АРТбук Том ІІ.

Початок

Всеукраїнська ініціатива "Додай читання"

КЗ "Рівненська обласна бібліотека для дітей" РОР

Далі

«Справжні Казки Дітей»

Електронний АРТбук

Том ІІ. Острожчина, місто Рівне, Сарненщина, Донеччина

Інтерактивні позначки :

«Справжні Казки Дітей» ‒ електронна книга казок, створена з дитячих творів в Рівненській обласній бібліотеці для дітей на дистанційній основі, є складовою навчально-практичного проєкту КнигоСтудія «Читацьке Бюро» з казконаписаторства і книготворення, реалізованого у січні-травні 2023 року спільно з Всеукраїнською ініціативою «Додай читання», авторка проєкту ‒ популяризаторка читання, письменниця Євгенія Пірог. Твори учасників подані у формі АРТбуку (в ХХ томах на електронних ресурсах РОБД).

- гортати сторінки вперед

Далі

- гортати сторінки назад

- перейти до твору

- повернутись до змісту

Далі

Осередки дитячих казкувань на мапі України

Далі

Осередки дитячих казкувань на мапі Рівненської області

Зміст

Варвара Погонська Дружба...............................................18

Казки Острожчини

.......................9

Вікторія Шмилюк Казковий ліс.......................................19

Cофія Гаврилюк Русалонька Мія....................................10

Далі

Софія Ющишина Сім'я їжаків і чарівний ліс....................20

Владислав Герасимчук Котик Сімба........................................11

Казки з міста Рівне

......................23

Максим Горчинський Мрії збуваються..................................12

Олександра Біла Різнокольоровка................................24

Софія Касимович Порятунок білочки..............................13

Дарія Ліканова Дівчинка Аліса...................................25

Соломія Обаровська Оленчин сон.....................................24

Ольга Марчук Пригоди ЄТІ........................................14

Златослава Стельмах Колискова для Хтосика.......................27

Емілія Новак Подарунок для дівчинки.....................16

Влада Талімончук Пригоди риби Окуня...........................28

Вікторія ПерхалюкНові друзі...........................................17

Зміст

Олександр КуськовецьПро кізочку та їжачка.........................41

Казки Сарненщини

..........................30

Вероніка Лавор Маленька сарна та замок на річці........42

Денис ВишневськийКазка про місто Сарни.........................31

Далі

Олівія Дякова Чому наше місто назвали Сарни?.........32

Вікторія Марковець Хоробре дельфінятко..........................43

Ярина Ковальова Казка про котика................................33

Давид Мартинюк Вовк-пожежник...................................45

Марія Мельникова Зубко проти мікробів...........................46

Макар КореньКазка про Сарни та залізницю.............34

Софія Мельникова Казка про добро.................................47

Катерина Кирилюк Королівство Сарни..............................36

Златослава Стельмах Казка як сон.......................................49

Назар КривойЧорниці..............................................38

Мілана Павленко Добре діло – роби сміло......................50

Ганна КузьмичПро добру й гарну дівчинку Ганну........39

Зміст

Лев КостінПараска в лісі. Казка про Параску........61

Олександра ПавлюкКазка про добрий вчинок...................51

Михайло МаковецькийКазка.................................................62

Меланія СохацькаОленяткова родина............................52

Назар НазаренкоЯк козак Гришка орків поборов...........63

Емір ЦарукКазка про Вовка.................................53

Ксенія ФісайМаленький Шкереберть.......................66

Емір ЦарукПригоди Сонечка...............................56

Казки з Донеччини..........................58

Список закладів України, що долучились до дитячих казкувань.....68

Аліна КоровкаФрендзі Містік....................................59

Алфавітний покажчик авторів.................69

Казки з Острожчини

Далі

Русалонька Мія

Далі

Софія Гаврилюк, м. Остріг

25

Котик Сімба

Далі

Владислава Герасимчук, 1-А клас, м. Остріг

11

Мрії збуваються

Далі

Максим Горчинський, 2-Б клас, м. Остріг

12

Порятунок білочки

Далі

Софія Касимович, 2-Б клас, м. Остріг

13

Пригоди "ЄТІ"

Далі

14

Далі

Ольга Марчук, м. Остріг

15

Подарунок для дівчинки

Далі

16

Емілія Новак, 1-А клас, м. Остріг

Нові друзі

Вікторія Перхалюк, 2-Б клас, м. Остріг

Далі

17

Дружба

Далі

18

Варвара Погонська,1 клас, м. Остріг

Казковий ліс

Далі

19

Вікторія Шмилюк, м. Остріг

Сім'я їжаків і чарівний ліс

Далі

20

Далі

21

Далі

22

Софія Ющишина, 2-Б клас, м. Остріг

Казки міста Рівне

Далі

23

Різнокольоровка

Оленчин сон

Далі

Олександра Біла, м. Рівне, РАЛ "Престиж"

Соломія Обаровська, м. Рівне, РАЛ "Престиж"

24

Далі

25

Далі

26

Колискова для Хтосика

Далі

Златослава Стельмах, м. Рівне, РАЛ "Престиж"

27

Одного прекрасного сонячного дня, Окунь плавав собі по озеру і натрапив на дивний затоплений корабель. Він був дуже старий, дерев'яний та загадковий. Рибку так і манило туди, коли Окунь підплив ближче то побачив велечезну скриню. Вона була незвичайна, золота. І дуже вже стало цікаво, що там ? Проте тільки наблизився, він побачив багато раків, які тримали шпаги у своїх клешнях! Один з раків промовив: — Хто ти? І що тут забув? — Я Окунь, живу неподалік. Що ви тут робите? Що це за місце ? — запитала рибка. — Цей корабель затонув 20 років тому і з того часу ми оберігаємо його скарби! Ми забороняємо тобі наближатися до скрині! Окунь був розумною рибкою та зрозумів, щось тут не так...

