VINTAGE MOSAIC PRESENTATION

Медіапрезентація

"Лицар моралі й справедливості"

170 років від дня народження В. Г. Короленка, письменника, публіциста, громадського діяча

Батьки

Народився Володимир Короленко 27 липня 1853 р. у м. Житомирі в родині повітового судді Галактіона Опанасовича Короленка, відомого своєю чесністю, безкорисливістю, відданістю законам. Мати Евеліна Скуревич відзначалась високими душевними якостями.

Волинь

Дитинство та юність Короленко провів на Волині, у своєрідній атмосфері маленьких містечок, де разом живуть чотири народності: польська, українська, російська та єврейська, і де бурхливе історичне минуле залишило по собі чимало спогадів і слідів, сповнених романтичної чарівності.

Перші кроки до знань

Будівля гімназії сьогодні – Рівненський обласний краєзнавчий музей

Спочатку юний Короленко здобував освіту в приватному пансіоні, а потім у 1-ій Житомирській гімназії. У 1866 році його перевели в Дубно, згодом у Рівне, в цьому ж році Володимир Короленко вступив до Рівненської приватної гімназії, яку закінчив у 1871 році із срібною медаллю.

Студентські роки

В. Г. Короленко – студент Гірничого інституту у Петербурзі (1878-1879 рр.). Фото Андерсон

Після закінчення гімназії у 1871 році Короленко вступив до Санкт-Петербурзького технологічного інституту, але через матеріальні нестатки навчання довелось залишити. Пішов працювати коректором. У 1874 році йому пощастило перебратися до Москви та вступити стипендіатом до Петровської хліборобської та лісової академії (нині Тімірязєвська академія). У 70-х роках зблизився з діячами революційного народництва.

Заслання

Інфо

За участь у студентських заворушеннях його було виключено з академії і вислано з Москви. У 1877 році Короленко вступив до Санкт-Петербурзького гірничого інституту. Однак, як політично неблагонадійного його знову заарештовано і вислано спочатку у В'ятську губернію, а потім до Сибіру. Майже 6 років Короленко провів у тюрмах та на засланні. Але це лиш додало сили письменнику. Саме в засланні починається його літературна діяльність.

Родина письменника

За дружину Короленкові стала Євдокія Івановська, революціонерка, народниця. В них народилось четверо доньок, дві – померли в ранньому віці. Софія, котра за професією була вчителькою, спочатку працювала у сільській школі, а вже з 1905 року прийняла на себе обов’язки помічника й секретаря свого батька. Пізніше вона стала ініціатором створення й беззмінним керівником Літературно-меморіального музею В. Г. Короленка у Полтаві. Ще одна дочка Наталія – літературознавиця, редакторка творів Володимира Короленка, дружина Костянтина Ляховича, у шлюбі з яким вона мала дочку Софію.

Переїзд до Полтави

У сорок сім років майстер слова вирішив остаточно повернутися в Україну. У Полтаві йому судилося прожити 21 рік і тут завершити свій земний шлях. Володимир Галактіонович вперше приїхав у наше місто 11 вересня 1900 року, а вже 30 вересня у листі до С. Д. Протопопова у Петербург виклав свої враження від зустрічі з ним: «В Полтаві чудово, все місто наче один сад. Ще зовсім тепло, буває спекотно, погода ясна. Пил, звичайно є, але прийнятний… На вулицях немає ліхтарів, лише поблискують стіни серед зелені, нагадуючи освітлення на картині Куїнджі». Так любовно і трепетно відгукується про Полтаву людина, яка бачила Нью-Йорк, Чикаго, Лондон, Париж, Стокгольм і ще багато інших міст Європи та Америки.

Інфо

Перше полтавське помешкання Короленків – будинок Петра Старицького, голови Полтавської земської управи. Це житло родина письменника винаймала на правах оренди. Влітку 1903 р. Короленки переїздять на нову, теж орендовану квартиру у дім лікаря Олександра Будаговського по Мало-Садовій вулиці № 1 (нині вулиця носить ім’я Короленка).

Полтавські помешкання

Вернадський

Вернадський з донькою Ніною читає українську книжку

Видатний науковець зі світовим ім’ям і один із засновників Української академії наук (1918) Володимир Вернадський та письменник і правозахисник Володимир Короленко були троюрідними братами по батьківській лінії. Їхній спільний прадід Яків Короленко мав доньку Катерину – це бабуся В. Вернадського та сина Опанаса – дід В. Короленка.

