Огляд екранізацій

Бібліокіно з кримінальним присмаком

«Детективні головоломки Агати Крісті»

почати

Найцікавіші екранізації творів Агати Крісті

зміст

Магістр «маленьких сірих клітин» Еркюль Пуаро

Любителька плетіння й кримінальних загадок Марпл

Про багатство вибору

Королева детективу – очима французів

Свідки вирішують все

Їх було десять

Слово авантюристам

Слідство веде Агата

Класичні тексти – у третьому тисячолітті

Про багатство вибору

«А вбивця – ключник!» – ця фраза, якщо вірити численним анекдотам, найліпший засіб зіпсувати стосунки з людиною, яка не дочитала детектив. І правда: саме в особі головного злочинця, як правило, криється основна інтрига й змістове ядро цього жанру. І якщо батьком таких історій-виправ для мозку вважається Едгар По, то королева детективу – поза сумнівом, Агата Крісті. Саме про кіноадаптації творінь першої леді кримінальної літератури й пропонуємо поговорити в новому випуску серії віртуальних продуктів «Бібліокіно».

Попри, здавалося б, апріорі кровожерний жанр, книги Агати Крісті (а це 60 детективних романів і 19 збірок оповідань) можна читати й у підлітковому віці. Вбивства на її сторінках деякі оглядачі, і навіть зять самої письменниці, чоловік її сестри Джеймс, називали занадто рафінованими й «чистими». У 83 випадках це отруєння – улюблений спосіб Агати Крісті, яка блискуче зналася на смертельно небезпечних речовинах. Робота в аптеці явно мала в цьому випадку визначальний вплив. Коли ж злочинці обирали інше знаряддя для лиходійства, авторка не смакувала описи насильства й залишені після нього калюжі крові.Для чого, якщо значно цікавішою для неї, як і для її читачів,була сама загадка: хто ж, зрештою, наважився порушити п’яту заповідь і чому?..

Пізньовікторіанське пуританське виховання змушувало авторку відмовлятися й від описів еротичних сцен. Романтика між персонажами її детективів (насправді Агата писала не лише в цьому жанрі, але сьогодні мова саме про нього) окреслена легкими штрихами, без подробиць і чуттєвості. Відповідно, в екранних адаптаціях вона «вольності» теж категорично не схвалювала, хоч це й не заважає режисерам і досі роздягати привабливих актрис у ключових сценах.

Загалом, Крісті нерідко критикують за невиразність і неоригінальність персонажів. Її герої – це більше функція, а не окремий характер і доля. Як писав американський критик Едмунд Вілсон, «їхнє значення полягає лише в тому, яке місце в сюжеті вони посідають відносно злочину». Однак пам’ятаймо, що книги Агати Крісті не випадково зараз вважаються класикою. Вона створила щось на кшталт шаблону, на основі якого працюють більшість сучасних детективних авторів. Письменниця розробила низку впізнаваних стереотипних ситуацій та образів, які успішно використовуються в літературі та кіно. Наприклад, саме явище «герметичного» детективу з чітко визначеним колом підозрюваних. А ще мстива, мовчазна й загадкова прислуга; помилково засуджені; «забуті» злочини з багаторічною

історією; кубло заздрісних спадкоємців і вбитий ними багатий старигань із паскудним характером. Перелік можна продовжувати нескінченно.

Агата Крісті порушила неписані правила «детективного клубу» письменників, за що навіть була з нього виключена. Зокрема, у її творчості є випадки, коли вбивцею виявляється оповідач, або всі підозрювані відразу, або дитина... Усі ці прийоми вважалися до неї неможливими в сюжеті. Та облишмо теорії. Біографічні й творчі факти про Королеву детективу ви завжди можете прочитати в Інтернет-джерелах. Або навіть відіграти в нашій тематичній вікторині на сайті Черкаської обласної бібліотеки для дітей. Зараз же пропонуємо звернутися до екранізацій книг Агати Крісті.

Інтернет-джерелах

тематичній вікторині

Тут простір для аналізу величезний: щоб передивитися всі кіно- й телеверсії безсмертних детективів, вам знадобиться не один місяць. Фільмів із переказом її творів до сьогодні відзняли трохи менше сотні, і це якщо не рахувати оригінальних сценаріїв, натхненних фірмовими Агатиними сюжетними ходами й образами. В об’єктив камери у ХХ і ХХІ сторіччі потрапляли не лише пригоди Еркюля Пуаро й міс Марпл, а й менш відомі витівки подружжя колишніх авантюристів Томмі й Таппенс Бересфордів. А також низка окремих детективів, чия драматична складова стала ідеальним ґрунтом для режисерських фантазій. Чого вартий тільки твір «І нікого не стало...», відомий колись за назвою «Десять негренят»!

Детальний розбір усіх стрічок не обіцяємо, їх таки дуже багато. Є навіть довоєнні голлівудські, ексцентричні індійські та дивнуваті на європейський смак японські. Але про найбільш цікаві й помітні читайте далі.

Магістр «маленьких сірих клітин» Еркюль Пуаро

«Гидкий, бундючний, обтяжливий, егоцентричний, малорухливий», – цими епітетами схарактеризувала в 1960 році першого зі своїх найвідоміших персонажів сама Агата Крісті. А потім ще ємко припечатала: «Маленький лицемір». Ось вам типовий приклад втоми й роздратування автора від свого ж персонажа. Він таки встиг набриднути Агаті, адже став головним героєм її першого детективного твору «Загадкова подія в Стайлзі», написаного ще в 1916 році. Однак публіка обожнювала бельгійця не менше за його літературних попередників Огюста Дюпена й Шерлока Голмса. Масштаб народної любові демонструє той факт, що після смерті Еркюля в романі «Завіса: Остання справа Пуаро», опублікованому в 1975 році, детектив став єдиним вигаданим персонажем, якому на першій шпальті «Нью-Йорк Таймс» було присвячено справжній некролог.

+ Більше про персонажа

Популярність мсьє Пуаро зробила його чудовим кандидатом для кінематографу. Тож знімати про нього стрічки почали вже в 30-х. Так, у 1931 р. на великі екрани вийшов фільм «Алібі» за романом «Убивство Роджера Екройда». Головну роль виконав британський актор Остін Тревор. Автори стрічки настільки легковажно підійшли до екранізації, що навіть зробили Пуаро... безвусим. Певна річ, Агата Крісті була страшенно незадоволена результатом!

Відтак кіноадаптації посипалися наче з рога достатку. У різний час у бельгійського детектива перевтілювався Тоні Рендалл (у якийсь момент на екрані Пуаро зустрівся з іншою героїнею Крісті міс Марпл, чого в книгах не бувало), Єн Голм (Більбо Беґґінс із кінотрилогії «Володар перснів»), Альфред Моліна, Джон Малкович, навіть японська «зірка» Номура Мансаї. Не всі варіації варті нашої уваги, є серед них відверто нудні, сильно відірвані від першоджерела, екзотичні й просто дивні. Тож пропонуємо вибрати лише 4 найяскравіші екранні втілення Еркюля Пуаро, які не випадково зажили народної любові й цікавості.

+ Енергійний – Пітер Устинов

+ Гротескний – Альберт Фінні

+ Екстравагантний – Кеннет Брана

+ Еталонний – Девід Суше

«Убивство в «Східному експресі»

Сідні Люмет (1974)

7'2/10

Чого очікувати

Джерело

цитата

Актори

«І замість звичного питання: «Хто з-поміж цих людей винен?», переді мною постає питання: «Хто ж серед цих тринадцятьох невинен?»

Лорен Беколл, Інгрід Бергман, Жаклін Біссет, Шон Коннері, Ентоні Перкінс, Ванесса Редгрейв, Жан-П’єр Кассель, Майкл Йорк та ін.

Однойменний роман Агати Крісті 1933 р. зі «східного циклу». Один із найчастіше екранізованих і найпопулярніших творів авторки

Синопсис

Енергійний – Пітер Устинов

На момент зйомок першої із шести стрічок з Устиновим-Пуаро «Убивство в «Східному експресі» С. Люмета вважалося надуспішним британським фільмом. Це, швидше за все, стало вирішальним для продюсерів, коли вони планували втілити на екрані пригоди бельгійського вусаня. У результаті не всі стрічки сподобалися критикам і глядачам, можливо, тому творці, зрештою, зупинилися на шести історіях. Однак зараз цей досвід вважається вдалим і майже класичним. Для зйомок щоразу запрошували нового режисера й ретельно добирали «зірковий» каст (часом, правда, актори відігравали у франшизі по кілька ролей). Незмінним лишався тільки Пуаро: іронічний, вайлуватий, трохи самозакоханий, однак енергійний у висловлюваннях і висновках. А також, звісно, відданий капітан Гастінгс, втілений Джонатаном Сесілом. Гастінгсом знаменитий детектив безсовісно попихає, часом доволі образливо висловлюючись про його інтелектуальні можливості. Однак екранний друг, як і його літературний прототип, усе покірно терпить. До появи серіалу з Девідом Суше саме Пітер Устинов вважався більшістю фанів Агати Крісті ідеальним Еркюлем. Він і сьогодні видається доволі переконливим. Фільми ж насправді добре зняті, тож вигідно вирізняються на фоні серіальної адаптації саме цих шести історій.

Девідом Суше

1988

1986

1982

1985

1986

1978

«Смерть на Нілі»

Джон Гіллермін (1978)

7'2/10

Цікаві факти

Джерело

синопсис

Актори

На пароплаві, що мандрує Нілом, застрелено молоду мільйонерку Ліннет Ріджвей, яка нещодавно побралася з бідним дворянином Саймоном Дойлом

Міа Ферроу, Джейн Біркін, Бетт Девіс, Меґґі Сміт, Анжела Лендсбері, Девід Нівен та ін.

Однойменний роман Агати Крісті 1937 року зі «східного циклу»

Дивитися трейлер (англ.)