Пригоди риби Окуня

Далі

28

Він притворився, що послухав підступних раків та дочекався поки всі заснули, тихесенько та непомітно він пробрався через поганців до скрині. Відкривши її він, не повірив своїм очам, перед ним була золота рибка. 3 першого погляду він зрозумів, що закохався. — Хто ти, о чарівне створіння? — спитав Окунь. — Я принцеса Золотко і мене утримували проти моєї волі — ці поганці-раки, щоб захо- пити моє королівство! Але тепер я на волі завдяки тобі, — відповіла принцеса і усміхнулася йому. Окунь швидко забрав рибку і вони попливли геть. З того дня пройшло багато часу, а Окунь та принцеса Золотко одружилися і живуть добре та щасливо.

Влада Талімончук , м. Рівне, РАЛ "Престиж"

29

Казки з Сарненщини

Далі

30

Казка про місто Сарни

Те, про що я розповім, сталося дуууже давно: коли ще звірі розмовляли. В одній чудовій країні, де всі жили дружно і щасливо, сталося лихо. Невідано звідки з’явився там Дракон! Був він злий-презлий, страшний-престрашний та ще й завжди голодний. Тому всі звірі і птахи ховалися від нього. І ніхто не знав, як його позбутися. Але в лісі жила сім’я оленів, яких всі називали Сарнами. Це такі кізочки з невеличкими, загнутими на кінцях рогами. От один молоденький олень придумав, що можна зробити. Він вдавав, що втікає від Дракона, а сам біг через ліс до великого болота. От через болото Оленятко-сарна з купки на купку, та й перестрибнуло. Але ж Дракон був величезний і важкезний, то він там застряг і затонув. Всі жителі того краю дуже дякували Оленятку. А те місто де багато лісів і боліт, де веселими хвильками котяться річки Горинь і Случ назвали Сарнами на честь маленького героя.

Денис Вишневський, садок №4 «Сонечко», м. Сарни

Далі

31

Чому наше місто назвали Сарни?

Олівія Дякова,садок №4 «Сонечко», м. Сарни

Давним-давно в одному селі жив хлопчик якого звати Степанко. Одного сонячного дня Степанко вирішив, що він дорослий і пішов до лісу сам. Ішов він по лісі, збирав різні шишки, грибочки та не помітив, як далеко зайшов, озирнувся навкруги й зрозумів, що він заблукав, злякався, сів під дерево і заплакав. Почула його плач благородна козуля Сарна, підійшла до хлопчика і запитала чому плачеш? Степанко відповів, що заблукав. Не бійся, я тобі допоможу. І козуля вивела Степанка з лісу до його села. Селяни подякували їй за порятунок хлопчика, і запитали як її звати, щоб назвати її ім’ям своє село, Сарна відповіла козуля. Але ви назвіть село Сарни, бо нас багато і ми допомагаємо людям. І так з’явилося село Сарни, в подяку такій прекрасній місцевості, як Полісся

Далі

32

Казка про котика

З тих пір Котеня завжди кличе Вовчика гуляти разом із своїми друзями. Ярина Ковальова, садок №4 «Сонечко», м. Сарни

Жив собі Котик. І були у нього друзі – Ведмежа, Песик, Зайченя та Білочка. Одного разу вирішив Котик пригостити своїх товаришів цукерками. Він склав гостинці і вирушив на зустріч до звірят. Котеня вже майже прийшло на місце, вже навіть друзів своїх побачило, і як вони з нетерпінням його чекають. І тут сталося те, чого найбільше боявся Котик. Звідкілясь йому назустріч суне Вовчик-кривдник, який завжди ображав звірят. Коли він побачив, що в пакунку у Кошеняти, то зразу захотів усе забрати собі. Але Котик не розгубився і гукнув на допомогу свого старшого брата, який саме ніжився на сонці неподалік. Кіт хутко пояснив Вовчику, що не варто ображати менших і забирати в них солодощі, а слід дружити, й тоді ласувати ними будуть усі.

Далі

33

Казка про Сарни та залізницю

Колись дуже давно, коли ще на місці нашого міста були дрімучі ліси, які були домівкою для різних звірів, через ліс побудували залізничну колію. По тій колії проїжджав потяг з мандрівниками з різних куточків світу. Одного разу цей поїзд затримався на початковій станції і машиніст, наздоганяючи розклад, дуже перевищив швидкість. Це викликало несправність двигуна і машиніст виконав вимушену зупинку вночі, саме посеред цього дрімучого лісу. Ремонтна бригада прибуде лише вранці, тому весь екіпаж та пасажири заночували у потязі. Вранці наступного дня всі пасажири прокинулися, машиніст відчинив двері вагонів, щоб усі могли вийти на вулицю подихати свіжим повітрям і помилуватися красою хвойного лісу. І от яке було здивування, коли вони вийшли на невеличку галявину, вкриту високою травою і запашними дрібненькими квітами, і тут

