желевська НаталіяМихайлівна з.м. 6. Чорнойван Тетяна Миколаївна з.м. 1998 рік 1. Зарецький Олександр Миколайович –з.м. 2. Ковальчук Валентина Григорівна з.м. 3. Мороз Світлана Михайлівна з.м. 4. Гнатюк Дмитро Володимирович з.м. 5. Мушенок Тетяна Миолаївна з.м. 6. Попович Юлія Олексіївна з.м. 7. Нікітчук Олена Вікторівна с.м. 8. Битік Юрій Леонідович - с.м. 9. Покришка Дмитро Степнович с.м. 10. Федорченко Ірина Миколаївна з.м.

2002 рік 1. Кожанець Ірина Олександрівна з.м. 2.Мисливець Тетяна Миколаївна з.м. 3.Осадча Ярослава Василівна з.м. 4.Семиноженко Арсен Сергійович з.м. 5.Галатенко Дмитро Олександрович з.м. 6.Оверченко Тетяна Миколаївна з.м. 2003 рік 1.Іванкевич Михайло вікторович з.м. 2.Коломієць Анна Володимирівна з.м. 3. Кухар Максим Анатолійович з.м. 4.Лисиця Руслан Володимирович с.м. 5.Скачкова Тетяна Анатоліївна з.м. 6.Борисенко Анна Сергіївна з.м. 7.Кузьменко Альона Іустинівна с.м. 2004 рік 1. Баранов Андрій Андрійович с.м. 2.Дубина Марина Миколаївна с.м. 3.Попов Дмитро Вікторович с.м. 4.Тимченко Аліна Валентинівна з.м. 5.Шпита Ольга Олександрівна з.м. 6.Павленко Антон Сергійович з.м. 7.Семендяєва Любов Михайлівна з.м. 8.Яценко Оксана Миколаївна з.м. 2005 рік 1. Євсєєнко Анна Олександрівна с.м. 2. Руденко Юлія Сергіївна з.м. 3. Жованик Лідія Миолаївна з.м. 4. Задорожна Олена Іванівна с.м. 5. Камінська Наталія Леонідвна с.м. 6. Мазура Інна Миколаївна з.м. 7. Мельник Вікторія Леонідівна з.м. 8. Побережна Альона Василівна з.м. 9. Петренко Тетяна Василівна з.м. 10. Криштоп М арина Миколаївна с.м. 11. Ревнюк Олія Миколаївна с.м. 12. Щава Оксана Сергіївна з.м. 2006 рік 1. Демиденко Дмитро Юрійович з.м. 2. Косинська Ольга Василівна з.м. 3. Крикуненко Альона Валеріївна с.м. 4. Нікітченко Яна Володимирівна з.м. 5. Оліфан Любов Валентинівна з.м. 6. Петренко Дмитро Олегович з.м. 7. Свідро Інна Анатоліївна з.м. 8. Гавриленко Вікторія Іванівна з.м. 9. Гриньків Анатолій Васильоич з.м. 10. Ковальчук ОленаВіталіївна з.м. 11. Кравчун Вікторія Олексндрівна з.м. 12. Мисник Маргарита Русланівна з.м. 13. Стрільник Яна павлівна з.м. 14. Шпита Маріанна Олександрівна з.м. 15. Городько Павло Павлович з.м 16. Гузь Тетяна григорівна з.м. 17. Максименко Людмила Миколаївна з.м.18. Цівун Ольга Станіс лавівна з.м. 19. Черненко Катерина Анатоліївна з.м.

Добровольська Марина. Як розказала пані Марина, у її родині всі чоловіки були військовими, офіцерами, тож з дитинства вона перебувала в оточенні людей в однострої, пов’язаних присягою і спільними цінностями. Життя у військових містечках сформувало розуміння про військо як складну, важливу систему. Тому, коли 2014 почалася військова агресія рф, пані Марина прийняла для себе важливе рішення не стояти осторонь. Розпочала з волонтерства і роботи у військовому виданні «Крила України», де була воєнкором. Через рік підписала контракт із Бориспільською Бригадою транспортної авіації. Спочатку була пресофіцером у званні молодший лейтенант, зараз – капітан, начальник пресслужби.

Краснопір Сергій Сергійович 1994 року народження. "11 березня 2024 року у бою за Україну загинув боєць спецпідрозділу Головного управління розвідки Міністерства оборони України "Артан" 29-річний Сергій Краснопір із Борисполя", – йдеться в повідомленні. За два роки війни захисник України у складі спецпідрозділу разом з побратимами брав участь у важливих для оборони України та її цілісності воєнних операціях. "Служба у спецпідрозділі ГУР МОУ "Артан" – це його гордість та одне з найбільших досягнень, яким він дуже пишався. Операції, в яких він брав участь, будуть описані в підручниках та методичках з військової справи! Обов'язково прийде той час, коли ми з гордістю зможемо розповісти наступним поколінням про подвиги наших Героїв", – розповіла його сестра. На жаль, 11 березня 2024 року під час виконання спецзавдання життя Героя обірвалося. Поховають воїна у Борисполі.