«Зло під сонцем»

Гай Гемілтон (1982)

7'0/10

Чого очікувати

Джерело

синопсис

Актори

Розслідуючи на доручення страхової компанії зникнення діаманта, Пуаро приїжджає в розкішний готель на екзотичному острові в Адріатичному морі

Джейн Біркін, Ніколас Клей, Меґґі Сміт, Даяна Ріґґ, Родді Макдавелл, Сільвія Майлз, Денніс Кіллі та ін.

Однойменний роман Агати Крісті 1941 року

Цікаві факти

«Тринадцятеро за обідом»

Лу Антоніо (1985)

6'2/10

Цікаві факти

Джерело

синопсис

Актори

Еркюля Пуаро запрошують на ТБ-шоу, де він знайомиться з кінозіркою Джей Вілкінсон та її двійником, акторкою-імітаторкою Шарлоттою Адамс.

Джонатан Сесіл, Девід Суше, Фей Данавей, Лі Горслі, Білл Наї, Даян Кінн, Аманда Пейс та ін.

Роман «Смерть лорда Еджвера» 1933 року

Дивитися трейлер (англ.)

«Забаганка небіжчика»

Клайв Доннер (1986)

6'3/10

Цікаві факти

Джерело

синопсис

Актори

Давня знайома Еркюля Пуаро, авторка кримінальних романів Аріадна Олівер, звертається до знаменитого детектива з незвичним проханням

Джин Степлтон, Тім Піґотт-Сміт, Констанція Камінгс, Джонатан Сесіл, Кеннет Кренем, Ніколетт Шерідан, Джефф Ягер та ін.

Однойменний роман Агати Крісті 1956 року

Інші варіанти перекладу назви: «Дурість мерця», «Загадка мерця»

«Вбивство на три дії»

Гері Нельсон (1986)

6'2/10

Цікаві факти

Джерело

синопсис

Актори

Пуаро відвідує Гастінгса в Мексиці й знайомиться там із добірним товариством: популярним у минулому актором,письменницею, власником психіатричної клініки

Тоні Кертіс, Емма Семс, Джонатан Сесіл, Ліза Айкхорн, Діана Малдур, Дана Елкар, Жаклін Еванс та ін.

Роман Агати Крісті «Трагедія в трьох актах» 1934 року

«Побачення зі смертю»

Майкл Віннер (1988)

6'1/10

Цікаві факти

Джерело

синопсис

Актори

Мандруючи до Палестини, Пуаро знайомиться з великим і багатим сімейством Бойнтонів. У центрі родини – вдова місіс Бойнтон, що десятиліттями тероризує своїх дітей.

Пайпер Лорі, Лорен Беколл, Керрі Фішер, Джон Гілгуд, Гейлі Міллз, Девід Соул, Дженні Сігроув, Джон Терлескі та ін.

Однойменний роман Агати Крісті 1938 року

Дивитися трейлер (англ.)

«Пуаро Агати Крісті» / «Пуаро»

Ендрю Грів, Едвард Беннет, Браян Фарнхем та ін. (1989 – 2013)

8'6/10

Чого очікувати

Джерело

Цитата

Актори

«Чому коли ви поруч, люди дохнуть, наче мухи?»

Усі твори А. Крісті за участю Пуаро. Починаючи з часто екранізованих, на кшталт «Убивств за алфавітом», і закінчуючи рідкісними – збіркою оповідань «Подвиги Геракла» та романом «Завіса: Остання справа Пуаро».

Девід Суше, Г’ю Фрейзер (капітан Гастінгс), Філіп Джексон (інспектор Джепп), Зої Вонамейкер (Аріадна Олівер), Полін Моран (міс Лемон) та ін.

Синопсис

Дивитися трейлер (англ.)

Еталонний Девід Суше

У цьому серіалі витримано майже все: інтер’єри, костюми й манери в дусі часу (здебільшого 30-40-і роки), центральну музичну тему й картинки «заставки» в стилі «ар-нуво» впізнають мільйони людей по всьому світу, сценаристи поставилися до літературних джерел з повагою й намагалися не міняти кардинально сюжет і характери персонажів. Не дивно, адже

ініціатором створення цього екранного продукту, за легендою, була сама Розалінда Гікс – єдина донька Агати Крісті. З відповідною пропозицією вона звернулася до Браяна Істмана, продюсера серіалу. Власне, Розалінда в 1993 р. створила й очолила «Спілку Агати Крісті», основною метою якої стала охорона спадщини письменниці. Віцеголовами цієї організації

стали... Хто б ви думали? Девід Суше й Джоан Гіксон (виконавиця головної ролі в серіалі «Міс Марпл»)! Девід Суше й справді дуже ретельно підійшов до роботи над образом. За його словами, він прочитав усі можливі книги про пригоди Пуаро й передивився

всі доступні кінопостановки. Навіть найняв викладача, щоб навчитися говорити англійською з легким акцентом, доречним для іммігранта-бельгійця.

Плід такої праці очевидний: саме роль Еркюля у виконанні Суше стала культовою, сучасним глядачам важко уявити когось іншого в цьому образі. Усі наступні екранізації, хай навіть якісні самі по собі, створюють враження, що Пуаро «якийсь не такий».

Серіал неодноразово номінували на престижну телевізійну премію BAFTA за найкращий дизайн костюмів, музику, акторські роботи. Самого тільки Девіда Суше висували на нагороду три роки поспіль (з 1989 по 1992), однак премія йому так і не дісталася. А от виконавцеві ролі Гастінгса Г’ю Фрейзеру більше пощастило: він премію за цю свою роботу отримав. «Пуаро Агати Крісті» зробив знаменитим не лише Девіда Суше та Г’ю Фрейзера. У серіалі засвітилося чимало відомих голлівудських і британських акторів, для декого з них це навіть стало своєрідним стартом у кар’єрі. У різних епізодах на екрані з’являлися Емілі Блант, Майкл Фассбендер, Тім Каррі, Крістофер Еклстон, Джессіка Честейн, Келлі Райлі, Люсі Панч, Джей Джей Філд, Ейдан Гіллен, Френсіс де ла Тур та багато інших.

Екстравагантний – Кеннет Брана

Голлівуд не був би Голлівудом, якби не перекроював літературні твори для екранізацій із міркувань більшої каси. Тож чи варто дивуватися, що нова блокбастерна версія пригод Еркюля Пуаро дуже непоштиво обійшлася з книгами Агати Крісті при перенесенні на екран?

Почати хоча б зі знаменитих вусів Еркюля. Так, цього разу авторка персонажа навряд чи критикувала б їх за малу кількість волосин. Однак їхній химерний вигляд більше схожий на фарс, ніж на вимоги моди першої половини ХХ ст. Невідповідність помітна не лише у зовнішності Пуаро, а і в характері, звичках, біографії. До кар’єри славного приватного детектива історію йому автори 3-х стрічок явно вигадали самі, приписавши Еркюлеві й воєнні морально-фізичні травми, і трагічну любовну лінію. Та й на момент дії перших двох фільмів він неабияк цікавиться жінками. А також демонструє легку форму обсесивно-компульсивного розладу, несподівану для цього героя схильність до істерик й екзальтованість. Навіть сам образ опасистого, нетренованого, лінькуватого інтелектуала, схильного до сибаритства, тут зазнав редагувань.

Пуаро а-ля Брана підтягнутий, франтуватий і майже супермен, бо, коли треба, може й ногами повимахувати, і ціпком пофехтувати, і револьвер у хід пустити, і взагалі наваляти лиходіям по перше число! Кунг-фу й паркур для цього дядька не порожні слова, чого не скажеш про його літературного прототипа... Сюжет «Убивства в «Східному експресі» й «Смерті на Нілі» добряче перероблений. Автори ввели додаткові лінії, нових персонажів, тим, хто є, змінили мотивацію, імена, національність, вік і стать, та й узагалі переписали все на свій смак. Обидві історії розгортаються більш динамічно, а трагізм наростає в

геометричній прогресії. Часом із глядача просто-таки прагнуть витиснути сльозу або перелякані вигуки. Детективи радше скидаються на драматичні бойовички з високим градусом чуттєвості й помітним віковим цензом для глядачів. «Привиди у Венеції» – то взагалі інша історія (в усіх значеннях), повернемося до них пізніше. Єдина дивовижа в цьому – участь і навіть ініціатива у проєкті Кеннета Брани. Відомий любитель класики англійської літератури, головний спеціаліст із перенесення Шекспіра на екран, автор багатьох екранізацій, що дотримується кожної букви джерела, і раптом таке...

Однак Агата Крісті – не Шекспір (хоч за накладами, перекладами й кількістю читачів дуже близько), та й масові детективи – не класичні трагедії й комедії. То чому б не поекспериментувати, зважаючи на запити публіки й час? Заради справедливості: експерименти «зайшли» не всім. Популярні рейтинги IMDB, “Rotten Tomatoes” і відгуки критиків однаково демонструють і цілковите схвалення, і категоричне несприйняття. Усі три фільми зібрали лише трохи більше половини рейтингових балів, із зовсім невеликим нахилом у бік позитивної оцінки. Та чого не відібрати в цих стрічок: вони однозначно сучасні й орієнтовані на молодь. Саме так зараз знімають, грають, ставлять і переказують. Стрічки швидкі, не нудні, розважальні, рясніють дуже красивими кадрами та «зірковими» обличчями. Кожне покоління має право на своє трактування, то чому б, власне, і не таке?

2023

2022

2017

«Вбивство в «Східному експресі»

Кеннет Брана (2017)

6'5/10

Цікаві факти

Джерело

Актори

цитата

Мішель Пфайффер, Джонні Депп, Джуді Денч, Пенелопа Крус, Дейзі Рідлі, Джош Гад, Віллем Дефо, Олівія Колман, Дерек Джекобі та ін.

