Генрик Сенкевич
(1846 - 1916)
Біографія
Генрик Сенкевич (5 травня 1846—15 листопада 1916) — польський прозаїк. Сенкевич — автор низки оповідань і романів, зокрема, «Quo vadis» (1896) та «Хрестоносці» (1897–1900). Лауреат Нобелівської премії з літератури 1905 року. Народився у селі Воля Окшейська на Підляшші. Походить із збіднілої шляхти. Батько письменника родом із татар, що поселилися на території Великого князівства Литовського під час правління Вітовта. Тільки у XVIII столітті вони перейшли з ісламу в християнство. Мати була з білоруської шляхетської родини. Закінчив гімназію у Варшаві і в 1866–1870 вчився на медичному і історико-філологічному факультетах у Головній школі (з 1869 Варшавський університет). У пресі дебютував студентом у тижневику «Пшеґльонд Тиґодньови» (пол. «Przegląd Tygodniowy», 1869).
З 1873 постійний фейлетоніст «Газети польської» (пол. «Gazeta Polska»). З 1874 завідував літературним відділом тижневика «Нива» (пол. «Niwa»), пізніше з 1882 редактор консервативної газети «Слово» (пол. «Słowo»). У 1881 році одружився з Марією Шеткевич, що померла від туберкульозу в 1885 (залишилося двоє дітей). 1888 анонімний прихильник надав йому 15 тисяч рублів, на які Сенкевич створив фонд імені своєї покійної дружини, що виплачував стипендії хворим туберкульозом діячам культури (стипендіями фонду користувалися, зокрема, Марія Конопніцка, Станіслав Виспянський, Казімеж Тетмайер). Другий шлюб з Марією Володкович з Одеси (1893) закінчився розлученням з ініціативи дружини (1895). У 1904 одружився з Марією Бабиною. Відвідавши США (1876–1879), опублікував «Листи з подорожі» (1876–1878). Після повернення до Європи певний час жив у Парижі, 1879 року був у Львові, потім побував у Венеції і Римі. З того часу багато подорожував, часто змінюючи місце проживання (Австрія, Англія, Італія, Литва, Франція, Швейцарія, 1886 — Румунія, Болгарія, Туреччина, Греція, 1891 — Єгипет і Занзибар та інших).
З початком Першої світової війни виїхав до Швейцарії. Очолив Комітет допомоги жертвам війни у Польщі. Після смерті у Веві спочатку його було поховано у тутешньому католицькому храмі, 1924 року перенесено до Варшави і поховано в підземеллі кафедрального собору Святого Яна. У ранніх повістях і розповідях зобразив згасання патріархального побуту («Стара слуга», 1875; «Ганя», 1876), долі селянства («Ескізи вугіллям», 1877, «Янко-музикант», 1879, і ін.). Автор історичної трилогії «Вогнем і мечем» (1883–1884), «Потоп» (1884–1886), «Пан Володийовський» (1887–1888), роману «Хрестоносці» (1897–1900). Роман «Вир» (1909–1910) відображає революцію 1905-07. У 1910–1911 написав пригодницьку повість для дітей «в пустелі і в пущі». Роман про участь поляків в наполеонівських війнах «Легіони» (1913–1914) залишився незавершеним. За життя став одним з найвідоміших і найпопулярніших польських письменників у Польщі і за кордоном. Після трилогії «Вогнем і мечем», «Потоп», «Пан Володийовський» став польським письменником з найвищими заробітками (за право видання трилогії протягом 20 років отримав від видавця 70 тис. рублів). Творчість відіграла велику роль в історії польської культури і отримала всесвітнє визнання (Нобелівська премія з літератури, 1905, «за видатні заслуги в області епосу»). Роман «Quo vadis» перекладений більш ніж сорока мовами. Більшість романів Сенкевича екранізована. Найвідоміші екранізації: «Quo vadis» (1951, США), «Вогнем і мечем» (1999, Польща), «Quo vadis» (2001, Польща).