Додому на щиті повернувся наш Герой, відважний захисник, справжній патріот, випускник Бориспільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №6 (нині Бориспільський ліцей «Лідер»), старший солдат, старший оператор-вогнеметник відділення групи спеціального призначення роти спеціального призначення загону спеціальних операцій 26-річний Дмитро РУБАН з Борисполя Дмитро Андрійович Рубан народився 30 серпня 1998 року у м. Бориспіль. Після навчання у Бориспільській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №6 (нині Бориспільський ліцей «Лідер») продовжив здобувати профільну освіту у Київському геологорозвідувальному технікумі, де опанував професію техніка-геолога. Доброзичливий, спокійний, врівноважений, зосереджений, відповідальний – таким назавжди запам’ятають Дмитра ті, хто знав його особисто. Дуже любив тварин, захоплювався комп’ютерами і всім, що з ними пов’язано, тому і закінчив комп’ютерні курси. У дитинстві мріяв стати снайпером, тому і не дивно, що після проходження строкової військової служби залишився відданим цій справі. Повномасштабне вторгнення росії на територію України Дмитро зустрів вже зі зброєю в руках у лавах одного з спецпідрозділів. Втім навесні 2024 року, коли відбувалося розформування, самостійно обрав та подав документи до іншого спецпідрозділу. Дмитро не дуже багато розповідав мамі про службу, але як виявлялося пізніше – географія бойових завдань, у яких брав участь безпосередньо наш захисник, надзвичайно широка. Незламність духу та сила волі вирізняла його серед інших, тому довіряли виконання і особливих завдань з захисту територіальної цілісності нашої держави. 06 лютого 2025 року під час виконання спеціального бойового завдання життя нашого Героя обірвалося.

1980 року відкрито нове приміщення школи, де раніше стояла невеличка хатка. Велика заслуга в цьому була директора школи Прядка О.Є. Перший поверх приміщення, яке було відкрито 1960 року, віддано для міжшкільного навчального комбінату, де учні 9-10 класів здобували собі професійні навики з багатьох спеціальностей: кулінари, швеї, маляри, водії-автослюсарі та інші. З 1988 року ці навчальні класи знову були заняті учнями школи. На сьогодні в цьому приміщенні навчаються наймолодші школярі – 1-4 класи.

Цуканова Олена Олександрівна, мама Сергія Цуканова, яка в ЗСУ з 2003 року, розповіла «Служу в Міжнародному міжвідомчому багатопрофільному центрі підготовки підрозділів (в/ч 3070 Національної гвардії України) на посаді старшого офіцера відділення кадрів (з 2017 року), капітан. В армію потрапила по першій освіті: «Діловодство», Київське училище культури, 2003 рік. З 2009 року проходила службу в Київському інституті внутрішніх справ».

Старшина, кулеметник 48-річний Вячеслав ПОЛІЩУК в перший день повномасштабного вторгнення росії на територію вільної, незалежної України відвіз у безпечне місце дружину та донечку, яких дуже любив та завжди піклувався, асам відразу повернувся до міста та разом з сином добровільно стали на захист рідної землі. Спочатку виганяли окупантів з Київщини (безпосередньо брав участь у зачистці міста Ірпінь), а потім – пекельний схід…Як люблячий батько, дуже хвилювався за сина, який щодня був під ворожими обстрілами на передовій, тому часто писав йому повідомлення та з трепетом чекав у відповідь синове: «Живий…». Хвилювався, підтримував і надзвичайно гордився сином – справжнім чоловіком, мужнім, відважним, принциповим. Тож коли потрібно було виходити на передові позиції, попри проблеми зі здоров’ям та необхідну реабілітацію, Вячеслав без вагань та роздумів приєднався до побратимів і пішов у свій останній бій… 30 липня 2023 року внаслідок артилерійського обстрілу противником на Донеччині життя нашого Героя обірвалося… У важкому стрілковому бою разом з побратимами старшина Поліщук до останнього тримав свої позиції, на які вже зайшов ворог, але успішно був знищений. Тому розгнівані окупанти, яким не вдалося досягти бажаного, накрили позиції наших бійців з артилерії... Тепер Вячеслав тримає над нами небо і ангелом-охоронцем буде оберігати свого сина, який відважно продовжує захищати кожного з нас…