Однойменний роман Агати Крісті 1933 року зі «східного циклу»

«Мені завжди хотілося вірити, що людина розумна й цивілізована. Саме моє існування залежить від цієї надії, від порядку, методу та маленьких сірих клітинок... Але зараз, можливо, мене просять натомість слухати... своє серце»

Дивитися трейлер (укр.)

«Смерть на Нілі»

Кеннет Брана (2022)

6'3/10

Цікаві факти

Джерело

Цитата

Актори

«Це любов. Не та гра, у яку грають чесно. У ній немає правил»

Однойменний роман Агати Крісті 1937 року зі «східного циклу»

Галь Гадот, Армі Гаммер, Емма Макі, Аннетт Бенінг, Софі Оконедо, Летіша Райт, Том Бейтман, Роуз Леслі, Рассел Бренд та ін.

Дивитися трейлер (укр.)

«Привиди у Венеції»

«Привиди у Венеції»

Кеннет Брана (2023)

6'8/10

Чого очікувати

Синопсис

Цитата

Актори

Тіна Фей, Келлі Райллі, Мішель Єо, Джеймі Дорнан, Камілль Коттен, Кайл Аллен, Ріккардо Скамарчіо, Ровен Робінсон та ін.

Пуаро вийшов на пенсію й живе у своє задоволення у Венеції. Він ігнорує всіх потенційних клієнтів, доки до нього не завітає давня знайома – авторка детективів Аріадна Олівер

«Страшні історії роблять реальне життя не настільки страшним»

Дивитися трейлер (укр.)

Любителька плетіння, квітів і кримінальних загадок Джейн Марпл

Якщо вірити літературознавцям, образ допитливої й розумної старої, готової до розслідувань, існував задовго до Агати Крісті. Його корені сягають гостросюжетної історичної повісті Ернста Гофмана «Мадемуазель де Скюдері. Хроніка часів Людовика XIV» (1818 р.). У центрі сюжету там реальна особистість – французька письменниця Мадлен де Скюдері. Літня жінка випадково втрапляє в центр злочинної схеми, переживає низку небезпечних пригод і виявляє неабиякий логічний розум. Утім, хтозна, чи вплинув цей образ на міс Марпл. Сама Агата Крісті зазначала, що списувала свою розслідувачку з власної бабусі та її подружок-сусідок. Як і Пуаро, ця героїня з’явилася на сторінках відразу немолодою. Їй було вже близько 70, що згодом виявилося для авторки незручним: міс Марпл полюбилася читачам, тож фігурувала в історіях Крісті впродовж десятиліть, змушена «застигнути» в одному віці.

+ Більше про персонажа

Уперше письменниця згадала її в оповіданні «Тринадцять загадкових випадків», опублікованому у виданні «The Royal Magazine» у грудні 1927 р. У 1930 р. міс Марпл вперше стала головною героїнею в романі «Убивство в будинку вікарія». Усього вона вела розслідування у 12 романах і в 6 оповіданнях зі збірки «Останні справи міс Марпл та два оповідання». Цікаво, що завершальний роман про цю героїню, «Забуте вбивство», Крісті створила ще в 1940 р., але опублікований він був аж у 1976 р., після смерті авторки. Історії про міс Марпл переносили на екран майже так само охоче, як і пригоди Пуаро. По 1-2 рази цю даму втілювали на екрані британка Грейсі Філдс, німкеня Інга Ланген, американка Гелен Гейз та ін. Загальна кількість стрічок поступається фільмам з Еркюлем тільки тому, що самих книг про Джейн менше. Образ цієї бабці-інтелектуалки не такий зручний для імпровізацій. Ну правда, що аж такого екстравагантного можна вигадати для героїні з подібними вихідними даними?.. Ви здивуєтеся, які лазівки голлівудські метри познаходили для творчих експериментів.

Найяскравіші екранні втілення міс Марпл

Джеральдін Мак’юен / Джулія Маккензі

Маргарет Рутерфорд

Анджела Ленсбері

Джоан Гіксон

Досвідчений кінодетектив і Дама-Командор

Офіцер Британської імперії та подруга Агати Крісті

Артистка, обрана самою Агатою Крісті

Міс Марпл нових часів

Маргарет Рутерфорд – Офіцер Британської імперії та подруга Агати Крісті

Першою допитливу й гострооку бабцю втілила на екрані британська леді Маргарет Рутерфорд (в іншому варіанті – Разерфорд). Складно сказати, чим вона більше відрізняється від літературної версії – зовнішністю чи поведінкою. У 4 фільмах, знятих режисером Джеймсом Поллоком про пригоди міс Марпл, ця героїня постає справжньою супервумен.

Вона чемпіонка, здається, з усього на світі: гольфу, стрільби, їзди верхи, фехтування, кулінарії тощо. Має вкрай наполегливий і рішучий характер, не боїться наодинці розвінчувати небезпечних злочинців та й, відверто кажучи, більше скидається на чоловіка, ніж на даму. Та це не означає, що вона не подобається чоловікам. Подобається, ще й як! Їй як мінімум двічі пропонують побратися, запрошують до танців на балу, дають ролі на сцені й бережуть від загроз.

Що й казати, якщо впродовж усіх чотирьох історій її супроводжує відданий друг-залицяльник містер Стрінгер. Він готовий скласти їй компанію і збираючи добровільні пожертви на благодійні цілі, і збираючи докази проти підозрюваних. Шанувальники героїні знають, що в книжках жодного містера Стрінгера в міс Марпл не було. На екрані цей персонаж з’явився, аби дати роботу реальному чоловікові Маргарет Рутерфорд Стрінгерові Девісу. Однак у сюжетну канву він вписується дуже органічно, у цієї подружньої пари вийшов природний екранний дует. Стрічки дуже сильно відходять від першоджерел, значно більше скидаючись на комедію, ніж на драматичний детектив. Часом автори фільмів беруть за основу книги про Пуаро, а не про Марпл, і навіть у них не можуть втриматися від вигадування подій і персонажів. Однак глядачам ці версії дуже сподобалися. Тоді, вочевидь, такий стиль і жанр були в моді. А зараз мають вигляд приємного й необтяжливого ретро.

Крісті була невдоволена перекроюванням своїх задумів, та й трактування образу було їй геть не до смаку. Однак після особистої зустрічі з Маргарет письменниця пом’якшала. Принаймні з виконавицею головної ролі її пов’язала справжня дружба, Крісті навіть присвятила їй свій роман «Тріснуло дзеркало» (1963 р.).

4 феєричні з'яви Маргарет Рутерфорд

«Вона сказала: вбивство»

1961

реж. – Джордж Поллок

Рейтинг на IMDB: 7.3/10

«Після похорону»

реж. – Джордж Поллок

1963

Рейтинг на IMDB: 7.2/10

1964

«Агов, убивство!»

Рейтинг на IMDB: 7.1/10

реж. – Джордж Поллок

1964

Рейтинг на IMDB: 7.0/10

«Наймоторошніше вбивство»

реж. – Джордж Поллок

«Дзеркало тріснуло»

«Дзеркало тріснуло»

Гай Гемілтон (1980)

6'2/10

Чого очікувати

Цитата

Джерело

Актори

«Ви бачили його останнє творіння? Та якби я з’їла шматок плівки, з мене б виліз кращий фільм!»

Однойменний роман Агати Крісті 1962 року

Елізабет Тейлор, Рок Гадсон, Кім Новак, Тоні Кертіс, Едвард Фокс, Джеральдіна Чаплін та ін.

Цікаві факти

Синопсис

Дивитися трейлер (англ.)

«Міс Марпл»

Рой Болтінг, Девід Ґіліс, Гай Слейтер та ін. (1984 – 1992)

8'0/10

Чого очікувати

Джерело

Цитата

Актори

«– Але ЧОМУ вона зробила це??? – Спитайте в міс Марпл. У неї, зазвичай, є правильні відповіді»

Усі 12 романів, присвячених міс Марпл.

Джоан Гіксон, Гвен Вотфорд, Пітер Тілбері, Френк Гетліфф, Дональд Плезенс, Джон Касл, Девід Горовіц та ін.

Синопсис

Джоан Гіксон – міс Марпл, обрана самою Агатою Крісті

Дозвіл на кіноадаптацію творів Агати надав ВВС її спадкоємець, онук Метью Прічард. За таких умов творці серіалу просто не мали права на помилку, і вони не підвели! Численні шанувальники цього проєкту відзначають насамперед його неймовірну точність у зображенні Англії 1940-1950-х років. Костюми, декор, автівки, зачіски й макіяж героїв – буквально все пронизано духом класичної Британії. Витончений музичний супровід Кена Говарда й Алана Блейклі врізається в пам’ять і на всі 100% відповідає часу. Саундтрек у поєднанні з книжковими ілюстраціями, що відтворюють пасторальні пейзажі провінційної Англії, робить заставку серіалу впізнаваною й стильною. Цей серіал надзвичайно полюбився королеві Єлизаветі ІІ. Вона навіть нагородила Джоан Гіксон за цю роботу Орденом Британської імперії. Про те, що сама Агата Крісті благословила Джоан на роль, ми вже розповідали раніше.

Досвідчена театральна й кіноакторка, пані Гібсон і справді майстерно втілила образ міс Марпл, до дрібниць відтворюючи характер і манери літературної героїні. Вона цікавиться плітками, але не виявляє дражливої наполегливості. Не лізе левові в пащу й зайвий раз не дратує злочинців. Її стиль – діяти тонко, через сильних чоловіків, бажано інспекторів поліції. Дотримується етикету й правил пристойності, але без зайвого святенництва чи консерватизму. Саме таку жінку ми б із задоволенням вважали своєю бабусею, звіряючи їй нестрашні секрети й вислуховуючи мудрі поради. До слова про вік. На момент початку зйомок серіалу пані Гібсон уже була дуже літньою жінкою: їй виповнилося 78! (Кар’єра акторки тривала з 1934 р.). Після 10 серій вона збиралася на пенсію, але керівникам проєкту вдалося вмовити її ще на 2 стрічки. Після завершення серіалу Гіксон з’являлася на екранах ще рік, і у 1993 р., нарешті, пішла на відпочинок. Померла визначна акторка у 1998 р., у віці 92 років.