Далі

34

вони побачили чудернацьких грайливих тварин, які зовсім не боялися і виходили з гущавини просто до них, вітаючи нових гостей. Ніхто з пасажирів не знав, що це за тварини і як вони називаються. Машиніст сказав, що пригадав, як одного разу, ще його дідусь розповідав про таких тварин і назвав їх сарнами. Відтоді все більше мандрівників приїздили сюди, аби помилуватися жителями тутешніх лісів. Неподалік галявини збудували залізничну зупинку і дали назву Сарни. Згодом там поселилися перші люди, яким дуже сподобалося це чарівне спокійне місце. Різ за роком поселення розросталося і стало невеличким містом, у якому живемо тепер і ми, а називається воно на честь чудернацьких сусідів – Сарни. Макар Корень, тато і мама, садок №4 «Сонечко», м. Сарни

Далі

35

Королівство Сарни

В одному королівстві жили король, королева і була у них маленька принцеса. Люди їх дуже шанували та любили. Все в королівстві було добре, але одного разу в королівство завітала зла чаклунка. Коли вона побачила, як тут живуть всі щасливо, то вирішила все зруйнувати. Чаклунка наклала злі чали на принцесу. Принцеса перестала розмовляти, сміятися. Король з королевою не знали, що їм робити. Вони стали дуже злі і дратівливі, а Їхнє королівство сповнене любові та гармонії перетворилося на королівство зла. Люди почали зневажати один одного. Часто билися та сварилися. Маленька принцеса, побачивши це все, втекла з дому і заблукала в лісі. Довго вона блукала, аж поки не вийшла на галявину. На цій галявині були дивні тварини, яких вона раніше ніколи не бачила. Одна тварина подивилася на дівчинку і спитала, хто вона. Принцеса хотіла сказати, що не може говорити, але всі чари злої чаклунки розвія-

Далі

36

лися. Вона розповіла їм про всі свої негаразди і запитала, як їх звати. Тваринки сказали, що їх звати сарни і те, що вони виведуть принцесу із лісу. А тим часом король з королевою шукали свою принцесу по всьому королівству. Вони були раді, коли побачили дівчинку, а ще щасливішими стали від того, як почули, що їхня донечка заговорила. Вона сказала, що хоче щоб їхнє королівство називалося Сарни, саме так звалися дивовижні тваринки, які їй допомогли в лісі. 3 тих пір королівство називається Сарни. Тут живуть трудолюбиві, чесні, дружні, веселі та щасливі люди. Катерина Кирилюк, садок №4 «Сонечко», м. Сарни

Далі

37

лисичка-сестричка і мовила тихенько: «Бабусю, а можна і мені трішки? Я така голодна!» ‒ Авжеж – відповіла бабця і дала чорниць ще й рудій ласунці. ‒ Ммм… Як смачно, – мовила лисичка. Подякувала та й зникла раптово, як і з’явилась. Аж тут тріщать кущі. Вибігає вовк. Ух, сірий! Але бабуся Тоня не злякалась, бо зрозуміла, що він теж зголоднів на ягоди й поділилася із сіроманцем. Бабуся була дуже доброю, тому всім дала смачних чорниць. Почало вечоріти, мусово було збиратись додому. Бо ж вдома бабусю чекав Назарчик, який також дуже, ну дуууже, любить чорниці та дуже-дуже любить бабусю Тоню…

Чорниці

Передісторія. Бабуся Тоня ‒ це прабабуся Назарчика, вона померла рік тому… Назар її дуже любив, тож казка майже на реальних подіях, адже прабабуся у свої 75 років їздила на велосипеді у ліс по ягоди та гриби. Далі зі слів сина… Був прекрасний сонячний літній день. Співали пташки. Бабуся Тоня зібралась, взяла свій велосипед і поїхала у ліс по чорниці. Бабуся збирала ягоди цілий день, і коли назбирала повний кошик (бабуся казала «коробку»), почала збиратись додому. Але з гілочки на гілочку пристрибала до бабусі білка і сказала, що вона дуже зголодніла, і щоб бабуся дала їй трішечки чорниць. Звісно ж бабуся дала їй жменьку ягід. Незабаром із-за сосни вибігла хитра

Далі

Назар Кривой, садок №4 «Сонечко», м. Сарни

38

Про добру й гарну дівчинку Ганну

пташат. Почула їх писк, знайшла малят у високій траві під яблунею, покликала татка: ‒ Татусю, поглянь! Он на гілці гніздечко. Треба їх туди повернути, ‒ і подала пташат батькові. Він обережно поклав їх до гнізда, так і врятували малечу! Вдячні птахи-батьки цілий день весело щебетали, вихваляли вчинок Анюти, її добре серце. І от одного дня вирішили тварини, пташки, дерева та квіти віддячити Ані за її доброту. Зібралися вночі у садку за хатою на велику нараду. Довго міркували та вирішили наділити Ганнусю Диво-даром ‒ розуміти мову тварин. Поки дівчинка солодко спала, сили природи чаклували. Уранці Ганна прокинулася і від здивування аж зойкнула. Вона чула не лише щебетання пташок, шелест високої трави й шум вітерцю за вікном, тиху ходу котика Вуглика…

Ганнуся завжди всім в усьому допомагала. У садочку була уважною, не марнувала жодної хвилинки. Не брала прикладу з бешкетників: навпаки, вмовляла неслухняних діток бути чемними. Удома ніколи не лінувалась. Усе в Гандзі було до ладу: у шафі порядок, книжечки на полиці рівненько стоять, кожна іграшка на своєму місці. Не цуралась і чужої біди. Від рук розбишак рятувала цуцика чи кошеня. Не заради похвали робила добрі справи Анюта, а за покликом серця. Звісно, батьки та рідні пишалися дівчинкою. Незнайомці, котрим Ганнуся допомагала, щиро дякували та довго згадували її добрі справи. Коли Анюта їздила до бабусі в село, дівчинка аніскілечки не сумувала, адже тут роботи непочатий край! От окрему грядочку дідусь для неї скопав, бабуся купила курчат та каченят – Гандзя доглядатиме їх. Якось від загибелі врятувала й маленьких