Сергій Хобта народився й зростав у м. Бориспіль Київської області. Випускник Бориспільського ліцею «Лідер» (раніше – Бориспільської ЗОШ №6). Рідні та друзі згадують Сергія як скромного, людяного, спокійного, чесного, відповідального, добродушного чоловіка Мав дві вищі освіти (педагогічна та економічна), займався важкою атлетикою та полюбляв риболовлю. Всім серцем та душею любив своїх племінників, яких ніколи не обділяв увагою. З дитинства ріс справжнім патріотом. Хоча останні роки жив та працював за кордоном, не міг стояти осторонь подій, які відбувалися в Україні. Був активним учасником Революції Гідності – допомагав виносити поранених. За місяць до початку повномасштабного вторгнення росії на територію України повернувся із-за кордону. Не роздумуючи, вже у березні став на захист рідної землі та кожного з нас. Сергій Хобта загинув 19 листопада 2022 року внаслідок мінометного обстрілу біля н. п. Авдіївка Покровського району Донецької області. Поховано Героя в м. Бориспіль Київської області на Алеї почесних поховань Рогозівського кладовища.

Бориспільський ліцей «ЛІДЕР», а до 2022 року «Бориспільська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №6» має свою історію. І ця історія розпочалася далекого 1937 року.

Олександр Петрович Іванівський народився 10 січня 1983 року в м. Бориспіль у багатодітній родині, де наш захисник був наймолодшим. Після закінчення Бориспільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №6 (нині Бориспільський ліцей «Лідер») вступив до ДПТНЗ «Бориспільський професійний ліцей», де опанував професію маляра-штукатура, плиточника. Добрий, сміливий, відповідальний, завзятий і працьовитий. У вільний час захоплювався ковальством – під вправними руками Олександра звичайний кусок заліза ставав витвором мистецтва. Троянди, підсвічники та інші вироби стали прикрасою і пам’ятним подарунком для рідних, близьких, знайомих. Проходив строкову військову службу в Державній прикордонній службі України, а у 2014 році був мобілізований, де займався ремонтом військової техніки для українських захисників. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення росії на територію вільної, мирної України Олександр без вагань прийняв рішення стати на захист України і з перших днів приєднався до лав Збройних Сил України. Військова служба ніколи не лякала нашого Героя, бо ж мав гідний приклад старшого брата-військового. «Ви про мене не хвилюйтесь. Я знаю, куди йду. Ви себе бережіть», – заспокоював рідних. Впродовж тривалого часу проходив службу в одній з військових частин Київщини, а згодом – вирушив на Донеччину. Він знав, куди йде і чому, бо вірив, що Перемога України – у руках кожного з нас. 13 квітня 2024 року у бою за нашу Батьківщину на Донеччині життя нашого Героя обірвалося…

1999 рік 1. Білокур Світлана колаївна - з.м. 2. Бондаренко Владислав Володимироввич з.м. 3. Боровець Тетяна Іванівна з.м. 4. Буднік Наталія Олександрівна з.м. 5. Васенков Віталій Георгійович з.м. 6. Котул Євгенія Григорівна з.м. 7. Краснопір Наталія Василівна з.м. 8. Погребний Сергій Миколайович з.м. 9. Сорока Наталія вікторівна з.м. 10. Тилко Наталія Анатоліївна з.м. 11. Ігнатенко Світлана Леонідівна з.м. 12. Федина Ольга Василівна з.м. 13. Шмагайло Володимир Анатолійович з.м. 14. ЮвченкоОлександр Миколайович з.м. 15. Корнієнко Ігор Васильович с.м. 16. Микитченко Інна Вікторівна с.м. 17. Сафарян Артур Айкоич с.м. 2000 рік 1. Костюк Тетяна Олексаандрівна - з.м. 2. Гадуп”як Ольга Миколаївна -з.м. 3. Шилофост Людмила Станіславівна з.м. 4. Кочергіна Ірина Володимирівна з.м. 5. Тимохіна Наталія Миколаївна з.м. 6. Бистра Ольга Валентинівна з.м. 7. Маслюк Оксана Миколаївна - с.м. 8. Мушенок Ірина Миколаївна с.м. 9. Уляницька Ольга Миколаївна с.м. 10. Шилохвост Тетяна Анатоліївна с.м. 11. Лисенко Наталія Володимирівна с.м. 12. Зирянова Оксана Іванівна- с.м. 2001 рік 1. Битік Наталія Леонідівна з.м. 2. Дроф’як Оксана Іванівна з.м. 3. Прохорович Юлія Володимирівна з.м. 4. Стирко Сергій Вікторович з.м. 5. Куторій Юрій Петрович з.м. 6. Кононенко Юлія Миколаївна з.м. 7. Ланько Ірина Вікторівна з.м. 8. Зінченко Юлія Вікторівна з.м. 9. Криворот Наталія Іванівна з.м. 10. Пишний Дмитро Юрійович с.м. 11. Кощій Марина Юріївна с.м. 12. Свідро Ірина Анатоліївна с.м. 13. Лінкевич Катерина Валентинівна с.м. 14. Цуканова Світлана вікторівна с.м. 15. Колечко Роман Миколайович с.м.

