Мазепа Байрон

Українська тема в поемі «Мазепа».Специфіка зображення образу гетьмана у творі

І сам він був, як дуб-титан, Землі козацької гетьман.

Джордж Ноел Гордон Байрон

ЗМІСТ

04. Образ Мезапи

07. Мазепа в малярстві

01. Історія створення

05. Перекладацька школа

02. Історична постать

08. Батуринська трагедія

06. Картини природи

03. Теорія літератури

08. Байрон на кіноекрані

.01

«Історія Карла ХІІ»

Поему «Мазепа» Байрон написав у 1818 р. під час свого перебування в Італії (у Венеції та Равенні). На початку твору він подав довідку про те, що в її основу покладено один епізод з «Історії Карла ХІІ» (1731) французького письменника Вольтера.

Гетьман Мазепа

.02

Картина невідомого художника кінця XVIII ст.

Картина невідомого художника кінця XVII ст.

Гравюра

.03

Теорія літератури

Поема - це ...

Байронізм - це ...

"Світова скорбота" - це ...

.04

Образ Мазепи в поемі

Звільнив з оброті і вудил, І неприховано радів, Що їв годованець степів, Хоча й тривожився раніше, Чи стане він на пасовище, Адже оцей купратий кінь Був невловимий, наче тінь, Неначе блискавка гарячий, Проте покірливий, терплячий, І ніс вождя у далечінь,

Як справжній кінь, татарський кінь! Він знав господареву річ І лиш почує тихий клич — Крізь натовп, силу, тисячі, Було то вдень, а чи вночі, Від заходу і до світання До нього линув без вагання І зупинявся на постій, Неначе олень молодий.

ІІІПід вічним дубом і собі Мазепа стелиться в журбі. І сам він був, як дуб-титан, Землі козацької гетьман. Він обійняв свого коня За шию, наче той рідня, І не зважаючи на втому, Підкинув листя вороному, Обтер на спині вогкий пил,

Образ Мазепи в поемі

.04

Ніж ти, Мазепо! На землі Від Александрових походів Такої пари не знаходив, Як ти і гордий Буцефал, Який несе тебе учвал. І слава Скитії зів'яне Перед тобою, мій гетьмане, Бо сумніваюся, щоб скит Міг появити більший сприт — Ударити свого коня, Летіти вітром навмання Вперед від краю і до краю Крізь луки, ріки і сади... — О не добром я поминаю Ту школу, де навчивсь їзди!

ІV Тоді гетьман короткий спис Під стовбур дерева одніс І горностайову кирею, Розкинувши, послав землею. Узяв рушницю — диво див, Порохівницю відкрутив, Чи порох часом не промок, Чи цілий кремінь і курок? Оглянув добре в темноті Черес і піхви золоті, Чи не погнулися вони В диму і полум'ї війни? Коли ж оглядини скінчив, Дістав баклажку і харчів,

Поставив на обрусі трав І почережно частував Усим, що ніздрі так лоскоче, Самого короля і почет — Без непокою, як майстрі Бенкетом правлять у дворі. І Карл під вигуки зусіль Прийняв з приємністю хліб-сіль, І видавалось кожну мить, Що понад горем він стоїть. Тоді почав: — У всіх із нас Могутній дух в серцях не згас, Та хто між нами, хоч один, Здобутись міг на більший чин І менш сказати взагалі,

Образ Мазепи в поемі

Неначе плугом перейшло Через усе моє чоло. Я б зрікся роду і сім'ї, Коли б вернути дні мої, Але й вони зрівнять не годні Моє учора і сьогодні. А втім, як бачите, літа Не вигнули мого хребта, Не зменшили і не змінили Відваги, розуму і сили. Інакше б я отут в цей мент Не повідав старих історій

Під деревом в ночі беззорій, Як мій розкинутий намет. Та, прошу Вас, дозвольте далі, Я повертаюся до кралі. Мені здається, що вона Струнка, вродлива і ставна Біжить до мене від берези... Ах, образ юної Терези, І досі, нібито живий, Стоїть у пам'яті моїй. Та як знайду в собі снагу, Щоб воскресити дорогу:

V Вродливий красень з мене був. Як сімдесятий рік минув, Тоді признатися не гріх, Що на світанку днів моїх З чоловіків ніхто красою Не міг би зміритись зо мною. Я мав і молодість, і міць, Рум'янець повний серед лиць І шкіру ніжну, молоду, А нині зморшки на виду. Бо час, турботи і війна Своє зробили. Все мина.

Образ Мазепи в поемі

Широкі, темні і незмінні — Були вологими вони, Мов танули в своїм промінні. Напів огонь, напів пітьма, Усі любов, любов сама. Як у святої на стовпі, Що погляди свої сліпі Скеровує в небесну твердь, Неначе їй солодка смерть. Її задумане чоло, Як літнє озеро було, Де мріє соняшна блакить І хвиля там не жебонить,

Її вуста, її лице... Та досить мовити про це. Я так любив її тоді, Я так люблю її тепер — В нещасті й радості, в біді Вогонь безсмертний не помер! І в гніві ми усе життя Кохаємо до забуття, І тінь минулого бліда До смерті нас не покида, Лиш серце крає, мов на зло, Як це з Мазепою було.

Ні фарбами, ані словами Я не спишу моєї дами, В її очах був цілий схід. Великий Азії сусід — Туреччина, як час пройшов, Перемішала польську кров. Терези азіатські очі Були чорніш цієї ночі. Але у їхній глибині Яскріли світла неземні, Як сяйво східньої зорі, Як проблиск місяця вгорі, Як перша райдуга весни:

Переклад О. Веретенченка

.05

Перекладацька школа

Лірику й поеми Байрона перекладали українською мовою Пантелеймон Куліш, Михайло Старицький, Іван Франко, Павло Грабовський, Леся Українка, Дмитро Загул, Дмитро Паламарчук, Олекса Веретенченко та багато інших.

.06

Образ України, долі ...

Уявіть, що ви - автор романтичної поеми, присвяченої укранському гетьману Мазепі. У чому б ви не погодися з Байроном у його описі України та постаті Івана Мазепи? Якими б романтичними барвами ви змалювали ці образи?

.07

Образ Мазепи в малярстві

Т. ЖерікоПаж Мазепа. 1820 р.

Е. Делакруа.Мазепа на загнаному коні. 1824 р.

Л. Буланже.Муки Мазепи. 1827 р.

О. Верне.Мазепа і вовки. 1826 р.

Г. Седерстрьом. Мазепа і Карл (фрагмент картини). 1878 р.

Батуринська трагедія 1708 р.

.08

Велика Північна війна 1700-1721 років між Росією і Швецією

Мазепа стає на бік короля Швеції Карла ХІІ

Петро І

Карл ХІІ

.09

.10