Далі

39

Дівчинка розуміла, про що вони говорять! Ото Анюті пощастило! Не кожному випадає така честь. Тим, хто безкорисливо робить добрі справи, відкривається безліч таємниць природи, стає зрозумілою мова тварин та рослин. Відтепер у Ганнусі багато друзів! Кожне дерево вітається з нею, кожна квіточка усміхається дівчинці й привітно бажає вдалого дня. Тваринки ні на крок не відходять, гомонять, розповідають цікаві історії про свої пригоди… Тішиться не натішиться Ганнуся: жити стало веселіше, а добрі справи робити вдесятеро легше. Адже відтепер у неї так багато помічників! Ганна Кузьмич, садок №4 «Сонечко», м. Сарни

Далі

40

Жила собі кізочка Зірка. Якось привів її господар на лужок, прив’язав до кілочка і пішов собі додому. А недалеко росла гарна яблунька з соковитими червоненькими яблуками. І як не намагалася кізка дотягнутися до яблучок ‒ не зуміла. Як раптом з горбочка поруч скотився їжачок і підштовхнув гарненьке червоненьке яблучко, щоби віднести його своїм їжаченятам та побачив, як жалісно дивиться на нього кізонька. Їжачок пожалів її, підповз ближче та й каже: ‒ Бери, будь ласка. А я потім ще собі одне візьму! Подякувала йому Зірка за доброту. А їжак почеберяв до яблуні, підкотив інше рум’яне яблуко, і посунув з ним до своїх їжачат. Олександр Куськовець, садок №4 «Сонечко», м. Сарни

Про кізочку та їжачка

Далі

41

Маленька сарна та замок на річці

В одному чарівному, темному лісі жила маленька кізочка. Вона всього боялась і постійно шукала собі безпечне місце та смачної зеленої травички. В пошуках цього вона була дуже довго. I ось одного дня вона вийшла на затишну галявину, де стояв красивий замок і протікала велика річка. Там жили люди, які не знали, як красиво назвати своє місто. Один з місцевих жителів, що був біля замку, помітивши змарнілу кізочку, сказав: ‒ Це ж сарна ‒ дика кізочка. Люди її нагодували, відігріли й вона стала собі жити біля них. І з того часу це місто почали називати Сарни. Вероніка Лавор, садок №4 «Сонечко», м. Сарни

Далі

42

Плямистику закортіло дізнатися, що ж там угорі, куди щодня плавають інші дельфіни. Він побачив, як інші дельфінятка попливли туди, де виднілося щось жовте і яскраве, та й вирішив попливти за ними. Випірнувши, дельфінятко було зачароване красою, що виднілася вдалині. Аж раптом, далеко-далеко, він побачив великий корабель. Плямистик не наважився плисти до нього, але інші дельфіни ризикнули. Люди на палубі спочатку кидали дельфінам смаколики ‒ рибу, тому чорні лискучі бешкетники радо вистрибували між хвиль і ловили дарунки людей. Але зненацька моряки стали закидати сітку, аби виловити дельфінів. Зрозумівши, що не всі люди хороші, Плямистик схаменувся й поплив углиб моря кликати дорослих. Старші дельфіни не зважили на слова дивного дельфінятка, тільки його родина ‒ мама,

Хоробре дельфінятко

В одному з морів, де переливалася яскравими барвами й сяяла в сонячному промінні вода, жили дельфіни. Вони жили дружно, як одна велика сім’я, але так було до тих пір, поки в одній родині не народився незвичайний дельфінчик Плямистик. Ви запитаєте, чому Плямистик незвичайний? А тому, що не був схожий на інших, адже все його тіло було вкрите маленькими, як горошинки, білими плямками. Однолітки вважали Плямистика чудернацьким, не надто товаришували з ним, ніколи не кликали гратися чи разом плавати у пошуках нових пригод. Пламистик розумів, що він не такий, як усі інші, тож звично проводив час на самоті: грався біля свого будиночка, плавав у гості до бабусі й дідуся, залюбки слухав їхні казки про добрих моряків. Одного прекрасного сонячного дня

Далі

43

тато і дідусь з бабусею повірили йому. Вони гуртом піднялись на поверхню і допомогли врятувати бешкетних дельфінят. З того часу Плямистик став героєм, йому всі дякували за порятунок, бо якби не він, малі шибайголови могли б загинути через злих людей.

Далі

Вікторія Марковець, садок №4 «Сонечко», м. Сарни

44

Вовк-пожежник

В одному чарівному лісі жив-був сірий вовк. Ліс був особливим, у ньому мешкало багато дивних звірів і дуже часто траплялися різні дива. Одного разу вовк йшов лісом і відчув запах диму. Він пішов на запах і побачив велику пожежу! Вовк швиденько схопив вогнегасник і почав гасити пожежу. На його подив з вогнегасника посипалися пироги. Вовкові вдалося загасити пожежу. І з того часу він став справжнім лісовим пожежником.