Софія Деркач закінчила ліцей "ЛІДЕР" 2023 року. Курсантка військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Військовий факультет сил підтримки та забезпечення.

Прядко Олександр Єгорович - 1950-1957 та 1966-1980 рр. 1935 року закінчив Ржищівський педтехнікум (вчитель початкових класів), 1950-го – Київський Державний педагогічний інститут ім.М.Горького, історичний факультет. Розпочав свою педагогічну діяльність із посади завідувача навчальною частиною в Сошниківській неповній середній школі Бориспільського району ( липень 1935- вересень 1937 року). З вересня 1937 по жовтень 1939 р. – директор неповної середньої школи с.Глибоке. У жовтні 1939 року був призваний до лав Радянської армії. Олександр Єгорович пройшов шляхами війни, був нагороджений орденами Вітчизняної війни І ступеня, Вітчизняної війни ІІ ступеня, орденом Червоної Зірки, шістьма медалями. На рідну Бориспільську землю повернувся в березні 1946 року. На початку 1950 року був призначений директором новоутвореної середньої школи №6. Цю посаду Олександру Єгоровичу довелося займати двічі. А з 1957 по 1966 рік був директором середньої школи №1.

17 квітня під час виконання бойового завдання на Донеччині внаслідок ворожого артилерійського обстрілу віддав своє життя за Україну наш земляк, відважний захисник, випускник Бориспільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №6 (нині Бориспільський ліцей «Лідер»), навідник зенітного артилерійського відділення, 23-річний солдат Владислав ПОСЯ. Дитинство і така коротка юність Героя пройманули у Борисполі. Після закінчення школи здобув спеціальність слюсаря-автомеханіка, а опісля – строкова служба у лавах Національній гвардії України. З перших годин повномасштабного вторгнення росії на територію України Владислав зробив важливий свідомий вибір – долучитися до лав захисників.

Швець Дмитро Володимирович - ректор університету Доктор юридичних наук, доцент, заслужений працівник освіти України полковник поліції Швець Дмитро Володимирович Народився у 1983 році у м. Бориспіль Київської області. У 2004 році закінчив Київський юридичний інститут МВС України за спеціальністю «Психологія»; у 2013 році – Національну академію внутрішніх справ за спеціальністю «Правознавство». Службу в органах внутрішніх справ розпочав у 2000 році. З липня 2004 до березня 2005 року перебував на посаді психолога відділення професійно-психологічного відбору та професійної орієнтації центру практичної психології при ГУ МВС України в Київській області. З березня 2005 року обіймав посади курсової ланки психологічного факультету навчально-наукового інституту підготовки кадрів громадської безпеки та психологічної служби Київського національного університету внутрішніх справ. Із серпня 2009 року призначений на посаду начальника курсу факультету початкової та спеціальної підготовки Національної академії внутрішніх справ. З липня 2011 до березня 2016 року перебував на посаді начальника відділу організації служби Національної академії внутрішніх справ. З березня 2016 до червня 2022 року обіймав посади проректора, першого проректора та ректора Харківського національного університету внутрішніх справ. У червні 2022 року призначений ректором Одеського державного університету внутрішніх справ. У 2016 році в спеціалізованій вченій раді Національного авіаційного університету захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.04 – теорія і методика професійної освіти на тему «Підготовка майбутніх офіцерів МВС України до охорони і забезпечення громадського порядку.

У бою за Україну на Луганщині загинув наш земляк, молодший сержант, головний сержант взводу розвідки спеціального призначення батальйону оперативного призначення Національної гвардії України 33-річний Владислав ТЕПЛЮК з Борисполя. Владислав народився та виріс у Борисполі. Після закінчення Бориспільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1 ім. Ю.Головатого (нині Бориспільський ліцей ім. Юрія Головатого) продовжив навчання у Навчально-науковому центрі професійно-технічної освіти Національної академії педагогічних наук України. 12 травня 2024 року під час виконання спецзавдання на Луганщині життя нашого захисника обірвалося…

Кривий Ріг Дніпропетровської області – це місто, де Віктор народився. Бориспіль – місто його юності й змужніння. Випускник Бориспільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 6 (нині Бориспільський ліцей «Лідер»). У мирному житті Віктор займався зварюванням, дуже любив працювати з деревом, займався виготовленням дерев’яних меблів. Працював у ТОВ «Фармекс Груп», а потім у приватного підприємця. Мріяв розпочати власну справу та самостійно виготовляти меблі. Придбав для цього всі інструменти, та не судилося… Всі плани та мрії нещадно перервала війна…. 24 лютого 2022 року, з початком повномасштабної війни, Віктор Фіщін добровільно пішов до військкомату, вступив до лав місцевої тероборони, а згодом приєднався до Збройних Сил України. Боєць загинув 25 січня 2023 року в результаті здійснення противником штурмових дій позицій підрозділу поблизу н. п. Вугледар Волноваського району Донецької області.