Усім, хто планує зараз переглянути телесеріал «Міс Марпл», варто налаштуватися на відповідний темп. Сюжет кожної історії розгортається повільно, здебільшого в супроводі розмов за чаєм і плетіння спицями, у вітальнях провінційних будиночків й ошатних садочках. Аристократичні персонажі стримані й небагатослівні, вбивства не надто жорстокі, саспенс ніхто не нагнітає. Атмосфера старої-доброї Англії, як вона є (і як ми її собі уявляємо). Виходить неспішний рафінований детектив, здатний заколисати перед сном або просто зробити вечір затишним.

«Міс Марпл Агати Крісті» / «Міс Марпл»

Чарлі Палмер, Енді Вілсон, Джон Стрікленд (2004 – 2013)

7'8/10

Чого очікувати

Джерело

синопсис

Актори

Серіал з успіхом виходив на каналах однієї з найбільших британських корпорацій ITV.

В основу лягли 12 романів і 2 оповідання, присвячені міс Марпл. А також 9 творів, що взагалі не мають стосунку до цієї героїні.

Стівен Черчетт, Ієн Ричардсон, Джек Девенпорт, Тімоті Далтон, Джеймс Д’Арсі, Крістіан Коулсон, Бенедикт Камбербетч, Дерек Джейкобі, Зої Вонамейкер та ін.

Дивитися трейлер (англ.)

Джеральдін Мак’юен і Джулія Маккензі – міс Марпл нових часів

Перші три сезони образ міс Марпл втілювала Джеральдін Мак’юен (інший варіант прочитання – Макеван), дуже відома своїми ролями на Бродвеї, але з короткою фільмографією. У її виконанні бабця-розслідувачка зовсім інакша, ніж у версії Гіксон. Пронозлива, наділена іронією, що часом переходить у єхидство, дещо ексцентрична, подеколи неприємно настирлива. Вона нерідко дратує поліцію своїм умінням з’являтися у свідків раніше за інспекторів або недоречними, на перший погляд, заувагами. Звісно, успішне розкриття особистості злочинця нівелює неприємне враження, і наприкінці міс Марпл усі визнають.

У 2009 р. Мак’юен пішла на пенсію. Її можна зрозуміти: на той час акторці було 77 років. «Міс Марпл» стала її останнім теле- й кінопроєктом. Після завершення кар’єри Джеральдін Мак’юен прожила лише 5 років. Цікаво, що акторка, вже в зрілому віці, двічі відмовилася від ордена Британської імперії. Чи то завдяки баченню Мак’юен, чи за бажанням режисерів, перші три сезони справляють дещо комічний ефект. Вистачає сцен зі сміливими жартами, які Крісті навряд чи собі б дозволила, надмірною емоційністю окремих персонажів, що іноді межує з істеричністю.

Саме селище Сент-Мері-Мід має якийсь пародійний, карнавальний вигляд із занадто яскравими барвами й перебільшеною «англійськістю». Хоч костюми, зачіски, інтер’єри й автівки й досі максимально точно відтворюють епоху. Тон серіалу змінився з приходом нової головної «зірки» – Джулії Маккензі. Британська акторка, співачка й театральна режисерка Маккензі запропонувала своє бачення образу міс Марпл. У її версії міс Марпл сповнена сил та енергії.(Не так і дивно, враховуючи, що за роль акторка взялася у віці 67 років, наймолодшою серед трьох класичних серіальних розслідувачок. Та й загалом, серед усіх

згаданих у нашому матеріалі виконавиць ролі її «переплюнула» хіба що Ленсбері, яка почала роботу над цим образом у 55). При цьому вона лишається жіночною, привітною, милою, позитивною. Там, де Гіксон показувала суворість, а Мак’юен насмішкуватість, Маккензі демонструє лише щире зацікавлення, люб’язність і повагу. Справжня «божа кульбабка», але зі швидкими рухами й рішеннями. До речі, про швидкість. Серіал відразу був жвавим, і з кожним наступним сезоном його динаміка лише зростала. Почали додаватися флешбеки, часта зміна кадрів, збільшилася кількість локацій. Яскравість і ретельна робота художників лишалися притаманними шоу, але з 4 сезону ефектні кольори почали виконувати іншу функцію. Серіал став більш драматичним, психологічним, візуально контрастним, з тяжінням до трилеру. Це вже цілком сучасне видовище, з хронометражем у 90 хвл для серії.

Королева детективу – очима французьких кінематографістів

Ніхто не заперечуватиме, що французьке кіно – особливе явище, з власною неповторною стилістикою й шармом. Його важко переплутати з роботами кіностудій інших країн. Вочевидь, свідомі цього, французькі кінотворці навіть не намагаються передати на екрані дух й атмосферу старої Англії. Зрештою, хто ж розкаже про британську стриманість і звичаї ліпше за самих британців? Натомість французькі режисери переміщують героїв і все дійство

на рідні локації, змінюють таймінг, переказують книги Агати Крісті дуже приблизно й крізь власну призму. Тому у французьких стрічках, навіть заявлених як адаптації творів Королеви детективу, не так легко розпізнати знайомі літературні колізії. Що й казати, якщо автори таких фільмів і не збираються зображати Пуаро, міс Марпл чи інших традиційних героїв!

«Загадкові вбивства Агати Крісті»

Ерік Ворет, Рено Бертран, Стефан Каппе та ін. (2009 – 2012)

7'6/10

Джерело

синопсис

Актори

Серіал складається з 3 сезонів, 44 епізодів по 90 хвл кожен. Дія всіх історій відбувається у Франції в різні часові проміжки, кожного сезону з різними дійовими особами.

В основу перших двох сезонів лягли романи Агати Крісті про Пуаро, міс Марпл, суперінтенданта Баттла, шпигунські й детективні твори про інших персонажів.

Антуан Дюлері, Маріус Колюччі, Самюель Лабарт, Бландін Беллавуар, Елоді Френк, Артур Дюпон, Емілі Гевуа-Кан, Хлоя Чаудой та ін.

Цікаві факти

Перший сезон найближчий до книжок. Дія відбувається в 1930-і роки в регіоні Норд-Па-де-Кале. Слідство ведуть двоє чоловіків, у деяких рисах списані з Еркюля Пуаро й капітана Гастінгса. Старший – комісар Жан Ларозьєр, 50-літній (або близько до того) любитель смачної їжі й вродливих жінок, розумний, досвідчений, дещо зверхній, але наполегливий і наділений фантазією.

Молодший – його помічник інспектор Лампйон, гомосексуаліст років 30, м’який, сором’язливий, дещо нервовий, але зацікавлений у своїй роботі. Перша зустріч персонажів відбувається в 4-серійному мінісеріалі 2006 р. «Убивство на сімейному вечорі». Серіал базується на романі «Різдво Еркюля Пуаро» (1938 р.), у якому Агата Крісті вперше зрадила собі й, на прохання зятя, описала криваве вбивство. При цьому сюжет для авторки типовий. Літній мільйонер Симеон Лі вперше за 20 років запрошує до себе в маєток численних родичів. Їдуть навіть ті, хто його завжди ненавидів, розраховуючи, що Лі не забув згадати їх у своєму заповіті. Незабаром після прибуття всіх гостей господар будинку знайдений мертвим у своєму кабінеті...

Головні слідчі другого сезону – чоловік і дві жінки. Комісар Сван Лоранс, елегантний холодний чоловік близько сорока років, привабливий для жінок. Допомагає йому журналістка газети La Voix du Nord («Голос Півночі») рудоволоса Аліса Авріль. Частково феміністка, частково хуліганка, надзвичайно допитлива, комунікабельна й вперта. Ще одна помічниця Лоранса – особиста секретарка Марлен Леруа. Шаблонна білявка, наче з анекдотів: красива, мила, але зовсім не інтелектуалка. Дія вже переноситься в кінець 1950-х – початок 1960-х років. Цей сезон найтриваліший – 27 епізодів, його герої найбільше полюбилися публіці.

Дія третього сезону відбувається в 1970-і роки й крутиться навколо нової трійці. Тут справи розслідує перша жінка-комісар із сильним саркастичним характером Енні Греко, імпульсивний мачо інспектор Макс Беретта й мила задерикувата психологиня Роза Беллекур. Цей сезон, на жаль, не був перекладений українською мовою й не транслювався нашими каналами. Перші ж два, відповідно, мають українськомовне озвучення від студії «Так Треба Продакшн», телекомпанії «Інтер» та компанії «Кіт».

«Велике алібі»

Паскаль Боніцер (2008)

5'4/10

Джерело

синопсис

Актори

Сенатор Анрі Паже, великий любитель зброї й розкоші, разом із дружиною організовує на віллі біля Парижа традиційний «гостьовий вікенд».

Роман Агати Крісті «Лощина» 1946 року

Ламбер Вільсон, Анна Консіньї, Валерія Бруні-Тедескі, П’єр Ардіті, Міу-Міу, Катерина Муріно, Матьє Демі, Агат Бонітзер та ін.

Чого очікувати

Сюжет книги, а значить, і фільму, базується на реальній історії голлівудської красуні Джин Тірні. Акторка народила сліпу, глуху й розумово відсталу дівчинку. Через роки одна з її шанувальниць повідомила, що колись була хвора на краснуху, але порушила карантин тільки для того, щоб зустрітися з вагітною тоді кінозіркою (інфекція й спровокувала непоправні вади в дитини). «Після цього мені все одно, чи стану я знову чиєюсь улюбленою актрисою», – заявила Тірні в інтерв’ю 1959 року.