Далі

Давид Мартинюк, садок №4 «Сонечко», м. Сарни

45

В королівстві Зубанії жила добра зубна щітка, на ім’я Зубко. Зубко була найкращою зубною щіткою в усьому королівстві. Вона допомагала всім дітям берегти свої зубки здоровими та чистими. Але в королівстві Зубанії також жили злі мікроби, які любили атакувати зуби дітей та спричиняти карієс. Одного дня, коли Зубко була на шляху до своєї наступної роботи, вона зустріла злих мікробів. Вони сміялися і планували атакувати зуби дітей, щоб накликати їм біль. Зубко знала: вона не може дозволити, щоб це сталося! Вона вирішила боротися з мікробами й захищати дітей від зубних хвороб. Зубко своїми пружними, шорсткими щетинками почала змітати мікробів з поверхні зубів. Вона робила це так швидко і завзято, що мікроби були змушені здаватися і тікати. Але Зубко пам’ятала: це ще не все і маленькі шкідники повернуться знову. Тому вона взяла свою зубну пасту і почала знищувати злих мікробів один за одним

Зубко проти мікробів

Їх все меншало і меншало, поки не лишилося жодного. Зубко була рада, що вона перемогла злих мікробів і захистила зуби дітей від проблем. Відтоді Зубко зазнала слави кращої зубної щітки та продовжувала боротися зі злом, що час від часу намагалося зашкодити дитячим зубкам. Марія Мельникова, садок №4 «Сонечко», м. Сарни

Далі

46

Був на світі край, де все було ладно. Люди жили дружно й згуртовано, а в небі завжди світило сонечко. Та ось на сході з’явилася чорна хмара. Вона насувалася з кожною хвилиною. Незабаром з-за неї показалися крила величезного чорного дракона. Дракон напав на край і спалював усе на своєму шляху. Люди змушені були захищатися, але вони були слабкі й не могли перемогти дракона. Тоді діти зібралися разом і почали шукати спосіб, як побороти зло. У кожного із дітей було своє завдання. Одна дівчинка мала вигадати план атаки, інша – піклуватися про духовність та бойовий дух бійців, а ще один малюк мав знайти амулет, який допоможе знищити дракона. Діти працювали разом над своїми завданнями й дуже швидко зуміли знайти спосіб, як знищити зло. І коли дракон знову налетів, діти взялися за діло. Перша дівчинка подала сигнал атаки, і воїни рушили у бій

Казка про добро

Далі

47

з драконом. Друга дівчинка допомагала бійцям не загубити віру в перемогу, а третій малюк приніс чарівний амулет, який допоміг знищити дракона. Після битви звільнений край знову став світлим й прекрасним місцем для життя. Люди зрозуміли, що завдяки співпраці та взаємній підтримці, вони зможуть перемогти будь-яке зло і захистити свою землю. І діти побачили, що найважливіше в житті ‒ це добро, яке завжди перемагає зло, коли люди об’єднуються і діють разом. Вони вирішили, що ніколи не дозволять злу перемогти, і завжди будуть допомагати один одному. Софія Мельникова, садок №4 «Сонечко», м. Сарни

Далі

48

зива та картоплі-фрі. Я нагодував усіх дітей, які юрмились біля мене, а потім ми дружно й весело бавилися в ігри на дитячому майданчику аж до самого пізнього вечора.

Казка як сон

Одного сонячного і морозного ранку, коли на дворі ще не було жодної душі, я вийшов із дому на вулицю. Роздивившись довкола, я побачив татову машину. Вона мені не дуже сподобалась: якась не яскрава і не вабила око. Тож я вирішив взяти у тата ключі та поїхати перефарбувати автівку у найкращий колір на світі ‒ у колір неба! Адже саме синій ‒ мій найулюбленіший колір. Коли справу було зроблено і машина набула яскраво-синього кольору, я вирушив у місто, адже хотів всім похвалитись своєю класною машиною. Дорогою я зустрів маленьку дівчинку Алісу. Вона плакала, споглядаючи на ятку, де продавали різні смаколики. Зупинившись біля того фургончику, я з подивом виявив у кишенях купу грошей і накупляв повно-повнісінько хот-догів, моро-

Далі

Лука Орешко, садок №4 «Сонечко», м. Сарни

49

Жили собі в лісі звірятка і одного разу до них на галявину завітала дівчинка Мілана побавитися. І тут несподівано вийшли хмаринки, закрили сонечко та пішов теплий дощик. Мілана дістала свою різнокольорову парасольку та накрила нею пухнасту білочку, щоб та не промокла. Білочка, дивлячись на добрий вчинок дівчинки, також взяла листочка та накрила від дощику пташку. Тут і ведмежатко також захотіло зробити добрий вчинок, взяло гілку з великими листочками та прикрило себе та дівчинку від дощику. Так всі друзі сховалися від дощику. Коли дощик перестав капати, дівчинка та звірята знову бавилися на галявині. Мілана Павленко, садок №4 «Сонечко», м. Сарни

Добре діло – роби сміло

Далі

50

Казка про добрий вчинок

Олександра Павлюк, садок №4 «Сонечко», м. Сарни

Одного сонячного дня на галявині гралися зайчик, їжачок, ведмедик та білочка. До них підійшла лисичка з великим мішком речей. ‒ Куди ти ідеш? – запитав у неї ведмедик. ‒ Я прибирала дома і знайшла багато вже не потрібних мені речей, от іду їх викидати. ‒ Зачекай, ‒ сказав їй ведмедик. ‒ Біля моєї бабусі живе велика родина, там є багато маленьких діток, яким знадобляться твої речі. ‒ А я принесу їй свої іграшки, ‒ сказала білочка. ‒ А у мене є триколісний велосипед, ‒ вигукнув зайчик. Друзі зібрали речі та віднесли їх малюкам. Усі почувалися щасливими. Адже цей світ став трішечки кращим та добрішим.