Дитинство та така коротка юність нашого Героя пройманули у Борисполі. Був випускником Бориспільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 6 (нині Бориспільський ліцей «Лідер»). Після закінчення школи здобув спеціальність слюсаря-автомеханіка, а опісля – строкова служба у лавах Національній гвардії України. Захоплювався авіаційною інженерією, з якою мріяв пов’язати своє майбутнє. Надзвичайно добрий, щирий, ввічливий, доброзичливий, цілеспрямований, турботливий – саме таким запам’ятають Владислава рідні, знайомі та друзі, яких у нього було багато. Працелюбний і привітний, завжди ставав своїм у кожному колективі, де працював. Був справжнім другом, захисником, порадником для молодшого брата, якого дуже любив і постійно ним опікувався. З перших годин повномасштабного вторгнення росії на територію України Владислав зробив важливий свідомий вибір – долучитися до лав захисників. І впевнено прямував цим нелегким і відповідальним шляхом далі, здобуваючи необхідні воїну знання і навички, бо мріяв жити у вільній Україні. 17 квітня 2023 року внаслідок ворожого обстрілу поблизу н. п. Новокалинове Донецької області наш Герой отримав поранення несумісні з життям…

Мама Кіри Дикої Юлія Володимирівна Дика - старшина, заступник командира артилерійського взводу 56 бригади 21 батальйону. У перші дні повномасштабної війни не вагаючись пішла захищати Батьківщину і своїх двох доньок. Військовою хотіла стати ще з дитинства. Мрія здійснилася 2016 року, коли її взяли до прикордонної служби України в аеропорт «Бориспіль» кінологом. Об’єдналися дві мрії – любов до тварин і військова служба. Зараз підрозділ, у якому служить пані Юлія, перебуває дуже близько до передової, у Дніпропетровській області. (Фото надасть після війни)

Любець Вікторія Ігорівна, мама двох дітей, учнів нашого ліцею – Любець Михайла та Любець Діани. Пані Вікторія розповіла свою історію, як потрапила на військову службу: «Насправді причина не така вже романтична, я просто шукала роботу, а з двома дітьми, після п’яти років відпустки по догляду, це було вкрай важко. Раптом моя мама побачила рекламу проекту «Нове обличчя кордону» (про ДПСУ дещо знала, бо колишній чоловік був прикордонником) і порадила мені спробувати. Я не одразу погодилася, бо знала, що не зможу повноцінно доглядати дітей, та батьки запевнили, що вони допоможуть. Це було 2017 року. Пройшовши відбір, навчання, отримала посаду інспектора Прикордонної служби України в аеропорту «Бориспіль». Основний напрямок – перевірка документів пасажирів. Зараз коли повітряний простір на замку, виконую наказ на охорону та оборону міста Києва».

Потапенко Олексій Володимирович (31.01.1978-06.06.2014) Місце загибелі: с. Пришиб, Слов’янський р-н, Донецької обл.. Місце поховання: смт. Макарів Київська обл.. Звання: прапорщик Посада: Старший бортовий механік Підрозділ: 15-а бригада транспортної авіації. Обставини загибелі: Член екіпажу збитого над Слов’янськом транспортного літака АН- 30Б, що здійснював спостережний політ в зоні АТО. Коли літак почав падати на житлові квартали Слов’янська, пілоти ціною власного життя скерували його за межі міста. Разом з Олексієм загинули майор С. Камінський, прапорщик В.Момот, підполковник К.Могилко та майор П.Дришлюк. Указом Президента України №543/2014 від 20 червня 2014 року, «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу», нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).

Курчевський Іван Пилипович - 1980 -1984 рр. Після навччання у школі 1949-го року вступив до Новгород –Сіверського педучилища, яке закінчив 1953-го року отримавши диплом вчителя фізичного виховання. З 1954 по 1961 рік навчався в Черкаському педагогічному інституті на природничому факультеті. Отримав диплом вчителя біології і сільськогосподарського виробництва. З 1961 по 1964 рік Іван Пилипович здобував ще одну вищу освіту в Московському педагогічному інституті, отримав кваліфікацію логопеда. У Бориспільську ЗОШ І-ІІІ ступенів №6 прийшов працювати в жовтні 1975 року вчителем біології. З 1976 по 1979 рік працював завідувачем методичним кабінетом Бориспільського міськво, інспектором із трудового навчання. З 1979 по 1980 рік – заступником директора з навчально-виховної роботи в середній школі №6 м. Борисполя. З 1980 по 1984 рік був директором цієї ж школи. З 1984 по 2003 рік – заступник директора з навчально-виховної роботи в ЗОШ І-ІІІ ст. №6.