Крім класичних екранізацій у межах британських серіалів про міс Марпл, є індійська кіноверсія цього ж роману. Фільм 2003 року називається «Шубхо Махурат». Сюжет стрічки відчутно відходить від літературної основи, автори додали кілька любовних ліній, але мотив убивства лишається класичним. Фільм отримав дві національні кінопремії, у т.ч. як найкращий повнометражний фільм на бенгалі (бенгальській мові).

Подорожуючи потягом, міс Марпл визирає у вікно й випадково бачить убивство у вікні іншого потяга, що йде зустрічною колією. Її заяви ні залізничники, ні поліція не сприймають серйозно, адже тіло не знайдено ані в потязі, ані на узбіччі. Тоді настирлива бабця вираховує, що труп мали викинути в певному місці й заховати десь у маєтку багатої родини Акенторпів.

Намагаючись з’ясувати особистість убитої й довести свою правду, міс Марпл влаштовується в маєток служницею й дуже швидко натрапляє на цілий клубок небезпечних загадок. У книзі вбивство бачила літня подруга міс Марпл місіс Макгілікаді. А до родини Крекенторпів (саме таке прізвище має літературне сімейство) покоївкою, на прохання міс Марпл, влаштовується значно молодша Люсі Айлесберроу.

Сценаристи підійшли до джерела дуже вільно. У книзі дія відбувається в Англії, а не на острові вигаданої країни в Адріатичному морі; Пуаро не шукає діамантів; Рекс Брюстер – жінка атлетичної статури Емілі; театральні продюсери Майра й Оделл Гарднери – це просто американські туристи Керрі й Оделл Гарднери. На відміну від книги, у фільмі нема давньої приятельки Маршаллів Розамунд Дарнлі. А готель називається «У Дафни», замість книжкового «Веселого Роджера».

Пуаро поспішає зі Стамбула до Великобританії й за допомогою давнього друга – директора залізничної компанії синьйора Б’янкі – отримує дефіцитне місце в купе престижного «Східного експресу». Приємна подорож в оточенні пістрявої компанії людей різних національностей і характерів дещо псується звертанням хамовитого й підозріливого американця Ретчетта. Неприємний багатий тип вимагає, щоб знаменитий детектив став його особистим охоронцем.

Еркюль відхиляє пропозицію, а на ранок виявляє Ретчетта вбитим. Швидко з’ясовується, що Ретчетт – насправді відомий гангстер Кассетті, що вийшов сухим із води після кричущої справи кіднепінгу. За кілька років до цього з ліжка була викрадена маленька донька полковника Армстронга. Попри внесення викупу, дитину вбили, а за нею потяглася низка смертей, звинувачень і зруйнованих життів багатьох людей. Чи пов’язане нинішнє вбивство з тією жахливою справою? Чи це розплата за якісь інші гріхи? Під підозрою – весь вагон...

Екранізація вийшла жорсткою, під стать книзі. Роль примхливого патріарха сімейства в ній зіграв Робер Оссейн, той самий, який втілив романтичний образ Жофрея в серії історичних фільмів про Анжеліку 1960-х років. Цікаво, що цей мінісеріал офіційно до «Загадкових вбивств...» не включали, він стоїть окремо, попри наявність тих самих головних героїв. Пізніше ж роман «Різдво Еркюля Пуаро» в «Загадкових вбивствах...» екранізували ще раз, у 22-й серії 2 сезону.

Для своїх історій сценаристи використовують тільки загальні мотиви окремих книжок Крісті, без сумнівів змішуючи різні романи, додаючи свої розв’язки, змінюючи акценти й усе, що тільки можна змінити. Але це не означає, що їхні фільми виходять нецікаві. Навпаки! Часом переглядаючи ці захопливі творіння, щиро дивуєшся, що в їхній основі лежить творчість тієї самої Агати Крісті. Якщо ви ще не відкрили для себе світ французьких кіноверсій її книжок, запрошуємо пильніше придивитися до кількох особливо прикметних шоу.

Кожна серія – це повнометражний кінофільм із хронометражем у 2-2,5 години. Така тривалість кожної стрічки дозволяла авторам максимально точно відтворити сюжет і зберегти дійових осіб, введених Агатою Крісті. Перший фільм – «Тіло в бібліотеці» – розповідає про несподівану знахідку. У бібліотеці маєтку Госсінгтон-Холл, що належить родині Бентрі,

виявлено труп молодої жінки. Поліція незабаром з’ясовує, що це тіло танцюристки з Лондона. Проблема в тому, що ніхто в маєтку цієї дівчини не знає й не може пояснити, як її труп потрапив усередину. Час кликати міс Марпл... Дія більшості фільмів, як і книг, відбувається в маленькому провінційному селищі Сент-Мері-Мід або в невеликих містах Англії. І тільки «Карибська таємниця» переносить нас на Барбадос, куди міс Марпл поїхала відпочити, завдяки піклуванню свого племінника. Певно, що злочини йдуть за пильною бабцею назирці.

«Покликання одних людей – тренувати свої маленькі сірі клітинки, покликання інших – саджати в сірі клітки справжніх злочинців».

(к/ф «Загадка мерця»)

Сценаристи підійшли до джерела дуже вільно. У книзі дія відбувається в Англії, а не на острові вигаданої країни в Адріатичному морі; Пуаро не шукає діамантів; Рекс Брюстер – жінка атлетичної статури Емілі; театральні продюсери Майра й Оделл Гарднери – це просто американські туристи Керрі й Оделл Гарднери. На відміну від книги, у фільмі нема давньої приятельки Маршаллів Розамунд Дарнлі. А готель називається «У Дафни», замість книжкового «Веселого Роджера».

Час дії перенесено з 30-х у 80-і, з усіма відповідними реаліями: популярністю ТБ, модними показами, особливим стилем одягу й атмосферою мегаполісу. У цьому фільмі дещо метушливого й не дуже метикуватого інспектора Джеппа грає Девід Суше, який уже скоро стане хрестоматійним Еркюлем Пуаро в іншому серіалі.

Назва стрічки апелює до відомого забобону: коли за столом збирається 13 осіб, перший, хто встане, незабаром помре.

Мандруючи до Палестини, Пуаро знайомиться з великим і багатим сімейством Бойнтонів. У центрі родини – вдова місіс Бойнтон, неймовірно огидна стара, що десятиліттями тероризує своїх дітей. Шантажем вона змусила родинного адвоката не оголошувати заповіт її померлого чоловіка, заважає синам і дочкам заводити власні сім’ї й романтичні стосунки, морально збиткується з усіх.

Не дивно, що впродовж мандрів біля археологічних розкопок хтось, зрештою, вбиває місіс Бойнтон. Можливість вколоти жінці отруту мали всі: від пригноблених дітей, що роками доглядали хвору матір, до лікарки Сари Кінг – пасії молодого Реймонда Бойнтона. Пуаро цілком розуміє таку розв’язку, але на прохання місцевого губернатора береться за розслідування.

Пуаро відвідує Гастінгса в Мексиці й знайомиться там із добірним товариством: популярним у минулому актором, екранним ловеласом Чарльзом Картрайтом (у виконанні незрівнянного Тоні Кертіса), його новим захопленням, дівчиною з дивним прізвиськом Яйце (можливо, автори перекладу для каналу «1+1» правильно зробили, залишивши це прізвисько мовою оригіналу – Еґґ), лікарем і власником

психіатричної клініки Стрейнджем. Пуаро пише мемуари й не налаштований братися за розслідування. Тому коли на прийомі в Чарльза загадково вмирає пастор Беббінгтон, Пуаро вірить поліції, що причина – серцевий напад. Тим більше, що в келиху з-під коктейлю, якими господар частував усіх гостей, отрути не знайдено. На розслідуванні наполягає Еґґ. І правильно робить, бо вже на наступному прийомі, де зібралися всі ті самі, крім Чарльза й Пуаро, з такими ж симптомами помирає доктор Стрейндж. І в його організмі отруту таки знайшли. Справа стає дедалі загадковішою. Головний підозрюваний – таємничий дворецький – зникає. Причин убивати першу жертву, пастора, ні в кого не було. І вже зовсім дивно, що в лікарні Стрейнджа від отруєння помирає мадам Рашбріджер, безсловесна нещасна жінка з важкою шизофренією. Пацієнтка точно нічого не бачила й нікому нічого не могла розказати...

При бюджеті в 55 мільйонів доларів стрічка дуже добре окупилася, зібравши у світовому прокаті понад 350 мільйонів. «Класичний» «Східний експрес» мандрує маршрутом Париж – Стамбул через Страсбург, Мюнхен, Відень, Будапешт і Бухарест. У фільмі за основу взято маршрут Сімплонського «Східного експресу» (назва походить від

Сімплонського залізничного тунелю в Альпах, що сполучає Швейцарію з Італією). Тож потяг проїжджає через Мілан, Венецію, Белград та Софію. Персонажку Пенелопи Крус у стрічці звати Пілар Естравадос, тоді як у книзі місіонерка – дівчина іншої національності на ім’я Грета Ольсон. Пілар – це також героїня Агати Крісті, тільки з іншого роману – «Різдво Еркюля Пуаро». Більша ж частина фінального драматичного монологу видатного детектива насправді запозичена з роману «Завіса: Остання справа Пуаро». Кеннет Брана не лише став режисером, продюсером і виконав головну роль, а ще й сформував каст: більшість залучених акторів – його давні приятелі, колеги за попередніми спільними кіно- або театральними проєктами.

Патрулюючи вулиці увечері, полісмен бачить у вікні повішену жінку. У кімнаті він застає чоловіка, що намагається перерізати мотузку, і приймає його за вбивцю. Однак у суді вину спійманого не довели: міс Марпл, одна проти 11 інших присяжних, заявила, що чоловік не винен. Бабця певна, що головний лиходій сховався в театральній трупі, учасницею якої повішена колись була.