Жовтневий переворот

На схилі літ із дочкою та онукою в Полтаві

Лютневу революцію письменник сприйняв з оптимізмом: він вважав, що вона принесла свободу совісті, слова, наблизила Російську імперію до шляху, яким йшли цивілізовані країни світу. Жовтневого ж перевороту 1917 року В. Г. Короленко не сприйняв, вважаючи, що не можливо досягти неправедними засобами гарної мети.

Короленко і зміни влади

Письменнику-гуманісту довелося стати свідком «безупинної каруселі» зміни влади у Полтаві. Короленко робив усе можливе, намагаючись висмикнути ту чи іншу людську жертву з рук німецької, гетьманської, денікінської, повстанської, більшовицької чи ще якоїсь влади, рятуючи приречених на смерть нещасних своїх співвітчизників, не зважаючи на їхнє національне походження, віросповідання, політичні симпатії чи антипатії. Праведна душа Короленка так і не змогла зрозуміти, як можна переслідувати людину за це.

У жовтні 1918 року за часів влади гетьмана Скоропадського за ініціативою Короленка в Полтаві була створена «Ліга порятунку дітей». Це неурядове об’єднання виголосило своєю метою допомогу знедоленим дітям-жертвам громадянської війни. Товариство об’єднало близько 200 полтавських інтелігентів, які добровільно взяли зобов’язання допомогти дітям Росії і України вижити в умовах голоду та епідемії.

Ліга порятунку дітей

Ліга порятунку дітей. Фото 20-х років

Останній рік життя

Письменник відмовився від усіх допомог, пенсії, пільг, які йому пропонувала радянська влада. Наприкінці зими 1920 року стан Володимира Короленка погіршився, хвороба невмолимо прогресувала, це був бульбарний параліч (ураження черепних нервів). У березні 1921 року зроблено останні світлини Короленка. Також 17 березня 1921 року був заарештований зять Короленка Костянтин Ляхович, чоловік молодшої доньки Наталі. Ця людина була дуже близька письменнику за переконаннями. У в’язниці Ляхович заразився тифом, його віддали родичам. В ніч на 16 квітня 1921 року він помер у віці 36 років.

Боротьба за права

Випадок із зятем надзвичайно вразив письменника і підкосив остаточно його сили. 25 грудня 1921 року Володимира Галактіоновича не стало. Лікарі констатували смерть від серцевого нападу. Усе своє життя письменник боровся за права поневолених народів, розвиток їхніх національних культур і освіти, але лише в межах єдиної демократичної Росії. Він виступав за децентралізацію й широку культурно-освітню автономію для національних окраїн, але не допускав і думки про можливість поділу Росії на окремі національні держави.

Кредо

В. Г. Короленко дотримувався громадянської позиції й переконання, що письменник завжди має бути разом із народом, перейматися його радощами й горем, позаяк він є сином свого народу й має йому служити. В одному з листів до С. Д. Протопопова він так визначив своє життєве кредо: «Оглядаюся назад… Бачу, що міг би зробити набагато більше, якби не розривався між чистою белетристикою, публіцистикою й практичною діяльністю на зразок мултанської справи або допомоги голодуючим, зовсім про це не шкодую… Інакше не міг… Та й потрібно, щоб література в наш час не залишалася поза життям».

Головна книга життя

З 1895-го року Короленко припиняє писати оповідання і всю свою увагу спрямовує на політичну публіцистику. Він висуває багато звинувачень проти царату (погроми, катування, трибунали, смертні вироки). Його знову й знову притягають до суду за його статті. Пізніше він підніме свій голос і проти масових розстрілів за часів радянської влади і знову безуспішно. У 1905 році Володимир Галактіонович почав тісну співпрацю з ліберальною газетою «Полтавщина» і одночасно писати головну книгу свого життя – «Історія мого сучасника», праця над чотирма томами якої тривала понад 15 років. Твір залишився незакінченим. Автобіографічність «Історії…» не завадила їй стати літописом цілого покоління, адже це детальні спогади про дитинство (близько 600 сторінок). Відлік починається з п’ятого року життя хлопчика (1858). Коли Короленко сідає писати «Історію…», він уже давно живе в Україні. Тепер у Полтаві він може озирнутися на своє життя, багате на пригоди, досить нелегке, позначене переслідуваннями з боку влади. В останні роки він занурився у дитячі спогади. Дитинство письменник вважав єдиною правдивою цінністю людського життя, вартою того, щоб її зберігати.