Олександра Глущенко 2017 року вступила до Київського Національного університету імені Тараса Шевченка на факультет військового перекладача. Батько Олександри - військовий, завжди був прикладом для доньки. Саша з раннього дитинства марила військовою службою. Училася дуже добре, бо розуміла, щоб здійснити мрію, потрібно буде пройти важкий відбір на навчання. Закінчила школу із золотою медаллю. Активною була і в університеті. На факультеті були жорсткі вимоги щодо зовнішнього вигляду: зібране волосся, класичний одяг, без манікюру і т.д. Саша змогла домогтися деяких пом’якшень, а саме дозвіл на вільну зачіску і манікюр. Наша Олександра, як успішна студентка, брала участь у параді до Дня Незалежності в Києві.

Lorem ipsum dolor sit

Багато років віддала Державній прикордонній службі України Кулицька Людмила Іванівна. Вона закінчила Національний аграрний університет, але за фахом працювати не довелося. На останньому курсі навчання підписала свій перший контракт в державній прикордонній службі України. І зрозуміла, що це саме те чим буде займатися. 19 років, як військова, і пишається цим. Починала з молодшого сержанта, інспектора паспортного контролю, а сьогодні майстер – сержант інспектор вищої категорії. Робота на паспортному контролі дуже відповідальна, потрібно весь час вдосконалювати свої знання, але, водночас вона дуже цікава. Світанок 24 лютого 2022 року, як і для всіх був страшний. Але найжахливіше було навіть не те, що потрібно було взяти зброю в руки і заступити на службу по тривозі, пані Людмила і її чоловік, який теж військовий, змушені були залишали дітей вдома і не знали чи повернуться. Людмилу Іванівну прикомандирували на захід України, на посилення охорони кордону. В серпні повернулася. Наразі вона консультант на гарячій лінії телефону довіри Державної прикордонної служби України». Має подяки від командування і відомчі нагороди, дві медалі «За 10 років сумлінної служби» і «За 15 років сумлінної служби».

2024 рік - Подкур Надія Олександрівна (з.м.), Мисливий Іван Олександрович (з.м.), Мурадов Руслан Рамісович (з.м.), Деренько Марія Ігорівна (с.м.), Король Дмитро Володимирович (с.м.), Краснопір Євгенія Миколаївна (с.м.), Федорченко Поліна Іванівна (с.м.). 2025 рік - Бідненко Марія Юріївна, Бобир Ольга Олегівна, Гібатдінова Ніка Олегівна, Дика Дар'я Антонівна, Задніпряний Руслан Ігорович, Захарчук Арсен Валентинович, Іванов Даніїл Сергійович, Конончук Софія Юріївна, Криворот Олександра Олександрівна, Малежик Юлія Сергіївна, Миронюк Катерина Валентинівна, Нацик Єлізавета Вікторівна, Овдієнко Вікторія Володимирівна, Пилипенко Максим Михайлович, Рубан Каміла Вікторівна, Святенко Валерія Олегівна, Сердюченко Ніка Русланівна, Федоренко Софія Анатоліївна, Шуменко Нікіта Олександрович, Шупик Анастасія Олександрівна.

2007 рік 1. Кравець Олег Миколайович с.м. 2. Падалко Юлія Володимирівна с.м. 3. Трафімов Євгеній Олександрович з.м. 4. Дорошенко Альона Сергіївна с.м. 5. Гузь Наталія Григорівна с.м. 6. Гавриленко Олена Василівна з.м. 7. Севастьянова Людмила Володимирівна з.м. 2008 рік 1. Гавриленко Дмитро Володимирович с.м. 2. Лапицький Дмитро Олегович с.м. 3. Мазничка Євгенія Олексндрівна с.м. 4. Мельников Владислав Олекксандрович з.м. 5. Савенко Катерина Валентинівна з.м. 6. Тичкіна Анна Володимирівна з.м. 7. Шендорова Дар’я Миколаївна с.м. 8. Яковчук Марина Михайлівна з.м. 9. Денисенко Марина Петрівна з.м. 10. Платіка ВікторіяМихайлівна з.м. 11. Яцик Лілія Олександрівна з.м. 2009 рік 1. Гордієнко Анастасія Валеріївна с.м. 2. Корнієнко Вікторія Володимирівна з.м. 3. Лєва Ольга Іванівна с.м. 4. Житник Дарія Станіславівна с.м. 2010 рік 1. Вовк Олексій Васильович з.м. 2. Куцоконь Яна Ігорівна з.м. 3. Плакса Олександра Ігорівна з.м. 4. Чепурко Тетяна Миколаївна з.м. 2011 рік 1. Зілецька Тетяна Олександрівна з.м. 2. Микитенко Олександра Олегівна з.м. 3. Молодець Максим Сергійович з.м. 4. Черниш Катерина Михайлівна з.м. 5. Яцюта Віта Валеріївна з.м. 2012 рік 1.Тарасенко Альона Олександрівна с.м. 2. Шакула Христина Григорівна з.м. 3.Діденко Антон Андрійович з.м. 4. Кузьменко Анастасія Олександр. з.м. 5. Менжега Володимир Леонідович з.м. 6.Тимченко Валерія Валентинівна з.м. 7. Демиденко вікторія Юріївна з.м. 8. Коломієць Ірина Олександрівна з.м. 9. Лещенко Тетяна Валентинівна з.м. 10. Ломака Катерина Віталіївна з.м. 11. Марко Андрій Олегович с.м. 12. Роздайбіда Олександр Григоров. з.м

