В. Стус " Феномен доби""

«Тичина міг би зробити значно більше… Не дали… Розтоптали душу, зігнули її, насміялися з неї! Хіба можна писати розпльованою душею?».

біограф Тичини С. Тельнюк

Феномен-

рідкісне, незвичайне, виняткове явище. // Про когось надзвичайно видатного, про те, що є особливо визначним, винятковим, що дуже рідко зустрічається // Про людину з рідкісними здібностями, властивостями, нахилами.

Словникова робота

заст. (грецьке Гоλγοθα від арамейського Gûlgaltâ — череп). Місце страти (від назви гори Голгофи в Єрусалимі, де відбувалася страта); пагорб, на якому було розіп’ято Ісуса Христа. За описами, це місце знаходиться поблизу Єрусалима, проте його точне розташування невідоме.

Голгофа-

Словникова робота

В. Стус писав своє дослідження протягом 1970-1971 рр. А далі воно потрапляє в архіви КДБ, де пролежала більше двадцяти років. А ще був вирок Київського обласного суду, у якому зазначалося, що книга ця — ворожа, націоналістична, антирадянська.

ЕПІЗОД 1

«Соняшні кларнети». — це переважно книга передчуття сподіваного щастя, передчуття, яке так і не справдилося — лірика 1917 року і перед нею. І це чи не єдина із збірок на рівні Тичининого генія. Тому в доробку поета їй відведено перше місце не тільки хронологічно.

SECTION 1

«У своїй статті про збірку поета «Вітер з України». М. К. Зеров писав, що «найоригінальніший з поетів двадцятип’ятиліття (1900-1925) Тичина уже в «Соняшних кларнетах». відкрив усі свої козирі, а потім не раз був примушений до гри слабої безкозирної». І, справді, всі компліменти, які говорились на адресу Тичини в 20-ті роки, слід, насамперед, адресувати першій збірці.

А компліменти були великі...

ЕПІЗОД 1

Один із перших російських перекладачів Тичини О. Гатов називав його чи не найбільшим тогочасним поетом слов’янського світу, а його поетичну техніку — не менш складною за техніку Райнера Марії Рільке чи Поля Валері.

Англійський критик Джон Фут відзначав, що «своїми поетичними виразовими засобами цей поет України не нагадує нам нікого другого з цілої світової поезії. Але його ні з чим незрівнянна своєрідність не штовхає поета до жонглювання, до порожнього химерування і блазнювання, тому що ніде його не покидає почуття міри».

Колись І. Франко, пишучи про молодого В. К. Винниченка, щиро-радісно вигукнув: «І звідки ти такий узявся?»

Сучасники «Соняшних кларнетів». могли б адресувати таке ж своє здивування Тичині».

ЕПІЗОД 2

«Революція виявилась в очах Тичини часом розбурхання найзвірячіших людських інстинктів. «Прокляття всім, прокляття всім, хто звірем став», — вигукує автор другої збірки (П. Тичина. «Замість сонетів і октав».. Або ще різкіше: «Велика ідея потребує жертв. Але хіба то є жертва, коли звір звіра їсть?».

SECTION 2

Революція для поета — це доба розпинання Христа, випалювання залізом людської доброти і справедливості: Постали череваті: — Копай на батька яму! — Старий на сина дивиться Кроткими очима. — Не йде у землю заступ? — Обох живими в землю! — Старий на всіх їх дивиться Кроткими очима.

ЕПІЗОД 2

Жодна з революцій нічого не дасть, коли її переможна хода вимагає крові й крові безневинних — ось головний сенс збірки «Замість сонетів і октав». Революція — це смерть вікової культури, час, коли тонкий шар людяності, набутий за тисячі й тисячі літ, злітає з людських душ, як потеруха…

ЕПІЗОД 2

Де ж поетові спільники? Чий бік він обстоює? На це чітко відповідає присвята: «Григорію Савичу Сковороді!». Правда, мати такого спільника — значить бути знищеним у першу чергу. «Людина, що казала: убивати гріх! — на ранок з простреленою головою». Так що недарма увижається поетові в неспокійнім сні, буцімто грюкають у його двері: «Одягайсь на розстріл!». Тичина стомлений і зневірений. Він весь у цьому страшному часі — самотній і високий, як біль.

ЕПІЗОД 2

Не слід думати, що Тичина зневірився в революції або що в його особі маємо її суворого дискутанта. Ні. Тичина приймав революцію, але не виносив її жахів.

ЕПІЗОД 3

У збірці «Плуг» соціальна проблематика набирає значно більшої сили. В ній поет відшукує втрачений під ногами ґрунт. Справді: коли розглянуті збірки були свідченням певності авторської позиції у світі («Соняшні кларнети». — певність своєї радості від світу, «Замість сонетів…». — певність свого сумніву), то збірка «Плуг». — це книга подвійного сумніву. Сумніву щодо себе в світі і світу в собі.

Збірка «Плуг». засвідчила, що поет перебуває на зламі. Цей злам був не раптовий і неоднорічний, ішов по лінії наближення Тичини до реального життя. У «Плугові». з’явилися спроби нових стильових пошуків. Муза поета вбирає суворо-просту сукню. До Тичини приходить мужність. Тепер його не завжди обходить те, щоб проведена ним лінія була красива, — досить того, аби вона була найкоротша, чітка, виразна.

ЕПІЗОД 3

Настав 1929 рік, коли на Україні відбулися численні арешти. 7 лютого 1930 року начальник ДГТУ Української РСР Балицький поставив своє «затверджую». на обвинувальному висновкові в справі СВУ. За свідченням сучасників, Тичина подає перші приклади фізіологічного переляку, од якого він так і не звільнявся більше. В повітрі, як каже М. Холодний, запахло Соловками. І Тичина, мавши геніальну інтуїцію, відчув це чи не найперший.

ЕПІЗОД 4

ЕПІЗОД 4

Переставши бути собою, Тичина втратив і самого себе. Це вже був поет без минулого, яке було відбите йому, як печінки.

Геніальний Тичина вмер. Лишився жити чиновник літературної канцелярії, довічно хворий на манію переслідування, жалюгідний пігмей із великим ім’ям Тичини.

Пророцтво «Замість сонетів.». збулось. Народ перестав існувати для Тичини, а Тичина перестав існувати для народу.

Доля Тичини воістину трагічна. В історії світової літератури не знайдеться іншого такого прикладу, коли б поет віддав половину свого життя високій поезії, а половину — нещадній боротьбі зі своїм геніальним обдаруванням.

У страшну добу сталінських репресій одних письменників розстріляли, других — зіслали в концтабори, третіх розтлили. Тичину репресували визнанням. Покара славою — одна з найновіших і найефективніших форм боротьби з мистецтвом.

LOREM IPSUM