BASIC PRESENTATION

Концепція Дональда Віннікота

Підготувала студентка 411 ПП Плотникова Єлизавета Миколаївна

Дональд Віннікот - найбільший англійський дитячий психіатр і психоаналітик. Слава і авторитет його такі, що його ім'я згадують поряд з ім'ям Анни Фрейд - в рядок, через кому. Віннікот починав з роботи педіатра в Паддінгтонській дитячої лікарні. З середини 30-х років він присвячує себе дитячої психіатрії і проблемам взаємин немовляти і матері.

Віннікотт також займався різними фазами відносин “мати– дитина”. Його цікавили феномени “достатньо хорошого” материнства і їхнє значення для розвитку дитини. Крім того, він приділяв особливу увагу потребам дитини (пацієнта) в емпатії і здатності матері (аналітика) цю потребу забезпечити. Замість оцінки впливу "хорошого" і "поганого" грудного годування він застосував поняття "холдинг" - первинна материнська турбота і підтримка.

Саме турбота і відданість матері, яка чутливо реагує на всі потреби дитини, добре розуміє її бажання і страхи, є провідним чинником розвитку об'єктних відносин. У взаєминах холдингу формується перше відчуття власного Я: усі елементи відчуттів і дій поступово з'єднуються і настає момент інтеграції, коли немовля вже є цілим, хоча й залежним цілим. Підтримка материнського Я полегшує організацію Я дитини. Поступово дитина набуває здатності утверджувати свою індивідуальність, у неї з'являється відчуття ідентичності. Мати ідентифікується з дитиною своєрідно: вона відчуває себе нею, залишаючись дорослою людиною. З іншого боку, дитина переживає свою ідентичність із матір'ю в моменти контакту, що є радше не досягненням, а стосунками, які стали можливими завдяки матері. З погляду немовляти, на світі немає нічого, крім нього самого, і тому спочатку мати теж уявляється як його частина. На думку Д. Віннікота, це і є первинна ідентифікація.

Холдинг - важливий чинник психічного розвитку і становлення стосунків у ранньому дитинстві. Д. Віннікот описав т. зв. достатньо хорошу матір - спокійну, дбайливу, розумну і люблячу, яка забезпечує немовляті не тільки догляд і комфорт, а й можливість об'єктного задоволення. Така природна материнська здатність ґрунтується на специфічній "одержимості" новонародженою дитиною: зазвичай у перший місяць мати повністю поглинена турботою про своє немовля і практично ігнорує навколишній світ. Цей стан називають "первинна материнська заклопотаність", і він є природною адаптивною реакцією жінки.

Мати природно і просто забезпечує первинну підтримку немовляти. Вона буквально підтримує його навколишній простір, дбаючи, щоб світ не "навалився" на нього дуже рано або дуже сильно. Невпевнені в собі, тривожні або депресивні матері не здатні забезпечити таку підтримку, і дитина може пронести своє раннє відчуття "хисткості" навколишнього світу і стосунків із близькими через усе подальше життя.

Достатньо хороша мати у процесі догляду за немовлям і спілкування з ним створює потенційний простір для розвитку його об'єктних відносин. Вона знайомить малюка з новими об'єктами (їжею, іграшками, людьми, тваринами) відповідно до його можливостей і бажань. Цей простір стає джерелом утворення зв'язків між дитиною та об'єктами. У ньому здійснюється взаємодія зовнішнього і внутрішнього, реалізується здатність до символічної гри, творчого й естетичного сприйняття дійсності.

Для пояснення того, як у немовляти формується здатність до самостійного і окремого від матері існування, Д. Віннікот запроваджує поняття "перехідний об'єкт- будь-яка річ, яку дитина цінує і любить, бо за її допомогою може дати собі раду в ситуаціях, коли мати залишає її наодинці. Вона смокче пелюшку або власний палець, притискує до себе край ковдри тощо. Перехідний об'єкт - це момент підготовки до сприйняття об'єкта, відмежованого від суб'єкта, і до власне об'єктного ставлення, проте його роль із розвитком індивіда не зменшується. Перехідний об'єкт і перехідні явища спочатку дають людині те, що назавжди зберігає для неї значення, вони відкривають перед нею нейтральне поле досвіду.

Іноді через порушення ранньої дитячо-батьківської взаємодії перехідний об'єкт стає абсолютно необхідним, набуваючи статусу фетиша. Як стверджує американська психоаналітик Філліс Грінейкр, при цьому об'єкти втрачають свої здорові (такі, що сприяють розвитку) якості і стають "клаптиками" Самості чи образу тіла дитини. У дорослому віці пошук об'єкта-фетиша і взаємодія з ним набувають нав'язливого (компульсивного) характеру і часто включаються в структуру психічної патології.

Д.-В. Віннікот вважав, що перехідний об'єкт є лімінальним (пороговим) феноменом, який поєднує функції внутрішньої і зовнішньої реальності. Він структурує досвід, пов'язаний із відповідними переживаннями, в яких химерно переплетені індивідуальні фантазії та групові нормативні вимоги (релігійні почуття, сприйняття творів мистецтва, розуміння архетипічної символіки тощо).

Дякую за увагу!