Роман «Хрестоносці» - про боротьбу поляків з Тевтонським орденом в кінці XІV - початку XV століття. Це роман героїки, могутніх характерів і сильних пристрастей.
Найбільшу популярність серед творів Сенкевича здобув роман "Quo vadis" ("Куди йдеш"), в якому змальована широка картина Риму часів панування Нерона (І ст. н. е.). Це розповідь про перші роки становлення християнства, про діяння апостолів Петра і Павла, а також романтична історія кохання римського аристократа і переслідуваної властями християнки. "Quo vadis" Генріка Сенкевича по праву вважається світовою класикою історичного роману, він був неодноразово екранізований і перекладений більш ніж 50 мовами.
Роман «Вогнем і мечем» відкриває історичну трилогію, в яку увійшли так само романи «Потоп» і «Пан Володийовський». Драматичні події відбуваються на Україні в роки всенародного повстання в ХVІІ столітті.
В основу історичного роману «Потоп» покладені події, що відбувалися в Польщі в ХVІІ столітті. У цей період країні і нації загрожувала втрата державної самостійності і тільки потоп загального опору міг врятувати Польщу від шведської навали.
Роман «Пан Володийовський» описує воєнні події польсько-турецької війни середини XVІІ століття, аж до взяття 100-тисячний турецько-татарською армією в серпні 1672 року Кам'янця - найбільшої в Подолії фортеці, і загибелі головного героя.
У соціально-психологічному романі «Сім'я Поланецьких» Генріх Сенкевич звертається до теми відносин людей в шлюбі, коли простежується наростання взаємної відчуженості подружжя, душевні страждання жінки, що відчуває себе власністю чоловіка.
Генрик Сенкевич
lesiakvacha
Created on April 21, 2021
Start designing with a free template
Discover more than 1500 professional designs like these:
View
Corporate Christmas Presentation
View
Snow Presentation
View
Winter Presentation
View
Hanukkah Presentation
View
Vintage Photo Album
View
Nature Presentation
View
Halloween Presentation
Explore all templates
Transcript
Генрик Сенкевич
(1846 - 1916)
Біографія
Генрик Сенкевич (5 травня 1846—15 листопада 1916) — польський прозаїк. Сенкевич — автор низки оповідань і романів, зокрема, «Quo vadis» (1896) та «Хрестоносці» (1897–1900). Лауреат Нобелівської премії з літератури 1905 року. Народився у селі Воля Окшейська на Підляшші. Походить із збіднілої шляхти. Батько письменника родом із татар, що поселилися на території Великого князівства Литовського під час правління Вітовта. Тільки у XVIII столітті вони перейшли з ісламу в християнство. Мати була з білоруської шляхетської родини. Закінчив гімназію у Варшаві і в 1866–1870 вчився на медичному і історико-філологічному факультетах у Головній школі (з 1869 Варшавський університет). У пресі дебютував студентом у тижневику «Пшеґльонд Тиґодньови» (пол. «Przegląd Tygodniowy», 1869).
З 1873 постійний фейлетоніст «Газети польської» (пол. «Gazeta Polska»). З 1874 завідував літературним відділом тижневика «Нива» (пол. «Niwa»), пізніше з 1882 редактор консервативної газети «Слово» (пол. «Słowo»). У 1881 році одружився з Марією Шеткевич, що померла від туберкульозу в 1885 (залишилося двоє дітей). 1888 анонімний прихильник надав йому 15 тисяч рублів, на які Сенкевич створив фонд імені своєї покійної дружини, що виплачував стипендії хворим туберкульозом діячам культури (стипендіями фонду користувалися, зокрема, Марія Конопніцка, Станіслав Виспянський, Казімеж Тетмайер). Другий шлюб з Марією Володкович з Одеси (1893) закінчився розлученням з ініціативи дружини (1895). У 1904 одружився з Марією Бабиною. Відвідавши США (1876–1879), опублікував «Листи з подорожі» (1876–1878). Після повернення до Європи певний час жив у Парижі, 1879 року був у Львові, потім побував у Венеції і Римі. З того часу багато подорожував, часто змінюючи місце проживання (Австрія, Англія, Італія, Литва, Франція, Швейцарія, 1886 — Румунія, Болгарія, Туреччина, Греція, 1891 — Єгипет і Занзибар та інших).