Далі

51

Оленяткова родина

У великому лісі жила собі сім’я оленів. Незабаром у них з’явилася маленька донечка. Дитинча було коричневого кольору із білою грудкою. Батьки так і назвали оленятко Білою Грудкою. Швидко проходив час і Біла Грудка виросла та ходила з батьками на прогулянку. Мама оленяти наказувала не йти далеко від їхньої галявини. Одного сонячного дня в лісі вже запахло весною. Біла Грудка сама вирушила на прогулянку. Цілий день оленятко гуляло саме і зайшло так далеко, що заблукало у густому лісі. А тим часом батьки-олені почали пошуки свого маленького, неслухняного дитинчати. Пізно ввечері олені знайшли галявину, на якій задрімало їх стомлене оленятко і вже всі разом повернулися додому. Меланія Сохацька, садок №4 «Сонечко», м. Сарни

Далі

52

Казка про Вовка

Якось голодний Вовк побачив у лузі Коня. – Ага, здається, нарешті пощастило, – посміхаючись, прошепотів сіромаха. Вдаючи доброзичливість, він наблизився до скакуна та привітався: – Доброго ранку! – Доброго ранку, Вовче. – Де це твій господар? – Гадаю, що вдома. – Чудово! Обід навіть непотрібно виборювати! – не приховуючи справжніх намірів, люто блиснув очима сірий. – Ох братику, який же з мене обід, тільки поглянь: навіть шкіра не зідрана. – А що ж робити? – стурбовано пробелькотів хижак. – Підійди до мене ззаду, вхопися за хвіст і потягни. Ось побачиш, шкіра вмить злізе. Сірий вирішив дотримуватися вказівок. Але щойно протягнув лапу до хвоста, як Кінь

Далі

53

проковтнув. А інакше, чому б не міг підвестися? Ще цілу годину потягувався на землі хижак. – Щось однією козою не наївся. Необхідно знайти ще якусь здобич, – промимрив сірий, важко зводячись на тремтячі лапи. Помчав Вовк до села. Коли дивиться – назустріч йому прямує чоловік з великою мірною лінійкою. – Здрастуй! – каже сіромаха. – Здрастуй. – Приготуйся, зараз тебе з’їм! – Добре, – відразу погодився чоловік. – Але спочатку пропоную виміряти твій живіт, аби з’ясувати, чи поміщуся в ньому. – Згода. Тільки швидше. Схопив селянин Вовка за хвіст. Замахується палицею та примовляє: – Пів метра завдовжки, пів метра завширшки! Насилу сіромаха

замахнувся копитом прямо у Вовка. Хижак кумедно беркицьнувся й утік. Мчить сіромаха долиною, аж дивиться – біля лісу Кізонька стоїть.– Доброго дня, подруго! – Добридень! – Я тебе зараз з’їм. – Нічого доброго з цього не вийде! – Це ще чому? – Поглянь уважніше: з такою важезною здобиччю – одна морока. – Що ж робити? – Здається, знаю. Для цього, Вовче, намагайся впевнено триматися на лапах і якнайширше роззявити пащу. Я ж розженуся з гірки й спробую заскочити тобі прямісінько у шлунок. – Як чудово придумала, – зрадів сіромаха. Кізка розігналася як слід. Коли ж наблизилася до хижака, то наставила вперед роги. Вовк тричі перекинувся, а щойно розплющив очі, промовив: – Цікаво, з’їв Козу чи ні? Та, мабуть, таки

Далі

54

вирвався з міцних рук чоловіка. Відтоді хижак боїться навіть підійти до села... Емір Царук, садок №4 «Сонечко», м. Сарни

Далі

55

Пригоди Сонечка

Це було дуже давно, ще тоді, коли звірі говорити вміли. Жив собі жук-сонечко. А як звали його, ніхто й не знав. Тому стали називати його просто Сонечком. Жило воно у дикому лісі – Дикунії. У нього не було друзів і через це він дуже сумував. Якось полетів він до струмка та побачив Метелика, що прилетів напитися чистої води. Підлетіло наше Сонечко до нього ближче й каже: – Привіт! Я – Сонечко, нумо дружити! Метелик погодився. Ось, летять вони разом, бачать – Комар та Павук у шашки грають. Метелик побоявся підлітати, а Сонечко полетів. Попитав він їх, а ті теж були згодні подружитися з ним. З роками коло друзів Сонечка ставало все ширшим та ширшим. І ось, одного дня з’явився Черв’як – Володар Зла у тих краях.

Далі

56

Йому не подобалася веселість, яка панувала навкруги, і він послав туди свою дружину – Гусінь. Вона була нібито й «доброю», але дуже вже бридкою та неохайною. Усім вона говорила, що потребує справжніх друзів, і всі їй, звичайно, вірили. Та одного дня, чи радше вже ночі, вона причепила до кожного записку: «Я з тобою не дружу! Наша зустріч була помилкою!» Тож Черв'як та Гусінь сподівалися, що нарешті дочекаються сварки вірних товаришів. Проте, не дивлячись ні на що, Сонечко й Метелик, як завжди, були разом. Коли ж вигадники сварки побачили це, то дуже оскаженіли. Думали, що аркуш здуло вітром і друзі не встигли прочитати його. Поганці від люті так понадувалися, що друзі Сонечка легесенько розчавили Черв'яка та Гусінь і перемогли їх! Тому в лісі Дикунії зараз мир й спокій. А те, як до них прийшов дикун Щур, то це