Марпл видає себе за акторку-аматорку, вступає в трупу й заселяється з рештою творчого складу в пансіон. Нитка розслідування приводить її в далеке минуле, до іншого відомого злочину. Але надмірна ретельність загрожує міс Марпл смертельною небезпекою: злочинець не готовий бути розкритим і заради збереження своєї таємниці піде на все...

Попри трохи нижчу оцінку на IMDB, сьогодні оглядачі-фахівці й глядачі-аматори називають саме цю стрічку найліпшою у квартеті фільмів про Марпл із Маргарет Рутерфорд. Це підтверджують також оцінки на “Rotten Tomatoes”. Хоча щойно після випуску критики зарахували стрічку, як і решту продуктів цієї франшизи, до категорії В. До створення фільму дотичні 3 жінки-Офіцери Британської імперії (престижний британський лицарський орден, який вручають виключно королівські особи). Сама Крісті, Рутерфорд і виконавиця ролі міс Мілкрест Флора Робсон.

Родове ім’я Ендербі співзвучне селу, де народився режисер стрічки Джордж Поллок. У романі «Після похорону» так називався маєток, у якому жила перша жертва. Сама ж родина головних героїв носила прізвище Ебернеті/Абернаті. У книзі, на якій засновано фільм, розслідування веде Еркюль Пуаро.

Благодійний фонд, до складу якого входить і міс Марпл, опікується перевихованням малолітніх злочинців. Юнаків із кримінальними нахилами перевчають на кораблі, де панує сувора дисципліна. Однак аудитор фонду, що перевіряв діяльність корабельного керівництва, раптово гине. Перед смертю він не встиг повідомити іншим членам фонду про знайдені порушення. Тож його місце аудитора заступає міс Марпл. Вона сповнена рішучості з’ясувати, що ж приховують капітан і його команда, і водночас – знайти вбивцю свого попередника.

Стрічка формально знята за нечасто екранізованим романом «Вечірка на Гелловін» (більш-менш точну кіноадаптацію поки що можна побачити тільки в одному з епізодів серіалу «Пуаро» з Девідом Суше). По факту, в сюжеті цього фільму від книги лишилася тільки загальна канва, кілька деталей й імена окремих персонажів. Решта історії – суцільна імпровізація Кеннета Брани, значно масштабніша, ніж у попередніх двох його детективних проєктах.

До жанру детективу Брана додав нуар, містику й готику. Фільм переповнений численними скримерами: постійно несподівано гупають двері й віконниці, хтось звідкись вискакує або падає, гучно репетує, робить різкі жести й дії. За розповідями акторів, режисер навмисне не попереджав їх про витівки протягу й інші природні гучні звуки. Так переляк і вигуки людей у кадрі ставали максимально щирими й переконливими. Неабияк урізноманітнюють картинку й операторські експерименти. Глядачі мають бути готовими до нестандартних ракурсів, великих планів а-ля «риб’яче око», періодичного використання широкоекранного формату, зйомок знизу, тремтіння камери. Укупі з темними барвами, що домінують упродовж всієї стрічки, це створює клаустрофобний і вкрай моторошний ефект. Критики однозначно визнають цю частину найбільш вдалою з усієї франшизи про Пуаро у виконанні Кеннета Брани.

Ця стрічка, у цілому динамічно і якісно знята, більше цікава своїм кастом і пов’язаними з ним історіями. Увесь стиль творіння несе на собі відбиток Голлівуду, роблячи фільм далеким від англійської літератури. Герої говорять швидко й різко, бруднувато й двозначно жартують, Марина Рад обмінюється з Лолою Брустер блискучими й вкрай отруйними репліками-натяками на інші фільми. Водночас, такий настрій цілком виправданий, адже, зрештою, сюжет зав’язаний навколо голлівудської кінокухні й має за мету показати все «закулісся». Стрічка стала першою в кар’єрі Гая Гемілтона екранізацією Агати Крісті. Наступна – уже згадане «Зло під сонцем» із Пітером Устиновим у ролі Пуаро.

Виконавиця ролі міс Марпл Анджела Ленсбері на той час активно знімалася в детективах. Тож ця роль, поруч з іншими подібними, підштовхнула її у 1984 р. погодитися на участь у серіалі «Вона написала вбивство». Серіал про літню письменницю кримінальних романів, що розслідує злочини, Джессіку Флетчер протримався 12 сезонів і став культовим. Саме він зробив Анджелу настільки знаменитою. Хоча, у цілому, її кінокар’єра була тривалою й успішною. У 2013 р. акторка навіть була нагороджена почесною премією Оскар за видатні заслуги в кінематографі. У головної «зірки» фільму Елізабет Тейлор ситуація тоді була інакшою. Тейлор страждала на депресію, мала особисті проблеми й тривалу перерву в зйомках. На її участі наполіг її екранний чоловік і реальний друг Рок Гадсон. У результаті Тейлор впоралася бездоганно, граючи мімікою й очима найпотужніші драматичні сцени. Ця роль стала однією з останніх її головних ролей у кіно. Не в останню чергу Гадсон заманив подругу в стрічку й переконав попросити менший гонорар, завдяки участі в зйомках іншого їхнього спільного друга – Тоні Кертіса. Ще один надзвичайно відомий на той час американський актор зіграв тоді в екранізації Агати Крісті вперше. Другим досвідом стало «Убивство на три дії», де персонаж Кертіса багато в чому віддзеркалює долю Марини Рад.

Сенатор Анрі Паже, великий любитель зброї й розкоші, разом із дружиною організовує на віллі біля Парижа традиційний «гостьовий вікенд». Запрошуються богемні або статусні друзі пари. На гостей чекає шампанське рікою, плавання в басейні, релакс на природі. Казка – та й годі! До будинку прибуває психоаналітик П’єр Кольє, видатний лікар і не менш видатний бабій. Крім дружини Клер, компанію П’єрові на віллі складає не надто таємна коханка Естер, скульпторка й офіційна подруга Клер. А ще колишнє

велике кохання П’єра акторка Леа, яка за кілька годин доводить, що пристрасть так швидко не вмирає. Серед інших гостей – пияка й письменник-невдаха Філіп, його депресивна подруга Марта й ще кілька колоритних особистостей. Ситуація в маєтку складається пікантна. Ще й револьвери валяються по всьому будинку, тож не дивно, що зненацька один із них стріляє... П’єра знаходять мертвим у басейні. Над ним – дружина з пістолетом і в шоковому стані. Здавалося б, усе зрозуміло. І мотив очевидний. Але хіба ми мали б детектив, якби все було так просто?..

Група голлівудських кінематографістів приїжджає в провінційний Сент-Мері-Мід знімати фільм про Марію Стюарт. Виконавиця головної ролі – голлівудська діва Марина Рад, що повертається в професію після тривалої перерви. Вона довго не знімалася, бо змушена була лікуватися від тяжкої депресії: її дитина народилася з несумісними із життям порушеннями.

На прийомі з нагоди приїзду Марини та її колег збирається весь цвіт місцевого товариства, у тому числі палка шанувальниця таланту кінодіви місіс Бебкок. Вона ж і стає жертвою вбивства, випивши отруйний коктейль із келиха Марини. Трагічна смерть безневинної жіночки наводить на думку, що жертвою мала стати Марина Рад. Тим більше, що остання отримує листи з погрозами, а згодом виявляє у своїй каві миш’як. Але хто ж бажає їй смерті? Заклята «подружка»-колега Лола Брустер? Таємно закохана в її чоловіка секретарка Елла Зелінскі? Жадібний продюсер Мартін Фенн? Цілий клубок інтриг і мотивів доводиться розплутувати інспекторові Креддоку. А допоможе йому, звісно ж, прониклива міс Марпл.

Гектор Макквін

лікар Арбетнот

Едвард Мастерман

м. Бук

Гільдегард Шмідт

Пілар Еставадос

Герхард Гардмен

Керолайн Габбард

Едвард Ретчетт

Мері Дебенгем

Еркюль Пуаро

принцеса Наталія Драгомірофф

Дія роману перенесена з Корнволла (Англія) до Акапулько (Мексика). І це найменша з неточностей. Автори фільму настільки далеко відійшли від літературної основи, що цілковито змінили мотиви вбивці, додавши драматизму й, водночас, віддаливши сюжет від суто британських літературних традицій. Якщо хочете знати, про які традиції йдеться та що рухало вбивцею у творі Крісті, перегляньте відповідний епізод серіалу з Девідом Суше – там усе дуже точно й близько до книги.