Музей розпочинає свою діяльність у 1928 році з виставки «Життя і творчість Короленка», на основі останньої у 1940 році його й було створено. До музейного комплексу входять: меморіальна садиба письменника – пам’ятка історії ХІХ–поч. ХХ століть, флігель, де міститься виставкова зала, та могила письменника і його дружини на території міського парку «Перемога». Музейна експозиція налічує понад 10 тисяч експонатів, серед яких особисті речі письменника та його родини, велика бібліотека, твори образотворчого мистецтва, рукописи циклу «Сибірських оповідань», «Історії мого сучасника» тощо.

Полтавський літературно-меморіальний музей В. Г. Короленка

Самородов В., Кигим С., Ольховська Л. В. І. Вернадський та В. Г. Короленко : у поєднанні доль і поглядів / В. Самородов, С. Кигим, Л. Ольховська. – Полтава : РВВ ПДАА, 2013. – 60 с.

Володимир Короленко і Полтава / [автор-упорядник Л. Ольховська]. – Полтава : ФОП Говоров С. В., 2013. – 64 с.

Ревегук В., Кочерга Н. В. Г. Короленко : громадянська діяльність письменника (1917-1921 рр.) / В. Ревегук, Н. Кочерга. – Полтава : Дивосвіт, 2014. – 212 с.

«Я любив малювати...» Володимир Короленко / [автор-упорядник Л. Ольховська]. – [Полтава] : [ФОП Говоров С. В.], [2021]. – 64 с.

Книги про В. Г. Короленка

Марченко Н. В. Г. Короленко в Полтаві / Н. Марченко // Рідний край. – 2003. – № 1 (8). – С. 88-91. Ніколенко М. В. Г. Короленко і Т. Г. Шевченко / М. Ніколенко // Рідний край. – 2010. – № 1 (22). – С. 116-120. Олейникова А. Шишаччина в житті В. Г. Короленка / А. Олейникова // Край. – 2010. – № 74 (черв.). – С. 20-21. Ольховська Л. Син України / Л. Ольховська // Край. – 2005. – № 15. – С. 15-16. Пащенко В. Слово про В. Г. Короленка / В. Пащенко // Рідний край. – 2003. – № 1 (8). – С. 4-6.

Головко О. Ювілеї Володимира Короленка / О. Головко // Край. – 2012. – №104 (груд.). – С. 12-13. Діптан І. З історії діяльності Полтавської «Ліги порятунку дітей» / І. Діптан // Тези доповідей і повідомлень ІІI Полтавської наукової конференції з історичного краєзнавства. – Полтава, 1991. – С. 113-114. Ільченко О. Самоврядування як засіб організації життєдіяльності безпритульних дітей : із досвіду роботи колонії ім. В. Г. Короленка / О. Ільченко // ПостМетодика. – 2002. – № 4. – С. 52-53 Кигим С. Володимир Вернадський та Володимир Короленко – брати по крові та духу / С. Кигим // Вечірня Полтава. – 2009. – 3 черв. – С. 6.

На шпальтах газет і журналів

Сектор краєзнавчої літератури та бібліографії Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва ім. О. Гончара

Літературний дебют Володимира Короленка відбувся 1879 року у петербурзькому журналі «Слово», де були опубліковані «Епізоди з життя шукача». Однак далі була шестирічна перерва у виданні творів. Після завершення терміну заслання царська влада дозволила йому замешкати у Нижньому Новгороді. Тут з’явились його оповідання «Яшко», «Убивець», «Сон Макара», «Соколинець». Десять років (1885-1895), які Володимир Короленко провів у Нижньому Новгороді стали розквітом його літературної творчості. Вже 1886 року вийшла його перша книга «Нариси та оповідання», невдовзі побачила світ повість «Сліпий музикант», у якій він продемонстрував своє знання психології людини, її проблем та суспільства.

У 1903 році в мальовничому куточку Полтавщини в селі Хатки Миргородського повіту Короленко придбав земельну ділянку, а в 1905 році побудував невелику затишну дачу. З 1905 по 1917 роки включно майже ціле літо родина письменника проводила в Хатках.