зовсім інша історія. Емір Царук, садок №4 «Сонечко», м. Сарни

Далі

57

Казки з Донеччини

58

Френдзлі Містік

59

Аліна Коровка, с. Гришине, Покровський район, Донецька область

60

Параска в лісі. Казка про Параску

Лев Костін, м. Покровськ, Донецька область

61

Казка

Михайло Маковецький, с. Гришине, Покровський район, Донецька область

62

було ціле поселення. Неймовірно гарно та затишно: навкруги росли могутні дуби, протікала річечка, а на полях, як золото, колосилася пшениця. Куди не глянь – краса… Проте, тихе життя тривало недовго. Напали на поселення орки. Хотіли вони бути володарями цієї землі, а козаків мати за прислужників. Зібрали орки ціле військо, яке очолив Батирхан. Він сказав козакам: «Віддайте нам цю землю, інакше гірше буде!» Але Гришка не погодився: «Живим та у ясному розумі, я ні клаптика рідної землі не віддам! Будемо битися. До останньої краплі крові». Бій був запеклим. Здавалося, що орків стає лише більше. Григорій бачив, що справи кепські. Довелося складати план на ходу. Вирішив він просити підмоги в Івана Сірка. Між козаками ходили чутки, що він не тільки доблесний воїн, а й

Як козак Гришка орків поборов?

Сталося це давним-давно. Задовго до заснування села Гришине. Раніше на цьому місці були лише степи, які у народі прозвали Диким Полем. Одного разу козак Гришка поклав око на ці землі. Він зібрав своїх побратимів та вирішили вони поселитися на цій території. Грицько був юнаком з блакитними очима, високого зросту, смаглявий та стрункий. Мав довгого чорного чуба та вуса. Ходив він у червоних шароварах та лляній сорочці з вишивкою. На грудях Григорій завжди носив хрестик, подарований батьком. А за поясом – шаблі та пістолі. Мав він найкращого друга – швидкого та вірного коня. Сам козак був мужнім та сильним. Не програв жодного бою. За це товариші і вибрали його отаманом, який і у вогні не горить, і у воді не тоне. Прибувши на вільну землю, козаки вирішили побудувати курені. Через рік тут

63

володіє магічною силою, яка робить його непереможним. Всі боялися Сірка: і турки, і татари, а орки, взагалі, його іменем своїх дітей лякали. Взяв Григорій коня та поскакав до Сіркового хутора. Вийшов до нього вже немолодий чоловік. Одягнений він був у типовий козацький одяг. Мав довгого чуба та густі вуса. Погляд у нього був суворий. Григорій розповів про свою біду. Іван спочатку не був налаштований на допомогу, але потім побачив на грудях у хлопця хрестика й спитав: «Григорію, звідки це у тебе?» «Батько подарував перед своїм останнім походом та наказав ніколи не знімати, бо це – оберіг від куль», – відповів хлопець. Сірко тільки посміхнувся, проте, якось зажурено. «Добре, допоможу тобі, хлопче, їдьмо!» Прибули козаки до поселення. Як побачили орки Сірка – половину з них, наче корова язиком злизала – покидали вони свої

шаблі та пістолі та й повтікали хто куди. Залишилися лише найсміливіші на чолі з Батуханом. Сірко довго не думав – наслав на них смерч, то вони всі й потопилися в річці, яка протікала поруч. «З Батирханом я сам розберуся. Справа честі. Сірко, дякую за допомогу», – крикнув Грицько. Почався запеклий двобій між козаком та орком. Ох і довго ж билися! Ох і тяжкі були поранення в обох! З останніх сил Григорій вихопив шаблю та встромив її прямо у серце Батухану. Відчуваючи неминучість смерті, орк запитав: «У чому ж ваша суперсила, кляті козаки, чому вас ні куля, ні шабля не бере? ». ‒ У любові до Батьківщини, – сказав Гришка. Хто на нашу землю з мечем прийде, той від нього й загине. Запам’ятай. І так буде завжди! І з кожним! Після двобою підійшов до Григорія Сірко:

64

‒ Хлопче, твоя сила не лише у твоїй любові до рідної землі, а й у твоєму талісмані. Правий був твій батько. Не знімай хрестика ніколи.– Ви знали мого батька? – здивувався Григорій. – Не просто знав, мав за честь, бути на одному полі бою. Якби не він, то може б і не говорив я зараз тут з тобою… Потім Іван Сірко звернувся до Григорієвих побратимів та промовив: «Відчуваю я вашу силу та мужність. Не втрачайте ніколи бойового духу. Слухайте та підтримуйте вашого отамана. І буде цей край процвітати ще довгі та довгі роки». Пройшло вже кілька століть. Збулися Сіркові пророцтва. Те село існує й дотепер, а назвали його на честь хороброго отамана Гришки – Гришине.