В оригінальному романі події відбуваються в післявоєнній Англії, а слідство веде Еркюль Пуаро. Сценарист і режисер Паскаль Боніцер переніс сюжет у сучасну Францію, змінив імена персонажів, а загадки розплутувати дав поліції та аматорам-підозрюваним. Утім, це не значить, що фільм надто далеко відійшов від книги. Навпаки, знімальна група відповідально й шанобливо поставилася до твору Агати Крісті, намагаючись максимально зберегти характери персонажів, їхню мотивацію та взаємодію. Щоправда, фільм вийшов доволі похмурим, навіть депресивним (якраз до пари сучасним екранізаціям ВВС, але про це – пізніше). Дія розгортається повільно, даючи нам час насолодитися глибокодумними паузами в діалогах, фоновою музикою й

чуттєвими сценами, які в результаті не переходять заявлений творцями віковий ценз 12+. З фільму йде властива творам Крісті сухість, легка іронія й витонченість. Натомість драма стає глибшою, співпереживання героям (чи то пак – героїням) – гострішим. Кіно виходить трохи затягнутим. Однак попри це, сюжет окреслено цікаво, вчинки дійових осіб здаються обґрунтованими. Не в останню чергу, завдяки дуже потужному таланту французьких й італійських акторів, задіяних у зйомках. Буквально кожен артист відіграє на всі 100, подаючи доречні ситуації емоції, міміку й тони голосу. Фільм має гідний вигляд і залишає поживу для роздумів. Навіть трохи дивно й несправедливо, що він не «відбив» свій бюджет у 4 млн євро, зібравши у французькому прокаті 2,7 млн доларів і трохи менше 4 млн доларів у світі. Та й оцінка IMDB лишає бажати кращого. Однак якщо ви любите неспішне, задумливе, але водночас якісне детективне кіно, нехай це вас не лякає. Фільм має всі шанси вам сподобатися. Ну, або просто перегляньте кіноваріант «Лощини» в четвертому епізоді дев’ятого сезону серіалу «Пуаро Агати Крісті» з Девідом Суше ;)

Джейн Марпл – стара діва, яка обожнює плетіння, квіти й плітки. Вона живе в англійському селищі Сент-Мері-Мід і знає геть-чисто все про своїх сусідів. Тому в перервах між плетінням светрів для своїх внучатих племінників і догляданням саду міс Марпл чаює з літніми приятельками та розслідує злочини різного штибу. На відміну від Пуаро, вона не є професійним детективом, тож місцева поліція не поспішає дослухатися до її суджень. Хіба що після 1-2 разів наочної демонстрації старою леді її аналітичних здібностей. До речових доказів доступу в цієї пані також немає. Однак це їй і не потрібно, адже міс Марпл звикла покладатися на свої знання людської натури.

Тож вона намагається вичислити схему дій злочинця, пошукати відповідні події в історії та провести паралелі. Як правило, такий аналіз дає результати, і Джейн блискуче розплутує справу, не наражаючись на зайвий ризик. Часом енергійній бабусі допомагає багатий племінник Раймонд – письменник, що живе в США й інколи приїжджає до Англії. Часом – випадкові знайомці. Як-от мільйонер Рейфіл, харизматичний дідуган на інвалідному візку, з роману «Карибська таємниця» – єдиного твору циклу про Марпл, де дія відбувається за межами Великобританії.

Оскільки Пуаро розслідував свої справи в той же історичний відрізок часу, коли про них писала Крісті, на момент смерті йому мало б бути 110 років... Утім, літературна мати великого детектива не описувала вікових змін ані в його зовнішності, ані в характері. Тож образ існував ніби поза епохою й досі сприймається як вічний. Акуратний та охайний майже на межі патології, спостережливий і геніально розумний, Еркюль Пуаро не міг не подобатися читачам. Тим більше, що він мав такий упізнаваний вигляд: яйцеподібна голова, невисокий зріст, «котячі очі» зеленого кольору, чорне волосся й, звісно, дбайливо доглянуті вуса.

Була в нього й своя історія. До Першої світової війни він працював полісменом у Бельгії, потім був поранений і змушений емігрувати у Великобританію, де до останнього дивував оточення своїм акцентом. Пуаро схильний до драматичних ефектів. Він обожнює збирати натовп підозрюваних, публічно аналізуючи всі свої попередні здогадки й, зрештою, називаючи головного лиходія. Йому замало захвату капітана Гастінгса – сентиментального й не надто метикуватого друга, що замінює для Пуаро доктора Ватсона. Потрібно ще покрасуватися перед інспектором Скотланд-Ярду Джеппом і вчергове потішити своє непомірне марнославство. Та всі ці слабкості роблять Еркюля навдивовижу живим, реальним. Тож не дивно, що Крісті присвятила його пригодам аж 33 романи, 54 оповідання й 1 п’єсу й не вбивала цього персонажа майже до власної смерті в 1976 р.

«Марпл – її ім’я, мармур – її природа». В оригіналі обігрується ще більша співзвучність слів Marple – marble.

(к/ф «Вона сказала: вбивство»)

В основу перших двох сезонів лягли романи Агати Крісті про Пуаро, міс Марпл, суперінтенданта Баттла, шпигунські й детективні твори про інших персонажів. У третьому сезоні на книжках («Нескінченна ніч» і «Лощина») базуються тільки дві серії, решта мають оригінальні сценарії. Своє бачення творці серіалу представили майже щодо всіх описаних у нашому огляді творів. У тому числі

не надто розтиражованих «Вечірки на Гелловін» і «Чому не Еванс?». Але настільки переробили при цьому сюжет, що вийшло не схоже ні на оригінал, ні на інші екранізації. Цей серіал зламав шаблон традиційного детективу, перетворивши стриману фабулу Крісті на еклектичну комедію із чорним гумором і несподіваними виходами в поліційну драму. Серед епізодів можна знайти й спеціальні різдвяні випуски, і навіть... мюзикл.

Серіал складається з 13 сезонів, 70 епізодів відповідно. За цей час Пуаро розслідував переважно вбивства, хоча траплялися також крадіжки, шантаж і кіднепінг. Дія відбувалася в розкішних готелях і старовинних маєтках, на курортах і в невеликих англійських селах, на пароплаві, в потягу, в літаку. Автори серіалу намагалися передати атмосферу книги

максимально точно, тож зйомки велися переважно там, де відбувається дія романів й оповідань: у Великобританії, Франції, Бельгії, Єгипті, Іраку, Сирії, Греції, Аргентині, країнах Балканського півострова, Швейцарії.

Здебільшого бельгієць береться за справи як приватний детектив, використовуючи власну квартиру в Лондоні як офіс

свого агентства. Приймати клієнтів йому допомагають капітан Гастінгс і секретарка Фелісіті Лемон. Часом до Еркюля звертається інспектор Джепп, коли Скотланд-Ярд заходить у глухий кут.

За цей фільм Альберт Фінні, єдиний із виконавців ролі Пуаро в історії, був номінований на «Оскар». Премію він так і не отримав, зате статуетка пішла в руки іменитій шведській акторці Інгрід Бергман за «Найкращу жіночу роль другого плану». Усього стрічка зібрала 6 номінацій на «Оскар», у т.ч. за сценарій, дизайн костюмів і музику. Глядачі підтримали критиків: «Убивство...» стало 11-м найбільш касовим фільмом 1974 року.

Загалом, Сідні Люмет започаткував прекрасну традицію збирати в «Східному експресі» весь тогочасний цвіт кінематографу. Після нього цей прийом повторили ще кілька режисерів із різних країн. Окрім упізнаваності облич персонажів, маємо ще одну помітну перевагу такого касту: усі ці актори таки дійсно вміють грати! І витворюють зі знайомого сюжету справжню шекспірівську трагедію, здатну зворушити навіть досвідченого глядача. Цікаво, що Альберту Фінні на момент зйомок було 37 років – вік, що не надто відповідає джерелу. Цим пояснюється доволі важкий грим і дещо гротескна згорбленість, що мали б бути доречні для образу літнього й опасистого бельгійця (спойлер – усе одно візуально вийшло не схоже). В усьому іншому Фінні спільно з Люметом намагалися дотримуватися характеру й звичок літературного Пуаро. Дбайливе ставлення до її сюжету й героїв не могло не потішити Агату Крісті та її другого чоловіка Макса Мелловена. Письменниця високо оцінила стрічку, хоча зазвичай не любила екранізації своїх книг. Єдина претензія, яку вона висловила: вуса в Пуаро вийшли ріденькі.

Бюджет стрічки зріс до 90 млн, натомість касові збори впали, обмежившись 137 млн. Для фільму було відтворено пароплав і храм Абу-Сімбел. А ще використано копію жовтого діаманту Тіффані. Справжній коштовний камінь у 287 каратів було знайдено ще в ХІХ ст. на родовищі Кімберлі в ПАР, і його вартість сягає 30 млн доларів. Цей діамант полишав фірмовий магазин Tiffany & Co. лише 4 рази. Його у вигляді брошки вдягала Одрі Гепберн у межах

рекламної кампанії фільму «Сніданок у «Тіффані», леді Гага на церемонії вручення премії «Оскар» і Бейонсе в спільній кампанії з «Тіффані». Використана у фільмі копія діаманту, вставленого в намисто, заміняє перли з книги. Усі зміни персонажів, надумані для фільму, годі й перелічити. Так, письменниця-романістка Саломея Оттерборн та її донька Розалія перетворилися на джазову співачку з небогою. Між двома іншими жінками (через загрозу спойлерів не називатимемо їхніх імен) вписали любовні стосунки. Бука в цій книзі взагалі не було, у його сюжетній лінії змішалися біографії кількох літературних героїв. І це тільки найбільш помітні вигадки сценаристів.

У Великобританії ця, остання з франшизи, стрічка рік «пролежала на полиці», перш ніж потрапити на екрани у 1965 р. Частково це пояснюється касовим провалом третього фільму з Маргарет Рутерфорд на батьківщині Агати Крісті (перші дві стрічки були фінансово успішними). Після цього фільму Маргарет Рутерфорд зі Стрінгером Девісом лише раз повернулися до своїх амплуа Марпл-Стрінгер. Вони з’являються в

малесенькому камео у фільмі про пригоди Еркюля Пуаро з Тоні Рендаллом у 1965 р. Пуаро зустрічає їх на селищній дорозі мимохідь. Це один із рідкісних випадків, коли двоє найпопулярніших слідчих Агати Крісті зустрілися в одному творі. У книгах вони не зустрічалися взагалі. З усіх фільмів із Рутерфорд у ролі Марпл цей Агата Крісті ненавиділа найбільше. Не дивно, зважаючи на те, що сценаристи написали для стрічки власну історію, майже ніяк не пов’язану з творчістю письменниці.

Зйомки у фільмі важко далися більшості залучених до них «зірок»: основні сцени знімали спекотним літом в Ізраїлі, що виявилося виснажливо для всієї групи. Фільм знятий саме за романом, а не за однойменною п’єсою. Остання стала найрадикальнішою переробкою Крісті, адже для театру вона викинула зі сценарію Пуаро, змінила вбивцю й мотив. А ще у стрічці можна помилуватися Керрі Фішер, знайомою нам за роллю принцеси Леї у вічній сазі «Зоряні війни».