З початком Першої світової війни виїхав до Швейцарії. Очолив Комітет допомоги жертвам війни у Польщі. Після смерті у Веві спочатку його було поховано у тутешньому католицькому храмі, 1924 року перенесено до Варшави і поховано в підземеллі кафедрального собору Святого Яна. У ранніх повістях і розповідях зобразив згасання патріархального побуту («Стара слуга», 1875; «Ганя», 1876), долі селянства («Ескізи вугіллям», 1877, «Янко-музикант», 1879, і ін.). Автор історичної трилогії «Вогнем і мечем» (1883–1884), «Потоп» (1884–1886), «Пан Володийовський» (1887–1888), роману «Хрестоносці» (1897–1900). Роман «Вир» (1909–1910) відображає революцію 1905-07. У 1910–1911 написав пригодницьку повість для дітей «в пустелі і в пущі». Роман про участь поляків в наполеонівських війнах «Легіони» (1913–1914) залишився незавершеним. За життя став одним з найвідоміших і найпопулярніших польських письменників у Польщі і за кордоном. Після трилогії «Вогнем і мечем», «Потоп», «Пан Володийовський» став польським письменником з найвищими заробітками (за право видання трилогії протягом 20 років отримав від видавця 70 тис. рублів). Творчість відіграла велику роль в історії польської культури і отримала всесвітнє визнання (Нобелівська премія з літератури, 1905, «за видатні заслуги в області епосу»). Роман «Quo vadis» перекладений більш ніж сорока мовами. Більшість романів Сенкевича екранізована. Найвідоміші екранізації: «Quo vadis» (1951, США), «Вогнем і мечем» (1999, Польща), «Quo vadis» (2001, Польща).
Роман «Хрестоносці» - про боротьбу поляків з Тевтонським орденом в кінці XІV - початку XV століття. Це роман героїки, могутніх характерів і сильних пристрастей.
Найбільшу популярність серед творів Сенкевича здобув роман "Quo vadis" ("Куди йдеш"), в якому змальована широка картина Риму часів панування Нерона (І ст. н. е.). Це розповідь про перші роки становлення християнства, про діяння апостолів Петра і Павла, а також романтична історія кохання римського аристократа і переслідуваної властями християнки. "Quo vadis" Генріка Сенкевича по праву вважається світовою класикою історичного роману, він був неодноразово екранізований і перекладений більш ніж 50 мовами.
Роман «Вогнем і мечем» відкриває історичну трилогію, в яку увійшли так само романи «Потоп» і «Пан Володийовський». Драматичні події відбуваються на Україні в роки всенародного повстання в ХVІІ столітті.
В основу історичного роману «Потоп» покладені події, що відбувалися в Польщі в ХVІІ столітті. У цей період країні і нації загрожувала втрата державної самостійності і тільки потоп загального опору міг врятувати Польщу від шведської навали.
Роман «Пан Володийовський» описує воєнні події польсько-турецької війни середини XVІІ століття, аж до взяття 100-тисячний турецько-татарською армією в серпні 1672 року Кам'янця - найбільшої в Подолії фортеці, і загибелі головного героя.
У соціально-психологічному романі «Сім'я Поланецьких» Генріх Сенкевич звертається до теми відносин людей в шлюбі, коли простежується наростання взаємної відчуженості подружжя, душевні страждання жінки, що відчуває себе власністю чоловіка.