Назар Назаренко, с. Гришине, Покровський район, Донецька область

65

кий стрибнув на підлогу з вентиляційного отвору. І враз у кімнаті пройшов маленький смерч змітаючи за собою все, що було на його шляху. Так з кімнати до кімнати переходив невідомий гість, створюючи безлад. Весело сміючись маленький чоловічок, неохайно вбраний та брудний, з замащеним обличчям та волоссям вигукував : «Все шкереберть, все шкереберть!». Він стрибав по кожній речі в кімнаті, перекидаючи та сміючись, а потім все це посипав пилюкою. Пані Марта спостерігала за цим деякий час, а коли він наблизився до комірки, схопила за кофтину цього смітюха. ‒ Стій! Ти хто такий? ‒ мовила жінка з розлюченим обличчям. ‒ Я ‒ Маленький Шкереберть! ‒ відповів він впевнено і безсоромно. Він розповів Марті, що то є його робота, і коли він не буде робити безлад, то їй

Маленький Шкереберть

Усе, як завжди, починалося з ранку. У квартирі пані Марти засяяв яскравий сонячний промінчик та освітив безлад у кімнаті. Увечорі ця жінка, не покладаючи рук, до блиску прибирала свою оселю, а на ранок теж саме. За філіжанкою кави вона стала розмірковувати, як їй спіймати те, що робить безлад у її помешканні. І за якусь мить прийшла геніальна думка: підстерегти бешкетника вночі, бо коли вона лягає спати, чистота ще зберігається. Так минув день і на вечір пані обладнала собі засідку на свого ворога. Заховавшись в комірчині та відкривши двері, почала оглядати кімнати у сутінках. Лише невеличкий вуличний ліхтарик кидав проміння у її дім. О дванадцятій годині почали відбуватися дивні речі. Хтось малень-

66

Ксенія Фісай, с. Гришине, Покровський район, Донецька область

нічого буде робити взагалі. От він і навідується до неї. Шкереберть та пані довго сиділи на кухні та обговорювали ситуацію, аби цей милий чоловічок не приходив до жінки щодня і не завдавав їй таких збитків. Натомість він попрохав якогось відкупного. Шкереберть сказав, що зо дві ночі він до неї не приходитиме, але коли прийде, то повинен побачити те, чого ніколи не бачив. Якщо йому сподобається відкупне, до жінки він більше ні ногою. На тому і погодилися. Довго Марта не могла вигадати, чим можна задобрити цього халамидника, і ось що спало їй на думку. Настав очікуваний вечір, коли у її домі мав з’явитися бешкетний чоловічок. Жінка приготувала солодощі на тарілці і склянку теплого молока та поставила все біля вентиляційного отвору й пішла спати. На ранок було справжнісіньке диво. У квартирі був порядок, а на полиці лежала записка. «Дякую за солодощі! Шкереберть».

67

Місто Рівне ‒ 11. Рівненський Академічний Ліцей «Престиж»

Список закладів України, що долучились до дитячих казкувань :

Донецька область ‒ 12. с. Гришине, Покровський район, Гришинський ЗЗСО І-ІІІ ступенів з дошкільним підрозділом 13. м. Покровськ, Багатопрофільна гімназія Покровської міської ради Донецької області

Рівненська область ‒1. Дитяча бібліотека міста Березно 2. Дитяча бібліотека міста Вараш 3. Дитяча бібліотека міста Дубно 4. Дитяча бібліотека міста Остріг 5. Дубенська приватна школа «Премудрість» 6. Здолбунівська дитяча бібліотека 7. Бібліотека-філія с. Молодаво Третє 8. Привільненська «Центральна публічно-шкільна бібліотека», Дубенський р-н 9. Дитяча бібліотека міста Сарни 10. Шеремета Мирослава, м. Дубно, ліцей №7

68

Алфавітний покажчик авторів :

12. Костін Лев, м. Покровськ, Донецька область.................................................61

1. Біла Олександра, м. Рівне......................24

13. Кривой Назар, м. Сарни....................38

2. Вишневський Денис, м. Сарни................31

Далі

3. Гаврилюк Софія, м. Остріг......................10

14. Кузьмич Ганна, м. Сарни...................39

15. Куськовець Олександр, м. Сарни.......41

4. Герасимчук Владислав, м. Остріг............11

16. Лавор Вероніка, м. Сарни..................42

5. Горчинський Максим, м. Остріг...............12

17. Ліканова Дарія, м. Рівне...................25

6. Дякова Олівія, м. Сарни .........................32

18. Маковецький Михайло, с. Гришине, Покровський район, Донецька область...62

7. Касимович Софія, м. Остріг....................13

8. Кирилюк Катерина, м. Сарни..................36

19. Марковець Вікторія, м. Сарни...........43

9. Ковальова Ярина, м. Сарни.....................33

20. Мартинюк Давид, м. Сарни...............45

10. Корень Макар, м. Сарни........................34

Щоб віднайти автора твору, натискай на номер сторінки

69

11. Коровка Аліна, с. Гришине, Покровський район, Донецька область............................59

Алфавітний покажчик авторів :

31. Погонська Варвара, м. Остріг.............18

32. Сохацька Меланія, м. Сарни...............52

21. Марчук Ольга, м. Остріг........................14

Далі

22. Мельникова Марія, м. Сарни..................46

33. Стельмах Златослава, м. Рівне...........27

34. Фісай Ксенія, м. Остріг.......................66

23. Мельникова Софія, м. Сарни.................47

24. Назаренко Назар, с. Гришине, Покровський район, Донецька область........................... 63

35. Царук Емір, м. Сарни..................53 ; 56

36.Талімончук Влада, м. Рівне................28

25. Новак Емілія, м. Остріг.........................16

37. Шмилюк Вікторія, м. Остріг................19

26. Орешко Лука, м. Сарни.........................49

38. Ющишина Софія, м. Остріг................20

27. Обаровська, Соломія , м. Рівне..............24

28. Павленко Мілана, м. Сарни...................50

29. Павлюк Олександра, м. Сарни...............51

Щоб віднайти твори автора, натискай на номер сторінки

30. Перхалюк Вікторія, м. Остріг................17

70

Початок

Укладач збірки Євгенія Пірог Керівник проєкту Наталія Назарук