Поважаємо особистий простір дитини
Щоб діти почувалися захищеними в цей тривожний час, будьте ще більш дбайливими, лагідними, уважними, ніж зазвичай. Знайдіть у собі сили для цього. Адже діти – це найдорожче, що ми маємо в цей час випробувань і потрясінь. Частіше говорить дітям, що любите їх, що завжди будете разом, не залишите їх.
Надзвичайно важливі також тактильні відчуття. Обіймайте, пригортайте дитину, беріть її на руки, частіше садовіть на коліна, щоб вона завжди почувалася захищеною. Не залишайте дитину на самоті, особливо в темряві.
Відверніть увагу дитини від її страхів, негативних переживань усмішкою, жартом, іграшкою, приємною несподіванкою, веселою скоромовкою, руханкою, грою-забавою.
Якщо дитина тривожиться, боїться, плаче знайдіть слова розради: усе мине, гуркіт ущухне, світло відновиться, рідні та друзі повернуться.
Ніколи не кричить на дитину. Крик вражає нервову систему і дитини, і дорослого. Ми цього не бачимо, але обов’язково відчуємо – у пригнічених чи агресивних настроях та поведінці дитини, посиленні власного роздратування.
Стримуйте себе від крику, навіть якщо дитина не слухає вас, наполягає на своєму, для вас незрозумілому і неприйнятному.
Успішно і не травмуючи дитину припинити її неправомірний (з нашої точки зору) спротив можна значущою для неї мотивацією: «Збирайся швидше, бо вже повернулися твої друзі/ підемо до парку гуляти».
Не варто вдаватися і до погроз: «Якщо не слухатимешся, не будемо дивитися кіно / я тебе не любитиму / не візьму в гості тощо». Негатив, як і крик, пригнічує дітей, провокує неспокій, пристосуванство, посилює непокору. Погрози покаранням викликають тривогу, страх, розпач, яких ми намагаємося уникнути.
Дітям ще не зрозуміла мотивація обов’язку, відповідальності, турботи про інших, якщо їх до цього не привчали з раннього віку. Тому значущі для дорослих стимули на них не діють.
Якщо постаратися зрозуміти дітей, то переважну більшість їх учинків легко виправдати, і допомогти реалізувати їхні такі природні бажання теж цілком можливо. І проблем відразу поменшає – і в дорослих, і в дітей.
Дорослі повинні усвідомити, що діти мають право на власне рішення, на свободу вибору, на здійснення своїх бажань, задоволення своїх інтересів.
Діти зазвичай охоче приймають пропозиції партнерства у вирішенні їхніх справ: «Нумо разом…», « Я зроблю це, а ти ось це», «Почнемо із цього, а потім візьмемось до іншого…» . Радість від спільних зусиль зближує, розкриває можливості і уміння кожного.
У спільній практичній діяльності діти починають краще розуміти, на що вони здатні, а що краще зробить дорослий. Якщо знаходити спільні справи щодня, це стає звичним, і дитина відчуває потребу у спільному розв’язанні побутових проблем. Важливо при цьому не підмінювати і не знецінювати дитячу самостійність.
Якщо постаратися зрозуміти дітей, то переважну більшість їх учинків легко виправдати, і допомогти реалізувати їхні такі природні бажання теж цілком можливо. І проблем відразу поменшає – і в дорослих, і в дітей.
Дорослі повинні усвідомити, що діти мають право на власне рішення, на свободу вибору, на здійснення своїх бажань, задоволення своїх інтересів.
Діти зазвичай охоче приймають пропозиції партнерства у вирішенні їхніх справ: «Нумо разом…», « Я зроблю це, а ти ось це», «Почнемо із цього, а потім візьмемось до іншого…» . Радість від спільних зусиль зближує, розкриває можливості і уміння кожного.
У спільній практичній діяльності діти починають краще розуміти, на що вони здатні, а що краще зробить дорослий. Якщо знаходити спільні справи щодня, це стає звичним, і дитина відчуває потребу у спільному розв’язанні побутових проблем. Важливо при цьому не підмінювати і не знецінювати дитячу самостійність.