У бою за Україну, її свободу, цілісність і незалежність, залишаючись вірним військовій присязі загинув наш земляк, відважний захисник, справжній патріот, випускник Бориспільської загальноосвітньої школи №6 (нині Бориспільський ліцей «Лідер»), солдат резерву взводу резерву рядового складу роти резерву рядового складу батальйону резерву 26-річний Олексій ТРЕПІКОВ з Борисполя Олексій був добрим, енергійним, товариським, з прекрасним почуттям гумору, ніколи не відмовляв у допомозі – згадують рідні та друзі. У мирному житті захоплювався автомобілями, футболом, полюбляв активний відпочинок на природі та з дитинства проявляв неабиякі кулінарні здібності – часто пригощав родину все новими стравами власного приготування. У лютому 2023 року Олексій приєднався до лав Збройних Сил України та став на захист рідної землі. У квітні отримав бойове поранення неподалік Бахмута, пройшов реабілітацію після операції - і знов на передову, до своїх побратимів. 6 липня 2023 року у Запорізькій області життя нашого Героя обірвалося… Солдат Олексій Трепіков героїчно загинув під час штурму позицій окупантів – наших бійців накрила ворожа артилерія… У скорботі схиляємо голови, поділяючи біль непоправної втрати разом із рідними та вшановуючи світлу пам’ять гідного сина України...

Бориспільська спортсменка Олександра Ілюхіна виборола срібло на Чемпіонаті світу з практичної стрільби з рушниці. Єдина з української делегації (10 стрільців) підняла прапор України на світовій арені. Дівчина ще з дитинства захоплюється стрільбою. Її наполегливі тренування, підтримка родини, приклад її батька Ivan Bear, допомагають сьогодні досягати цілей. «Ця перемога означає для мене набагато більше, ніж просто чудовий результат на змаганнях. Це подяка моїй нації та моєму народу, який може витримати так багато і ніколи не здаватися. Пишатися – цього слова недостатньо, щоб описати те, що я відчуваю як українка. Я продовжуватиму працювати ще наполегливіше, щоб принести стільки перемог, скільки моя країна заслуговує!», – ці слова Олександри і її досягнення є справжнім прикладом для багатьох.

Випускниця 2021 року, Момонт Валерія, з дитинства мріяла стати пілотом. Дуже добре вчилася. Закінчивши школу із золотою медаллю, вступила до Харківського національного університету Повітряних сил імені Івана Кожедуба на льотний факультет. З початком повномасштабного вторгнення навчальний заклад перевели до Львова. Там курсант Валерія продовжує навчання. Вона виділяється своєю активністю та ініціативністю, адже бере участь у багатьох змаганнях. По навчанню вона у нас взагалі молодчинка. Патріотично налаштована і любить свою країну. Ми щиро радіємо її успіхам

Сергій Пономарьов, 42-річний випускник Бориспільської загальноосвітньої школи №6 (нині Бориспільський ліцей «Лідер») солдат, командир десантно-штурмового відділення десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти десантно-штурмового батальйону. Добрий, веселий, пунктуальний, доброзичливий, ерудований, надзвичайно скрупульозний Сергій мав дуже багато друзів і ніколи не відмовляв у допомозі всім, хто її потребував. У мирному житті мав золоті руки, захоплювався будівельною справою. Почав будувати власний будинок, куди мріяв переїхати разом з родиною. Та не судилося … всі мрії та плани на майбутнє нещадно обірвала війна… З перших днів повномасштабного вторгнення росії на територію незалежної, вільної України Сергій разом з братом прийшли до волонтерського центру «Перемога» і пліч-о-пліч з іншими небайдужими містянами розвозили гуманітарну допомогу, брали участь в облаштуванні блокпостів та іншій підготовці міста до захисту від російського окупанта, який був вже поряд. А коли загроза від рідного міста відступила – не міг довго залишатися осторонь і вже у січні 2023 року вступив до лав Збройних Сил України. Та до останнього подиху мужньо, сміливо, рішуче виконував військовий обов’язок із захисту суверенітету і територіальної цілісності України. Разом з побратимами пройшли кваліфіковане військове навчання у Великій Британії і Німеччині, а після повернення України опанував нові знання у школі сержантів. Адже як у мирному житті постійно прагнув до самовдосконалення. Надзвичайно хвилювався за своїх побратимів та важко сприймав загибель кожного з них… 24 вересня 2023 року життя відважного захисника обірвалося…

В 1963 році був перший випуск учнів 11 класу, які всі 11 років вчилися в школі №6. Був серед випускників і учень, який закінчив школу із золотою медаллю - Щегель Василь, який став студентом медичного інституту.