Героїня фільму Емі Фолліат цитує незакінчену лицарську поему Едмунда Спенсера: «Сон після праці, порт після шторму, мир після війни, смерть після життя – хіба це не найбільша радість?» (художнього перекладу українською цього твору немає). Цей вірш викарбуваний на надгробку Агати Крісті.

Пуаро вийшов на пенсію й живе у своє задоволення у Венеції. Він ігнорує всіх потенційних клієнтів, доки до нього не завітає давня знайома – авторка детективів Аріадна Олівер. Вона запрошує колишнього детектива на спіритичний сеанс у будинку колишньої оперної прими Ровени Дрейк. Мета – розвінчати шахрайство медіумки Джойс Рейнольдс.

Під час сеансу ворожка зв’язується з духом померлої доньки Ровени Алісії Дрейк. І дух каже, що в її смерті винен один із гостей на прийомі. Надалі саспенс наростає: Пуаро хтось намагається вбити, потім гості починають гинути по-справжньому. Тепер розв’язати цей клубок для Еркюля – справа честі. Він має відповісти всім і, насамперед, собі: чи дійсно у смертях і дивних звуках винні привиди будинку, чи всі лиходійства чинить звичайна, хай і дуже хитра, людина?

Історія, представлена у фільмі, лише приблизно перегукується з книгою. Крім місіс Мак-Гінті й власне вбивці, жоден із персонажів фільму не має літературного прототипу. Мотив убивці, як і біографія Мак-Гінті, також неабияк змінені. Це вже не кажучи про те, що в книзі-літературній основі, як і у випадку з «Після похорону», слідство веде Еркюль Пуаро.

Виконавиця ролі Шейли Апворд Франческа Анніс, крім цього фільму, зіграла ще в чотирьох екранізаціях творів Агати Крісті: «Чому не Еванс?», «Таємний супротивник», «Партнери за злочином» і «Готель «Бертрам» (частина серіалу «Міс Марпл Агати Крісті»).

Збираючи благодійні пожертви, міс Марпл приходить до маєтку багатого скнари Ендербі. На її очах старигань помирає від серцевого нападу. Здавалося б, смерть природна, однак під час оголошення заповіту сестра покійного Кора заявляє, що це було вбивство. Міс Марпл і саму мучать підозри, тож вона вирушає в гості, але застає Кору вбитою. Тепер уже ніщо не завадить активній бабці взятися за розслідування!

Щоб краще зазнайомитися із численними спадкоємцями Ендербі й потенційними вбивцями, міс Марпл заселяється в «Галоп» – щось середнє між будинком відпочинку й школою кінного спорту. Тут вона виявить усі свої таланти, візьме участь у танцях і навіть приворожить одного з багатих синів покійного – Гектора.

Давня знайома Еркюля Пуаро, авторка кримінальних романів Аріадна Олівер, звертається до знаменитого детектива з незвичним проханням. Її запросили на сільське свято в Девон написати сценарій розважального квесту з постановкою вбивства. Але Аріадну гризе тривога: мешканці центрального маєтку в тій місцевості, ініціатори сільського фестивалю Стаббси, видаються їй зловісними, ніби там назріває щось небезпечне.

Еркюль із Гастінгсом вирушають із письменницею перевірити її підозри. І таки потрапляють у пригоди! Під час квесту дівчину, яка мала зображувати труп, насправді вбивають. Справа ускладнюється також потопленням місцевого дивака-п’янички й зникненням господині маєтку, вродливої, але дурненької білявки леді Стаббс. Обставини злочину багато в чому нагадують сценарій Аріадни Олівер. Це збіг чи ні? І в чому полягає задум таємничого убивці?

Музику до фільму написав легендарний Ніно Рота, відомий саундтреком до «Хрещеного батька». Фільм має премії «Оскар» і BAFTA 1979 р. за найкращий дизайн костюмів. Касові збори склали менше очікуваного – 14,5 млн доларів у США, що на 10 млн менше, ніж «Східний експрес...» Люмета.

Розслідуючи на доручення страхової компанії зникнення діаманта, Пуаро приїжджає в розкішний готель на екзотичному острові в Адріатичному морі. У готелі проживають кілька подружніх пар із нащадками та чимало представників добірного товариства – аристократи, театральні «зірки», усілякий бомонд.

Незабаром у бухті знаходять задушеною Арленну Маршалл – колишню акторку й нинішню дружину Кеннета Маршалла. Жінку ніхто не любив через нахабну й зверхню поведінку й очевидний адюльтер: вона залицялася до іншого одруженого парубка Патріка Редферна, просто на очах його нервової й скромної дружини Крістіни. Також кожен із гостей має окремий особистий мотив для вбивства й... залізне алібі. Але ж Арленна не могла задушити себе сама?..

Еркюля Пуаро запрошують на ТБ-шоу, де він знайомиться з кінозіркою Джей Вілкінсон та її двійником, акторкою-імітаторкою Шарлоттою Адамс. Знайомство закріплюється в готелі «Савой» обідом на 13 персон. Джей жаліється, що її чоловік, тиран лорд Еджвер, не дає їй розлучення, через що вона не може вийти заміж за нового коханця, герцога Мертона.

Пуаро відвідує Еджвера, аби вмовити його відпустити Джей. Лорд здивований: він давно повідомив дружині, що згоден розлучитися. Незабаром лорда вбивають, а прислуга стверджує, що це зробила Джей, у якої тепер не було мотиву. Сама Джей має алібі: вона в час убивства була на вечірці. Скоро список жертв зросте: чергу продовжить акторка Шарлотта Адамс і невинний молодий багатій.

Серіал з успіхом виходив на каналах однієї з найбільших британських корпорацій ITV. І тривав би довше, якби компанія ВВС знову не перекупила права на екранізацію творчості Агати Крісті (до нових творінь ВВС, знятих після цього, ми ще повернемося). Щоправда, від літературних джерел у ньому мало що залишилося. Уже з першої серії творці взялися переінакшувати історії Крісті, додаючи нові лінії та персонажів, зміщуючи акценти, а часом і змінюючи вбивць та їхні мотиви.

Подекуди в сюжеті з’являються навіть одностатеві стосунки, чого у творах Агати, звісно ж, не було й близько. Зате впродовж усіх сезонів можна побачити серед дійових осіб чимало знайомих облич. Чого варті лише Далтон і Камбербетч в окремих епізодах! Цей серіал важко назвати класичним екранним втіленням Крісті, і сама авторка навряд чи б його схвалила. Однак проєкт відповідає моді й смакам 3-го тисячоліття, говорить із глядачами однією кіномовою. Крім того, це ще зовсім не революційні вигадки продюсерів. Шоу, про які ми розповімо наступними, відходять від оригіналу значно далі. Настільки, що часом упізнати в них перо Крісті можна хіба що за іменами героїв...

Серіал став рекордно дорогим для національної телекомпанії “France Télévision” – виробництво обійшлося у 2,5 мільйони євро. Не дивно, якщо зауважити, скільки зусиль пішло на пошиття костюмів, образи дійових осіб, оформлення інтер’єрів. Над кожною серією працювало по 70 осіб, з яких 20 відповідали виключно за декорації.

Головним героям у стилі теж не відмовити: скажімо, комісар Сван Лоранс їздив на рідкісному французькому автомобілі Facel-Vega Facellia Coupé 2+2 (усього таких було випущено лише 48 штук). Серіал настільки сподобався глядачам, що у 2017 р. про його підготовку зняли окремий документальний фільм “Les petits meurtres, secrets de tournage” («Загадкові вбивства» – секрети роботи знімальної групи»). У ньому виконавиця ролі Аліси Авріль Бландін Беллавуар проводить «екскурсію» знімальним майданчиком.

На пароплаві, що мандрує Нілом, застрелено молоду мільйонерку Ліннет Ріджвей, яка нещодавно побралася з бідним дворянином Саймоном Дойлом. Це вже не перша спроба її знищення, та й узагалі вона мала чимало ворогів. Наприклад, в особі колишньої подруги Жаклін, у якої Ліннет того Саймона й відбила.

Та й майже всі присутні на пароплаві мали той чи інший мотив позбавити Ліннет життя. Пуаро продовжує розслідувати резонансну справу навіть після того, як у його каюту підкидають кобру. З часом все ще більше ускладнюється, коли кількість убитих на пароплаві зростає.

В епізодичній ролі місіс Кіддер, служниці в домі Акенторпів, тут з’являється Джоан Гіксон. Ще раніше, у 1946 р., Гіксон грала на сцені одну з ролей у виставі за твором Крісті «Побачення зі смертю». Письменниця була настільки вражена її роботою, що в захопленні написала Джоан: «Сподіваюся, одного дня ви зіграєте мою любу міс Марпл». Так і сталося!

За 20 років Гіксон сама стане міс Марпл в успішному, дуже точному й популярному серіалі про цю героїню. Фільм мав своєрідний рекорд у бокс-офісі, принісши MGM прибуток у 342 тис. доларів. Це був найбільший фінансовий успіх студії за 1961 рік.

Стрічка повторює основну схему «Смерті на Нілі»: така ж багата жертва-розлучниця, всі хочуть її загибелі, усі – небідні або статусні люди. І така сама кількість тогочасних «зірок». Особливого перцю додає протистояння двох кінодів Меґґі Сміт і Даяни Ріґґ, що постають перед нами видатними мегерами.

Однак у рік випуску фільм вважався великим касовим провалом, адже при бюджеті в 10 млн доларів зібрав лише трохи більше 6 млн у США. Утім, сьогодні багато хто віддає йому перевагу перед тією ж історією з Девідом Суше й називає фільм майже класикою.