Поважаємо особистий простір дитини
Лариса Власенко
Created on October 13, 2022
Start designing with a free template
Discover more than 1500 professional designs like these:
View
Essential Map
View
Akihabara Map
View
Frayer Model
View
Create Your Story in Spanish
View
Microcourse: Key Skills for University
View
Microcourse: Learn Spanish
View
Resource Bank
Explore all templates
Transcript
Поважаємо особистий простір дитини
Щоб діти почувалися захищеними в цей тривожний час, будьте ще більш дбайливими, лагідними, уважними, ніж зазвичай. Знайдіть у собі сили для цього. Адже діти – це найдорожче, що ми маємо в цей час випробувань і потрясінь. Частіше говорить дітям, що любите їх, що завжди будете разом, не залишите їх.
Надзвичайно важливі також тактильні відчуття. Обіймайте, пригортайте дитину, беріть її на руки, частіше садовіть на коліна, щоб вона завжди почувалася захищеною. Не залишайте дитину на самоті, особливо в темряві.
Відверніть увагу дитини від її страхів, негативних переживань усмішкою, жартом, іграшкою, приємною несподіванкою, веселою скоромовкою, руханкою, грою-забавою.
Якщо дитина тривожиться, боїться, плаче знайдіть слова розради: усе мине, гуркіт ущухне, світло відновиться, рідні та друзі повернуться.
Ніколи не кричить на дитину. Крик вражає нервову систему і дитини, і дорослого. Ми цього не бачимо, але обов’язково відчуємо – у пригнічених чи агресивних настроях та поведінці дитини, посиленні власного роздратування. Стримуйте себе від крику, навіть якщо дитина не слухає вас, наполягає на своєму, для вас незрозумілому і неприйнятному.
Успішно і не травмуючи дитину припинити її неправомірний (з нашої точки зору) спротив можна значущою для неї мотивацією: «Збирайся швидше, бо вже повернулися твої друзі/ підемо до парку гуляти».
Не варто вдаватися і до погроз: «Якщо не слухатимешся, не будемо дивитися кіно / я тебе не любитиму / не візьму в гості тощо». Негатив, як і крик, пригнічує дітей, провокує неспокій, пристосуванство, посилює непокору. Погрози покаранням викликають тривогу, страх, розпач, яких ми намагаємося уникнути.
Дітям ще не зрозуміла мотивація обов’язку, відповідальності, турботи про інших, якщо їх до цього не привчали з раннього віку. Тому значущі для дорослих стимули на них не діють.
Якщо постаратися зрозуміти дітей, то переважну більшість їх учинків легко виправдати, і допомогти реалізувати їхні такі природні бажання теж цілком можливо. І проблем відразу поменшає – і в дорослих, і в дітей.
Дорослі повинні усвідомити, що діти мають право на власне рішення, на свободу вибору, на здійснення своїх бажань, задоволення своїх інтересів.
Діти зазвичай охоче приймають пропозиції партнерства у вирішенні їхніх справ: «Нумо разом…», « Я зроблю це, а ти ось це», «Почнемо із цього, а потім візьмемось до іншого…» . Радість від спільних зусиль зближує, розкриває можливості і уміння кожного.
У спільній практичній діяльності діти починають краще розуміти, на що вони здатні, а що краще зробить дорослий. Якщо знаходити спільні справи щодня, це стає звичним, і дитина відчуває потребу у спільному розв’язанні побутових проблем. Важливо при цьому не підмінювати і не знецінювати дитячу самостійність.
Якщо постаратися зрозуміти дітей, то переважну більшість їх учинків легко виправдати, і допомогти реалізувати їхні такі природні бажання теж цілком можливо. І проблем відразу поменшає – і в дорослих, і в дітей.
Дорослі повинні усвідомити, що діти мають право на власне рішення, на свободу вибору, на здійснення своїх бажань, задоволення своїх інтересів.
Діти зазвичай охоче приймають пропозиції партнерства у вирішенні їхніх справ: «Нумо разом…», « Я зроблю це, а ти ось це», «Почнемо із цього, а потім візьмемось до іншого…» . Радість від спільних зусиль зближує, розкриває можливості і уміння кожного.
У спільній практичній діяльності діти починають краще розуміти, на що вони здатні, а що краще зробить дорослий. Якщо знаходити спільні справи щодня, це стає звичним, і дитина відчуває потребу у спільному розв’язанні побутових проблем. Важливо при цьому не підмінювати і не знецінювати дитячу самостійність.