1984 рік 1. Хмельницька Тетяна Петрівна 2. Карнаух Вікторія Миколаївна 1985 рік 1986 рік 1. Жувак Світлана Петрівна - з.м. 2. Туратова Раїса Кенешівна - з.м. 1987 рік 1. Пономарчук Олена Валеріївна - с.м. 2. Яковенко Ольга Володимирівна - с.м. 3. Петренко Лена Григорівна - с.м. 1988 рік 1. Денисевич Валентина - с.м. 2. Щегель Ольга Михайлівна - с.м. 3. Желевська Алла Михайлівна – с.м. 1989 рік 1. Батютенко Людмила Василівна - с.м. 2. Пономарчук Наталія Валеріївна - с.м. 3. Спиця Роман Олександрович - с.м. 1990 рік 1. Запорізька Світлана Олексіївна - с.м. 2. Кліпацька Тетяна Леонідівна - с.м. 3. Нестеренко Оксана - с.м. 4. Семясько Олена Віталіїна - с.м. 5. Ціхоцький Олександр Володимирович - с.м. 6. Щегель Сергій Михайлович - с.м. 1991 рік 1. Олисеєнко Ірина Михайлівна - з.м. 2. Піць Оксана Володимирівна - з.м. 3. Бастило Дмитро Васильович - с.м. 4. Нацик Віктор Федорович - с.м. 5. Пурденко Сергій Іванович - с.м. 6. Краснопір ергій Миколайович - с.м. 7. Радченко Наталія Сергіївна - с.м. 8. Пекаліцька Тамара Олександрівна - с.м. 9. Теплюк Едуард Володимирович - с.м. 10. Ус Сергій Володимирович - с.м. 11. Чепов Євген Анатолійович - с.м. 12. Шулежко Олена Вікторівна - с.м. 13. Берданова Олеся Васильовна - с.м. 1992 рік 1.Троневська Лариса Миколаївна - з.м. 2.Година Наталія Анатоліївна - с.м. 3.Самойлик Алла Василівна - с.м. 4. Калиушко Людмила Володимирівна - з.м. 5. Лесик Лілія Володимирівна - с.м. 6.Павленко Олена Анатоліївна - с.м.

1963 рік 1. Щегель Василь Євгенович - с.м. 1964 рік 1. Щегель Євген Васильович - з.м. 2. Бубон Софія Антонівна - з.м. 3. Колодько Анатолій Михайлович - з.м. 4. Гальченко Ніна Прокопівна - с.м. 5. Кочергін Володимир Іванович - с.м. 1965 рік 1. Максимович Олександр Іванович - з.м. 2. Олійник Тамара Федорівна - з.м. 3. Кузьменко Валентина Володимирівна -з.м. 1966 рік 1967 рік 1. Гомов Віктор Олексійович -с.м. 1968 рік 1. Буняк Валентина Андріївна - з.м. 2. Яцюта Лідія Миколаївна - з.м. 3. Улитко Лідія Михайлівна - с.м. 4. Давиденко Анатолій Васильович - с.м. 5. Сива Валентина Кирилівна - с.м. 1969 рік 1970 рік 1. Андрущенко Надія Степанівна - з.м. 2. Ткачук Валентина Миколаївна - з.м. 1971 рік 1972 рік 1. Горбань Тамара Іванівна 1973 рік 1. Улитко Ганна Михайлівна 1974 рік 1975 рік 1. Паціра Ольга Миколаївна 1976 рік 1. Глухенька Оксана Юріївна 2. Гітун Лариса Михайлівна 1977 рік 1978 рік 1. Тішіна Раїса Василівна 1979 рік 1. Волошина Ганна Михайлівна 2. Кияшко Леся Петрівна 3. Неїжко Ольга Андріївна 1980 рік 1981 рік 1. Козлова Світлана Олександрівна 2. Ткаченко Валентина Василівна 1982 рік 1. Булана Людмила Ільїнічна 2. Громадська Ольга Григорівна 3. Неїжко Лариса Андріївна 4. Ярмак Ігор Миколайович 1983 рік 1. Ворона Світлана Михайлівна 2. Гальченко Алла Анатоліївна 3.Діденко Світлана Василіна 4. Піддубняк Тетяна Вікторівна 5. Прищепа Ірина Михайлівна