DECADES PRESENTATION

1907-1987

decades

Григоренко

Копець Соломії Т-215

Петро Григорович

1907

- радянський генерал-майор, українець, правозахисник, дисидент. Член-засновник Московської та Української Гельсінської спілки. Виступав на захист кримських татар та інших депортованих народів

Петро́ Григо́рович Григоре́нко

1910

закінчив робітфак

навчався на факультеті Харківського технологічного інституту

членом Центрального комітету ЛКСМУ.

1929

1931

1927

член Комуністичної партії

одним з організаторів комсомольського осередку у своєму селі

1922

1931

Петро Григорович Григоренко народився в селі Борисівці Запорізької області в селянській сім'ї.

1930

У 1938 році в житті майбутнього генерала-дисидента стався епізод, який міг кардинально змінити його подальшу долю. Від брата Івана Григоренко отримав інформацію про злочини чекістів у Запоріжжі. Тоді Петро Григорович записався на прийом до генерального прокурора СРСР Андрія Вишинського – одного з організаторів показових судових процесів 1930-х років. Як казав Григоренко пізніше: “Я не розумів того, що сам ходив цього часу по лезу ножа”. Після цієї розмови низку організаторів репресій в Запоріжжі було заарештовано.

Військова кар’єра Григоренка швидко пішла угору. У 1936 – 1937 роках він командував 52-м окремим інженерним батальйоном Мінського укріпленого району, а 1939 року із відзнакою закінчив у Москві Академію Генерального штабу.

Military career

1961

1961 рік став початком дисидентської діяльності Петра Григоренка. 7 вересня на партійній конференції Ленінського району Москви він виступив із промовою, в якій рішуче підтримав десталінізацію, однак закликав не допустити встановлення нового культу особи, натякаючи на Микиту Хрущова. У підсумку був розкритикований, звільнений з академії та направлений служити до Далекосхідного військового округу.

1960

1963

Пониження у посаді та крах наукової кар’єри не змусили Григоренка відмовитися від своїх поглядів. Навпаки, він переконався що “з керівництвом КПРС треба вступати в боротьбу, а не намагатись задобрити його вірнопідданськими проханнями”. Восени 1963 року Григоренко зі своїми синами і друзями створив “Союз боротьби за відродження ленінізму”. Вже 2 лютого 1964 року його заарештували у Хабаровську та літаком доставили до Москви. Петра Григоровича виключили з партії, позбавили генеральського звання, бойових нагород і пенсії, а на довершення до всього визнали неосудним і етапували до спеціальної психіатричної лікарні на примусове лікування.

1960

1954

7 травня 1969 року Петра Григоренка знову заарештували. На підставі діагнозу “психічне захворювання у формі патологічного (паранойяльного) розвитку особистості з наявністю ідей реформаторства” його знову ізолювали у спеціальній психлікарні. На думку можновладців, жити в “радянському раю” могло не подобатися тільки божевільним…

1950

1974

Лише через 5 років, під тиском міжнародної кампанії протестів, Петра Григоренка виписали. Він став співзасновником Московської та Української Гельсінських груп, забезпечував зв’язок українських правозахисників із Заходом. Виступав на захист євреїв, месхів, вірмен, німців Поволжя, чеченців та інших пригноблених націй СРСР.

1970

Петро Григоренко зовсім трохи не дожив до відновлення незалежності України. Він помер на 80-му році життя у Нью-Йорку, 21 лютого 1987-го. Посмертно перший і єдиний Президент СРСР Михайло Горбачов повернув Григоренкові радянське громадянство, а судово-психіатрична експертиза підтвердила безпідставність кількарічного лікування у психлікарнях.

1987

1990

19XX-20XX

decades

thank

you